Думки
Відкриваємо Україну: Стіна. Незаймана урбанізацією
Сергій Криниця Фотограф, краєзнавець
Надзвичайно мальовниче колись місто Янгород, нині село Стіна, що в Тульчинському (до адміністративно-територіальної реформи 2020 року – Томашпільському) районі Вінницької області. “Маленькі Карпати” – таке порівняння можна найчастіше почути про цю місцину, але не будемо зловживати цими набитими оскомину “маленькими” епітетами. Стіна цікава і без порівняння з Карпатами.
Четвер, 20 січня 2022, 13:53
Село в долині Русави

Невеличка річка Русава, виточуючи м’які вапняки Подільської височини, прогризла тут декілька меандрів [меандр — плавний, колоподібний вигин річища річки, прим.авт.] у глибоких, подекуди досить широких у порівнянні з сучасним річищем улоговинах. То ж гори тут ростуть не вгору, а фактично випиляні знизу річкою, що петляє рівниною. Ідеальне місце заховати оселю від холодних зимових вітрів і водночас спорудити неподалік нагорі укріплений неприступний прихисток, чим і користувалися люди ще з давніх часів (в околицях знайдені рештки Черняхівської культури).

Село знаходиться далеко від жвавих транспортних магістралей. До сусіднього села Гнатків, що лежить на трасі Томашпіль-Ямпіль – 7 км. А до міждержавного переходу з Молдовою всього 30 км. Дорога веде рівниною, так, що і не сподіваєшся тут побачити “Карпати”.

Дорога до траси

Лише на самому під’їзді до села подорожувальнику раптом відкриваються захоплююча панорама — вкрита зеленню долина, що петляє між горами і церква на одній з таких гір. Кожна з цих гір (хоча доволі дивно називати горою місцину, на яку можна дістатися рівниною без жодного щонайменшого підйому) має свою назву.

гора Шпиль розрізає село навпіл

Перша від дороги зветься Солонцями. На протилежному боці, гора, що глибоко врізається в розчленовану долину і звісно ж є ідеальним місцем для укріплення, щоправда, на горі вже не замок, а лише церква. Природно ця гора зветься Замковою в пам’ять про укріплення, що стояли тут колись ще за міста Янгорода. Мартин Калиновський, гетьман польської корони, під час свого походу 1651 р. порівнював Стіну з Кам’янцем.

Церква на Замковій горі

Перед церквою, ближче до мису, що врізається в долину, легко розрізнити старовинне кладовище. До церкви та кладовища рукою сягнути, та схили Солонців надто стрімкі та зарослі, щоби брати ціль в лоб, та і зрештою ж там десь внизу петляє річка, яку ще теж треба форсувати. То ж потрібно далі йти/їхати дорогою, обходячи з півдня. Нарешті в долині відкривається панорама села.

Панорама Стіни

Якщо ви транспортом, то звісно можна об’їхати, втім, якщо на своїх двох, зрозуміло, що обходити доведеться дуже довго, враховуючи гірку, яка тонким уступом глибоко врізається в долину на зустрічному Замковій курсі. Ця гірка зветься Шпилем. Отак і я йшов від Гнаткова на своїх двох. Зауважив стежку, що повертає з дорого прямо на гребінь Шпиля, вирішую, що так буде скоріше. Зі Шпиля збігаю стежкою вниз у долину праворуч. Дороги в селі ґрунтові. Паркани з каміння. З нього ж багато мурованих сараїв та інших підсобних приміщень. Тут це популярний будматеріал.

центр села

Петляти вуличками довго – мені, однак треба огинати пів села, щоби вийти до Замкової гори. Та, як на зло, ранок вихідного дня – село немовби вимерло. Нарешті на якомусь з обійсть зустрічаю жінку, яка люб’язно підказує мені найкоротшу дорогу через найближчу кладку через річку. “А навіщо вам до церкви? Сьогодні служби немає, там закрито все”. Але моя відповідь, що хочу подивитися бодай ззовні її цілком задовольняє. Русава виявляється неширокою річечкою з дуже каламутною водою.

Ще хвилин 10 ходу і я підіймаюся на Замкову.

дзвіниця

Перша згадка про тодішній Янгород відноситься до 1648 р. та карти Гійома де Боплана. На місці Стіни в одній з петель Русави підписане укріплення “Iangrod abo Czane” (Янгруд або Чорне).

Топонім “чорне” відносять до народних переоповідей про спалене поселення татарами, від чого рештки стояли чорними. Щодо Янгорода, є декілька версій, хоча найімовірнішою є та, що укріплення на Замковій будувалися тодішнім власником (початок 17 ст.) Томашем Замойським, що отримав Стіну як придане дружини Катерини, племінниці власника Подільських земель Костянтина-Василя Острозького.

Інша версія, що замок був збудований ще батьком Томаша – Яном Замойським, який причетний до зведення інший сусідніх укріплень в Ямполі, Шаргороді, Комаргороді. Хай там як, але назва Янгород дуже корелює власне з Яном Замойським (до речі, колишній райцентр Томашпіль завдячує своїй назві якраз Томашу Замойському).

Точне походження сучасного топоніма Стіна невідоме – чи то через стіни каньйону (хоча вони там не такі вже й прямовисні, як в тому ж Кам’янці) чи стіну дерев, що колись утворював ліс навколо каньйону.

На жаль, як вже згадувалося, жодного сліду від замку не лишилося, то ж сучасною атракцією на Замковій є Миколаївська церква. За легендою тут козак Нечай планував збудувати хату (а враховуючи, що загинув він 1651 року, легенда про будівництво хати Нечаєм якраз могла виходити з фактичного будівництва укріплень), і риючи фундаменти натрапив на образ святого Миколая. То ж на цьому місці збудували церкву. На жаль, точно не відомо чи стояла тодішня церква на подвір’ї фортифікацій, а чи за їх межами.

Так чи інакше, сучасну церкву датують 1883 р. Хоча на вигляд, як на мене, вона значно старша. Старі хрести на могилах священників, витесаний з каменю стіл на подвір’ї церкви – відгонить старовиною та архаїкою. А от цікаву дзвіницю при церкві датують 18 ст., що вже більш правдоподібно. До того ж 18 ст. відносять кам’яну огорожу (яка, втім, особливо нічим не відрізняється від інших парканів в селі) з кутовою капличкою. 

на подвір’ї церкви

Огорожа церкви

На горі мирно пасуться корови, завершуючи пасторальність довколишнього пейзажу. Далі за церквою старе козацьке кладовище, яке датують 17-19 ст.  Влітку досить заросле зеленню, багато низьких хрестів просто ховаються в зеленій лозі. Його межі підходять майже до краю гори над каньйоном.

пастораль на Замковій

Як і казала місцева мешканка, церкву зачинено, а шукати старосту та ключі, на жаль, не маю часу. Спускаюся з гори до центру села. Тут вулиці ширші, аніж ті бічні, що туляться до гір, але теж ґрунтові. Така ж і дорога, що виводить з села на трасу.

Козацьке кладовище

Вже на горі при дорозі помічаю зруйнований стовп. Спочатку здавалося, що то старий в’їздний знак радянських часів. Але старі букви, висічені в основі переконують у протилежному – знак дуже старий. Може, то колись було розп’яття при в’їзді до села, а чи інший придорожній стовп. А далі і сучасний знак.

Прощальний бік мило бажає “Повертайтеся щасливі” та нагадує про ботанічну пам’ятку на околиці Стіни – так звану “Сонну Поляну”, де навесні розквітають галявини сон-трави. То ж Стіну обов’язково треба навідувати і навесні

Сон-трава

Теги: відкриваємо Україну, Вінницька область, краєзнавство, стіна, Україна, село

Межа у Telegram

Підписатись