Про бум вивчення української, мотивованих іноземців, роботу в окупації та благодійність в інтервʼю #Букв з Інною Сопрончук — 28-річною мешканкою Херсона, лінгвісткою, блогеркою, авторкою навчальних підручників та, за сумісництвом, волонтеркою, що заснувала онлайн-школу української мови “Speak Ukrainian”.

— Інно, розкажіть про себе детальніше, будь ласка. Що стало для Вас основним поштовхом стати лінгвістом й професійно досліджувати українську?

— Мені 28. Родом я з Херсонщини, останні 11 років жила у Херсоні, але, на жаль, повномасштабна війна змусила втікати з рідних місць. Все життя я вивчала мови, переважно, англійську філологію. Карʼєру свою я почала з того, що викладала, власне, англійську дорослим та дітям. Однак, коли я навчалась на магістратурі, мені було складно фізично поєднувати навчання та роботу, тому почала шукати, як можна застосувати знання в онлайн-форматі. На одній з міжнародних платформ мене, як потенційного вчителя, запитували, якими мовами я можу викладати для іноземців. Тоді я якось інтуїтивно відповіла: “Українською”.

Згодом мені почали надходити запити від людей з усього світу, що хотіли вивчити нашу мову. Хтось з них планував вступити в університети в Україні, хтось мав українське коріння та ріс за кордоном у культурі, де бабуся чи тітка готували вареники, читали українські казки, ще дехто мав в цілому інтерес до України, хтось був поліглотом. Тоді мене це надзвичайно зацікавило, тож з 2016 року й до сьогодні я викладаю українську англомовним людям.

— Як утворилась Ваша школа “Speak Ukrainian”?

— Спершу я просто викладала українську для іноземців через різні платформи. У 2018 році я створила сторінку в Інстаграм, куди викладала свої відеоуроки, а у 2020-му я прийшла до того, що заснувала онлайн-школу “Speak Ukrainian”. Згодом створила для студентів-іноземців підручник “Master Ukrainian Cases”, 3 набори карток для вивчення 500 українських слів, онлайн-курси, додаток, подкасти та понад 800 відеоуроків на Ютуб-каналі та в Інстаграмі.

— Українська мова стала найбільшим трендом на Duolingo – її почали вивчати 1,3 млн людей з початком повномасштабної війни. Чи відчули Ви особисто у своїй діяльності притік іноземців, що бажають опанувати мову?

— Дійсно, “бум” був дуже відчутним. До повномасштабної війни цільовою аудиторією тих, хто вивчав українську, були люди, які мали сімейні звʼязки з Україною, переважно, це були американці, канадці, австралійці, британці, чиї батьки, бабусі, дідусі емігрували за кордон через Другу Світову, Голодомор тощо. Саме ці іноземці росли в українській культурі, слухали від старшого покоління наші народні казки та знайомі з українською кухнею, тож вивчати мову вони хотіли, аби не втрачати цей родинний звʼязок, відновити своє коріння. Також до навчання долучались ті, хто був студентами вишів України, хтось мав тут бізнес-справи, ще хтось одружився з українкою або вийшов заміж за українця. Один студент з Індонезії пояснював свій інтерес до мови тим, що створив свою віртуальні гру, однією з персонажів якої була українка, й він хотів краще зрозуміти свою героїню. Відправляв мені навіть, як вона виглядає — червоні чоботи, віночок. Шароварщина, звісно, трішки, але прикольно!

З повномасштабною війною до цих категорій додались нові: ті, хто знав про своє коріння, але не вивчав мову, то почав це робити. Ба більше, студенти пишаються тим, що у роду у них були українці. Почали цікавитись українською ті, хто прийняв наших біженців за кордоном, хто волонтерить, лікує та воює на боці України. Мені нещодавно писав один американець, що він є шеф-кухарем з Нью-Йорка, а нині приїхав до Польщі готувати безкоштовні обіди для українців. Також є американець-ветеринар українського походження Ендрю Кушнір, що приїхав під час активної фази війни до Одеси, аби лікувати наших тварин, що постраждали від російського вторгнення. Писали мені й ті, хто є ветеранами воєн в Іраку та Афганістані, а нині приїхали захищати нас та хочуть теж вивчити українську.

Таких історій насправді дуже багато. Через те, що Україна постійно є головною темою у світі іноземних медіа, багато людей просто почали досліджувати нашу культуру, мову, історію. Деякі студенти кажуть мені, що вони вивчають українську, тому що Росія хоче її знищити. Якщо говорити про статистику в цифрах: до 24 лютого на моєму Ютубі було 10 000 підписників, нині – вже 40 000. Кількість студентів за 2022 рік зі звичних 100 збільшилась на 335. Штатні працівники мої теж зросли у 3 рази.

— Як буквально проходить навчання української в іноземців? Скільки триває та яка форма?

— Є опція вивчати українську на індивідуальних заняттях – один на один з учителем. Тривалість таких занять залежить від цілей та мотивації студента. Є також записаний мною комплексний відеокурс для початківців із 25 лекцій-уроків. Паралельно ми створюємо чат, де є куратор курсу, який відповідає на запитання студентів, підтримує безпосередньо з ними звʼязок протягом всього навчального процесу. Саме цей курс триває 3 місяці – для того, щоб вивчити українську мову на базовому рівні: алфавіт, склади, словотворення, легка граматика, побудова простих речень та розмовні теми, типу розповіді про сімʼю, свої хобі, професію, їжу тощо. Для того, аби приїхати й спілкуватись в Україні – цього достатньо; якщо ж студент хоче детальніше й глибше вивчати мову – ми рекомендуємо відвідувати індивідуальні заняття.

— У Ваших соціальних мережах є цікаве відео австралійця Інні Симон, дідусь та бабуся якого були українськими письменниками-емігрантами у 20-му столітті. Розкажіть, будь ласка, трішки детальніше його історію родини та вивчення мови. 

— Симон – мій суперстар. За 6 років мого викладання у мене ще не було такого здібного студента. Сімон родом з Австралії, його батько, тітка та бабуся з дідусем – українці. Старше покоління його родини воювало в УПА, писали свої вірші. Однак вимушено, через переслідування “совєтів”, виїхали в Чехію, згодом перебрались в Австралію. Сімʼя Сімона всі ці роки активно продовжувала розвивати свою культуру, створили “Пласт”, прищеплювали любов до України й моєму студенту. Проте мови української хлопець не знав, він чув її в побуті, але ходив в англомовну школу, спілкувався теж іноземними з родиною та друзями. У 22 роки Сімон за власним бажанням вирішив зберегти в собі своє українське коріння саме шляхом вивчення мови. З понеділка по пʼятницю ми займались з ним стабільно, щодня він ще додатково виконував завдання по 5 годин. За пів року австралієць з українським корінням заговорив українською! Згодом на уроках ми почали читати українські книжки: Шевченка, Тичину, Франка, Лесю Українку, Симон читає у темпі як я. Нині проходимо з Симоном “Інтернат” Жадана. Близько трьох років ми займались з ним, у березні 2022 мій студент пішов у австралійське військо, а коли повернувся, попросив відновити уроки з української. Він вільно спілкується українською зі своєю родиною, навіть співає в українській православній церкві, де капелан – українець-емігрант. Надзвичайно пишаюсь.

— Чи можемо ми говорити про кількість студентів, що закінчили навчання у Вашій школі?

— Понад 500 студентів-іноземців із 28 країн світу.

— Ви також є співавторкою книги “Як перейти на українську мову”. Що б Ви могли сказати нашому суспільству стосовно переходу з російської на українську, попри всі упередження та барʼєри?

— Я, як людина, що жила все життя на російськомовному півдні, переважно спілкувалась українською, іноді поступалась та переходила на російську. З повномасштабним ж вторгнення російська стала для мене мовою окупанта, дуже огидною, жахливою, я не можу ані говорити, ані чути її, ця мова звучить для мене агресивно й асоціації з нею лише погані. Що я можу сказати суспільству: ми всі без сумнівів рано чи пізно маємо перейти на українську, адже російська у прямому сенсі вбиває. ЇЇ мета – знищити українську. Ми не маємо повертатися знову у минуле, яке вчить нас, що якщо ми не відродимо нашу мову, війна знову прийде. Це мій вибір, який не має зворотного шляху. Коли українці почують історії моїх мотивованих студентів, то точно замисляться стосовно своїх упереджень, будуть надихатись й бачити, наскільки важливими є мова та перехід на українську.

— Мені відомо, що Ви переживали війну саме в окупованому рідному місті. Чи була небезпека або переслідування Вас, як людини з проукраїнською позицією, медійниці, викладачки української з боку самопроголошеної влади, російських військових?

— Страх був, як і небезпека. Було декілька особистих причин бути закатованою окупантами: перше – мій чоловік став на оборону України, друге – звісно, моя активна діяльність у соціальних мережах та просування нашої мови. Але, попри страх, я давала західним медіа інтерв’ю стосовно ситуації в Херсоні, розповідала на шведському радіо та BBC Scotland про те, що насправді відбувається в окупації. Весь час мені доводилось переховуватись, я не могла знаходилась у своїй квартирі, а разом зі своїми друзями часто змінювала місце проживання. У кінці березня я врешті вирвалась з окупації.

— Перебуваючи певний час в окупованому Херсоні, Ви створили благодійний магазин “Buy a t-shirt, save Ukrainian life”. Яка мета та у чому сенс ініціативи?

— Я, щойно почалось повномасштабне вторгнення, жила разом з близькими поруч з Антонівським мостом, біля якого точились активні військові дії з перших днів. Згодом ми вимушені були переїхати в іншу оселю, спати у коридорах та жити у підвалах, адже бої за відому Чорнобаївку та обстріли поблизу не спинялись. На початку березня, коли ми вкотре ховались, я гортала стрічку новин й побачила, як різні світові зірки почали підтримувати Україну, купуючи футболки “Stand with Ukraine”, одним з них був Стівен Кінг. Тоді я подумала, яка це крута ідея – почати продавати свій мерч: футболки, кепки, худі. Я загорілась, але точно розуміла, що не хочу заробляти на цьому, а передавати всі виручені кошти на благодійність, бо для мене, взагалі, заробляти на війні – дуже низько. Знаходячись в Херсоні, я була повністю заблокована, не могла ані друкувати футболки з українською символікою, ані відправляти їх покупцям. Тоді, 19 березня я заснувала магазин у форматі dropshipping: моя студентка розробила дизайн футболок, я знайшла друкарню в США, а коли надходили заявки на придбання речей з принтом, ця друкарня американська виконувала роботу та надсилала моїм іноземним покупцям, все було автоматизовано. Саме так, мої студенти та іноземна спільнота могли підтримати Україну, лише просто придбавши наші футболки. Станом на січень проєкт заробив більш ніж $25,000 прибутку. Всі отримані кошти я передала на благодійність для рідної Херсонщини.

— Я знаю, що Ви нині перебуваєте у Британії з якоюсь спеціальною місією. Розкажете наостанок?

— Так, у мене тут лише одна ціль – популяризувати нашу культуру, країну та мову. Нещодавно мене запросили викладати українську в Оксфорді, це велика честь для мене й перемога. Раніше студенти одного з кращих університетів світу не вивчали нашу мову, а тепер ця чудова змога є!

Соціальні мережі “Speak Ukrainian”:   

Youtube – https://www.youtube.com/c/SpeakUkrainian  

Instagram –https://www.instagram.com/speak_ukrainian_language/  

Facebook -https://www.facebook.com/speakukrainian/  

Speak Ukrainian –  https://www.speakua.com/