Напевно представники наших західних партнерів здивувалися офіційним висловлюванням глави київської обласної організації партії “Слуга народу” Дубінського. На наступний день після того, як Яків Смолій увійшов до кабінету президента главою Нацбанку, а вийшов з написаною заявою про відставку і словами про політичний тиск на Нацбанк, народний депутат Дубінський прийшов на ефір телеканалу 1 + 1 щоб, цитую: “в..ати в тупий собачий рот Смолія”.
Висловлювання депутата можна було б проаналізувати з точки зору клінічної психології. Чи підпадає вербалізоване депутатом підсвідоме бажання протиприродного контакту з твариною під адиктивний, або під делінквентний тип девіації. Іншими словами — чи є пригнічені фантазії про статеві стосунки депутата з собакою видом специфічної сексуальної залежності, або особливим симптомом антисоціального розладу особистості. Можна було б сказати й про те, хто такий президент держави, який толерантно ставиться до подібної поведінки людей, що діють від його імені.
Однак, якщо не вдаватися в такі подробиці й роздумувати над тим, що сталося виключно в політичному контексті, варто зробити висновок, що відставкою Смолія Володимир Зеленський зробив самостріл. І для нього самого, і для держави.
Звільнення глави Нацбанку неможливо розглядати поза контекстом. Незалежність Нацбанку від Банкової й Кабміну завжди була однією з основних вимог МВФ і інших кредиторів. Однак ця незалежність завжди заважала принаймні двом людям. По-перше, Ігорю Коломойському. Оскільки саме Нацбанк виступав і виступає основним відповідачем за позовами олігарха до держави в його спробі оскаржити націоналізацію “ПриватБанку”. Ще й надто, прийнятий нещодавно під тиском кредиторів закон про банки, в нормативному полі якого тепер розглядаються позови Коломойського, суттєво збільшив роль Нацбанку в цьому процесі. Фактично саме від Нацбанку і його експертизи багато в чому залежить, чи зможе Коломойський розраховувати на якусь грошову компенсацію за втрату свого банку.
Володимир Зеленський, з іншого боку, зіткнувся з проблемою різкої втрати власного рейтингу. Наростальна діра в бюджеті, викликана економічним генієм обслуговчого інтереси Коломойського та Ахметова уряду, поставила перед президентом питання руба — або відмовитися від потурання традиційним олігархічно-політичним кланам і від свого популізму, або в гонитві за рейтингами ввімкнути друкарський верстат. Судячи з того, що Зеленський публічно зажадав від уряду підвищити мінімальну заробітну плату до 6500, Зеленський обрав другий шлях. І саме незалежність Нацбанку і його збалансована монетарна політика — комплекс заходів спрямований на те, щоб кількість грошової маси в економіці не перевищувала її реального обсягу, стала на цьому шляху перешкодою.
Всі слова про те, що незалежність Нацбанку збережеться, є не більше ніж розповідями для бідних. Тому що сам Володимир Зеленський нещодавно обіцяв “дотиснути банківську систему”, яка на його думку була занадто незалежною. А депутати його фракції почали масово клепати відео про те, чому запуск друкарського верстата й інфляція — це добре.
Довіра — найдорожчий ресурс у сучасному світі. І подібна поведінка влади остаточно підриває довіру міжнародних партнерів до нашої країни. Нехай досить м’які заяви послів G7 і МВФ не вводять в оману ні вас, ні владу. Проблема нинішньої влади полягає в тому, що вихідці з криворізьких підворіть вдаються до одвічної помилки дрібної шпани — плутаючи ввічливість зі слабкістю.
Подальшу траєкторію подій спрогнозувати нескладно. І як траєкторія літака з утраченими крилами, її кінцевий пункт визначено заздалегідь. У ситуації, коли зовнішнє кредитування може припинитися, Нацбанк, що став під знамена Зеленського, почне емітувати гривню, яка через систему внутрішніх банківських операцій з цінними паперами почне надходити в економіку і бюджет. Користуючись з цієї маси, Зеленський спробує влаштувати кінець епохи бідності. А для утримання курсу гривні Нацбанк почне спалювати свої золотовалютні резерви. Попри це, ціни почнуть рости, оскільки кількість національної валюти на ринку почне перевищувати реальний обсяг товарів і послуг. Однак певний час ця система ще зможе триматися на соплях і палицях. Поки якась кризова подія не зруйнує хиткий картковий будиночок економіки.
Руйнівна криза в Венесуелі, наприклад, почалася через просту посуху. Остання викликала зниження потужності основної венесуельської ГЕС. Наступні відключення електрики відправили в нокдаун бізнеси й виробництва, а країна, яка була знівечена популізмом команданте Ніколаса Мадуро, без шансів на зовнішню допомогу, провалилася в чорну діру бідності та руйнації. У 2019 інфляція в Венесуелі сягнула 10000000%! Тому казкарям від “Слуги народу” було б не зайвим ознайомитися з унікальним досвідом цієї країни щодо відмови від “зовнішнього управління”.
Крах популістських режимів завжди пов’язаний з тим, що економіка — зле стерво. Вона не переглядає оптимістичні ролики з кабінету президента, не сидить на парадах, не аплодує запальним промовам про перемогу над світовим капіталізмом і про обраний нацією третій шлях чергового Чучхе. Економіка зростає, якщо при владі в країні перебувають адекватні професіонали, і завжди падає, в разі якщо народ допускає до управління державою ідіотів.
І моя впевненість в тому, що ми близькі до фатального сценарію спричинена не геніальними прогностичними здібностями, а пам’яттю. Адже Україна вже проходила такий шлях — за часів Віктора Януковича. Який заради підтримки курсу, відрізаний від західних кредитів і зі ставленням до бюджету виключно як до своєї годівниці до 2014 року витратив усі запаси й просто продав нас Росії. Зазначу, що у Зеленського не буде навіть такої опції. Тому що ніяких грошей Росія йому не дасть. Оскільки їй потрібен не Зеленський, а крах нашої державності.
І якщо Росію за очі називають Нігерією в снігах — натякаючи на те, що Росія — країна третього світу з нафтою. То ми незабаром впевнено зможемо претендувати на звання Венесуели в снігах — держави третього світу, яка провалилася у прірву кризи не з об’єктивних причин, а виключно завдяки неадекватності й некомпетентності панівної верхівки.