Думки
«Віддати території Росії – це підписати смертний вирок тим, хто там перебуває» – волонтери «Допомагаємо виїхати»
Софія Калан Журналістка
Російське вторгнення, що бере початок з 2014 року й у 2022 переросло у повномасштабне, спровокувало масовий потік українських біженців за кордон або всередині країни. За словами Уповноваженого Верховної ради з прав людини Дмитра Лубінця, від 24 лютого з України, станом на 1 грудня, виїхало більш ніж 14,5 мільйона громадян, із них як мінімум 11,7 млн осіб – до країн Євросоюзу. Проте варто зазначити, що у переважної частини населення України фінансової можливості жити за межами країни, свого населеного пункту або навіть просто виїхати та залишити дім – немає.
Середа, 4 січня 2023, 16:58

Саме тому, з початком повномасштабного вторгнення волонтерський рух в Україні стосовно евакуації та надання прихистку цивільним максимально активізувався.

“Helping to leave” з англійської “Допомагаємо виїхати” – це проєкт для підтримки тих, хто їде з України або перебуває в країні та потребує допомоги. Команда волонтерів надає інформацію щодо виїзду за кордон та у переважно безпечні українські населені пункти, контакти тих, хто може прийняти в іншій країні, надати прихисток тощо, а також цілодобово консультують біженців та супроводжують біженців в дорозі. Станом на кінець грудня, телеграм-канал проекту налічує близько 60 000 осіб, кожна з яких потребує та отримує допомогу: інформацію, евакуацію, житло, фінансову підтримку. ⁣

Джерело: Допомагаємо виїхати

Детальніше в інтервʼю #Букв з командою “Допомагаємо виїхати”: Наталею Долгушиною – кураторкою допомоги на деокупованих територіях Херсонської області, Небосклоновою Софією – кураторкою евакуаціі з Донецької області та Богданою Яковенко – головою партнерств проєкту.

— Богдано, з Вашого дозволу, почну розмову з запитання до Вас. Знаю, що Ви родом з тимчасово окупованої Луганщини, що вже девʼятий рік контрольована ворогом. Отже, саме це підштовхнуло Вас до активної діяльності у волонтерському проєкті з евакуації?

— Я – з міста Молодогвардійськ, це шахтарське містечко близько до кордону з Ростовською областю. В 14-му році сталося так, що я була за кордоном, коли почалися військові дії, але мої батьки були весь час там. Вони бачили, як колони танків їхали трасою, що пролягає через наше місто, в напрямку Луганська і далі. Хоч моє містечко не зачепило сильно, там було декілька обстрілів, загалом, все більш-менш обійшлось, порівняно з містами на фронтовій лінії. Народ там не відразу зрозумів, що це окупація, люди бачили, що щось коїться, але не мали слів й сил висвітлювати ті події країні та світові… З’явились “зєльониє чєловєчкі”, бізнеси почали віджимати, зарплатню в шахтарів зрізали. А потім закрили кордони, і їхати до України потрібно було через РФ.

Мої батьки були завжди проукраїнськими, хоча і голосували за Януковича. Цей вибір був не вибором, а просто якоюсь надією, що хтось дійсно зробить щось для Донбасу. Вони, як багато інших на сході, чули від Ющенка більш високі ідеї, які їм були менш цікаві, ніж підвищення зарплати за роботу в пеклі під землею.

Як під час вторгнення 2014, так і під час повномасштабного, мій досвід з війною є виключно через інтернет. На жаль, я не могла відвідати Україну всі ці роки. Але було дуже важко спостерігати за цим всім, тоді як в медіа в Америці у 2014 писали виключно про Крим. Про війну і про загибель людей на Донбасі майже ніколи не було чутно. Я працювала, щоб підтримати батьків, і згодом ми змогли всією родиною назбирати грошей на будинок в селі під Києвом, і вони нарешті поїхали з окупації, забрали діда з бабою. Єдине, що я робила публічно, то це постійно писала в себе у соцмережах про війну вдома, коли була нагода, говорила всім тутешнім друзям і знайомим про це, а всі лише питали: “О, то ти з Криму?”

Після 24-го лютого моя подружка розказала мені про своїх знайомих, які створили чат для евакуації, і я попросила зв’язати мене з ними. Тож, з 2-го березня я вже приєдналася до команди й працювала кожного дня, з ранку до ночі. Мене це тільки й рятувало. Бути на зв’язку з людьми по всій країні та знати, що відбувається у будь-якій її частині – це надавало мені відчуття контролю, бо в новинах можна було потонути. Зараз ми допомагаємо тисячам людей, які застрягли в окупації, що знають та ідентифікують себе, як українці. А я й дотепер надіюсь, що якось сяду в Лугань і зможу прогулятися по своєму маленькому смердючому, але рідному містечку.

Джерело: Допомагаємо виїхати

Джерело: Допомагаємо виїхати

— Як взагалі утворився та хто заснував проєкт “Допомагаємо виїхати”?

— У перший день повномасштабної війни зʼявився один з багаточисельних хаотичних чатів про евакуацію з країни, який згодом перетворився у проєкт “Допомагаємо виїхати”. На той момент українці крізь тонну інформації та подій намагались дізнатись, як та куди можна виїхати. Тоді ми зрозуміли, що треба звʼязати запити з пропозицією, й що організаторами процесів можемо бути саме ми. У створеному телеграм-каналі спершу ми публікували всю інсайдерську інформацію з різних джерел стосовно евакуації з України – від Укрзалізниці, перевізних фірм тощо. Аби перевіряти всю інформацію, надійність водіїв, компаній, до нас приєднались волонтери, люди, що добросовісно й за власним бажанням постійно робили факт-чекінг. Ми створили спершу гугл-форму для заповнення заявок на виїзд, згодом й чат-бот. І, за кількістю надходжень, прийшли до того, що інформувати мало, люди потребують евакуації. Майже одразу до нас приєднались й ті волонтери, що готові були особисто їхати у зону бойових дій, аби евакуювати та супроводжувати людей. Це якщо дуже коротко про наш шлях від засновництва.

Джерело: Допомагаємо виїхати

Джерело: Допомагаємо виїхати

— Отже, скільки у волонтерській команді людей? Розкажіть, будь ласка, трішки детальніше про них.

— Нині – близько 350. Серед нас є фотографи, культурологи Японської культури, графічні дизайнери тощо, які з початком російського вторгнення присвятили себе волонтерству. Всі дуже різні, але разом працюємо для українського народу. Також раз на тиждень у нас проходить навчання для новачків, які поповнюють нашу команду, де вони вчаться приймати заявки, контактувати та інформувати людей, відповідати на запити, організовувати евакуацію тощо.

 — З Ваших соцмереж знаю, що ви евакуйовуєте цивільних з усіх куточків України – як тимчасово окупованих, з лінії фронту, так і з вільних територій. Але всі запити надходять до вас у загальний бот?

— Так. Але наші волонтери працюють за окремими напрямками – підконтрольна Україна, окуповані частини Харківської, Херсонської, Луганської та Донецької областей, Запоріжжя, та великий відділ допомоги та порятунку примусово депортованих до Росії. Головні куратори постійно моніторять локальні чати про ситуацію на цих територіях та вивчають всі можливі шляхи виїзду, шукають та звʼязуються з приватними перевізниками. Це щоденна фундаментальна робота.

Джерело: Допомагаємо виїхати

Джерело: Допомагаємо виїхати

— Як організовувався й відбувся перший виїзд цивільних з окупованої території?

— З якогось моменту до нас почали надходити запити стосовно евакуації з окупованих населених пунктів Харківської області. Зазвичай писали родичі про своїх близьких, бо звʼязок був відсутній. У травні через локальні чати ми дізнались, що є можливість виїзду через Печенізьку дамбу. Ми контактували з людьми, що перебували на окупованих територіях, де пробивала бодай якась мережа, передавали їм списки людей на евакуацію та їхні адреси, за якими, власне, ці люди, що нам допомагали, ходили та сповіщали людей про запланований виїзд. Коли врешті ці люди збирались, їх забирали приватні перевізники, паливо та роботу яких сплачуємо ми, та відвозили до найближчої створеної росіянами, так би мовити, КПП, де окупанти пильно перевіряли людей, змушували долати кілометри пішки до цієї дамби. Це була одна з тактик російських військових, зі зрозумілих причин, чому вони наказували мамам з дітьми, літнім людям та навіть інвалідам йти пішки немає, а потім обстрілювали мирних… Щойно люди пройшли сіру зону й підійшли до українських блокпостів, їх одразу ж забирали волонтери, аби координувати подальші дії, допомогти з прихистком, гуманітаркою, транспортом тощо. З травня по вересень через Печенізьку дамбу за нашої організації виїхало близько 16 000 осіб.

— Чи можемо ми говорити про загальну кількість вивезених людей завдяки “Допомагаємо виїхати”?

— Є дані, що наші оператори провели евакуацію загалом 43 000 осіб. Це з початку повномасштабної війни й до листопада. Ще 140 000 осіб отримали інформаційну, фінансову, психологічну допомогу, або були перевезені на безпечну територію.

— Як часто та чи багато нині надходить заявок на евакуацію?

— Насправді існує хибна думка, що зараз потреба в евакуації зменшилась, мовляв, повномасштабна війна триває вже 10 місяців, й хто мав, то вже давно евакуювався. Це не так. З приходом холодів, через те, що немає у людей опалення чи вікон, люди почали більш активно записуватись на виїзд, це факт. По Херсонському напрямку, наприклад, нам надходить близько 100 заявок на день, з Донеччини, що була окупована з 2014 року, теж триває масштабна евакуація, адже лінія бойових дій дійсно змінюється, й там, де раніше було спокійно, тепер активно “прилітає”. За минулий місяць загалом ми опрацювали близько 3000 заявок на евакуацію, а загалом 6000 осіб отримали як допомогу з виїздом, так і гуманітарною допомогою, консультацією тощо.

Джерело: Допомагаємо виїхати

— Розкажіть, будь ласка, куди переважно евакуюють українців у рамках Вашого проєкту?

— За підтримки Міністерства з питань реінтеграції організовуємо подальше розселення в більш безпечні регіони – Хмельницьку, Львівську та Полтавську області, – або пропонуємо розселення в польських пансіонатах для жінок з дітьми. Для маломобільних людей та для людей з тяжкими захворюваннями та пораненнями є машини швидкої допомоги. Також ми шукаємо для них найбільш комфортні місця розміщення та лікування. Ми також організували штаб гуманітарної допомоги в Ізюмі та Балаклії, щоб чимшвидше надавати допомогу людям у цих регіонах. Всього за останні чотири тижні ми евакуювали 17 317 осіб. Наш проєкт на зв’язку з МЗС Польщі, активістами та волонтерами з Румунії, Франції, Австрії та Грузії, усі вони готові прийняти біженців у себе вдома. 

— Якщо говорити про виїзд з тимчасово окупованих територій, розкажіть, з якими складнощами всі 10 місяців повномасштабної війни стикаються цивільні на російських блокпостах.

— Часто це проблема з маршрутом. Наприклад, виїзд з Луганщини на підконтрольну Україну звичним шляхом до Харкова, наприклад, зараз неможливий. Людей доводиться везти на Донеччину, й лише через Запорізьку область виїжджати до підконтрольної України. Російські військові буквально унеможливлюють або максимально ускладнюють проїзд до вільних територій. Евакуація могла тривати днями й тижнями. Фільтрація цивільних існувала з повномасштабного вторгнення й тривала десь до вересня. Це було страшно й жорстоко, там людей катували та навіть вбивали, це було залякування населення на захоплених територіях, аби ті залишалась жити під окупацією. Згодом російські військові запровадили нові правила – отримання перепусток, більшості населення в яких відмовляють.

Джерело: Допомагаємо виїхати

— Ви не так давно, у листопаді, запустили кампанію “Території – це люди”. Чи могли б Ви детальніше про цю ініціативу розповісти?

— Мета проєкту – висвітлити й показати те, що відбувається з українцями під час окупації Росії. Про це ми знаємо не з чуток, а від українців: як тих, кому ми вже допомогли, так і тих, кому намагаємося допомогти прямо зараз. Час від часу ми чуємо від політиків, мільярдерів та “експертів” у Східній Європі наратив про те, що Україна має заради миру віддати Росії частину своєї території. Вони аргументують це тим, що саме так вдасться запобігти смерті людей. Але Україна – не просто території. Україна – це її люди. Чому така важлива деокупація, чому ми радіємо звільненню Херсона? Не лише тому, що українські землі повернулися країні, а й тому, що люди звільнилися від російської окупації, наслідки якої ще багато років впливатимуть на їхнє життя. Ті, хто закликає до того, щоб Україна віддала свої землі Росії, несвідомо транслюють: “Нехай ці українці вмирають”. Віддати ці території Росії – означає підписати смертний вирок тим, хто там перебуває. Буча, Ірпінь, Ізюм, Куп’янськ, Балаклія, Лиман та інші деокуповані території є тому підтвердженням.

Вже протягом багатьох років на окупованих територіях Донецької та Луганської області та в анексованому Криму, а з 24 лютого 2022-го – і в усіх анексованих областях України Росія викрадає, катує, вбиває, грабує, депортує, розлучає дітей із батьками. Це – не перегини на місцях або разові випадки, ми впевнено можемо запевнити вас. Це – система. Ми підтримуємо народ України, який перебуває під окупацією: його право на свободу та її захист від російського гніту. Ми закликаємо людей не мовчати про окупацію і говорити про те, що не можна залишити їх із тими, хто офіційно проголошує своєю ціллю їх знищення як нації.

Джерело: Допомагаємо виїхати

— Евакуація проводиться лише безкоштовно, отже, звідки надходять кошти та як фінансується проєкт?

— Щомісячні та разові донати, гранти, допомога від різних організацій. Також ми підписали меморандум з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, які сприяють представникам нашої асоціації в питаннях організації евакуації населення. Це значно полегшує нашу роботу. 

– Нині активно триває безкоштовна евакуація з деокупованих територій Херсонської області…

– “Допомагаємо виїхати” щодня вивозять людей безплатними автобусами з Херсона до Одеси через Миколаїв, а також декілька разів на тиждень – із Херсона іншими напрямками: Кривий Ріг, Львів, Дніпро, Київ через Умань, Вінницю.

Ще одна можливість виїхати – щоденний потяг із Херсона до Хмельницького.

 Як потрапити на рейс?

Якщо є зв’язок, напишіть у Telegram-бот допомоги @helpingtoleave_bot або зателефонуйте у кол-центр “Helping to Leave” +380931776458

Тим, хто записався на автобус чи потяг, “Допомагаємо виїхати” відправляють відповідне смс із підтвердженням часу та місця виїзду.

Маломобільним пасажирам обов’язково оператор телефонує ще раз та уточнює деталі. За результатами приїжджає волонтерська група з ношами для лежачих відповідним транспортом.

Якщо немає ніякого зв’язку, то можна прийти у штаб на Лавреньова, 7 чи Кулика, 133 та записатися на евакуацію там. 

У штабах є вся інформація про виїзди та плакат з контактами для зв’язку.

Евакуаційні автобуси виїжджають щодня з 7 до 8 з автовокзалу на Полковника Кедровського, д.1.

Потяг щодня виїжджає о 15:27 із вокзалу. По приїзді до Хмельницького можна отримати розміщення до кінця війни, отримати виплати від Херсонської адміністрації та оформити статус ВПО.

Теги: війна, евакуація, Helping to leave, воронтерство, Допомагаємо виїхати, російсько-українська війна

Межа у Telegram

Підписатись