Офіс Генпрокурора заявляє, що має претензії до розслідування справ Майдану. І сподівається, що “нові люди” у Державному бюро розслідувань зможуть дати цій роботі поштовх. Президент Володимир Зеленський в інтерв’ю українським журналістам розповідає, що замовники злочинів часів протестів у центрі Києва досі не знайдені. І скаржиться на зниклі докази в кримінальних провадженнях. А проросійські сили традиційно вимагають покарати винних у “державному перевороті”. І нападах на силовиків. Власне, саме з таким інформаційним фоном українське суспільство наближається до шостих роковин розстрілів майданівців на Інститутській.

Напередодні 20 лютого представники і нинішньої, і колишньої влади згадують Майдан. Нинішні – аби показати бодай якийсь прогрес у розслідуваннях. Колишні, тобто часів Януковича, – аби вкотре заявити про “державний переворот” і необхідність покарання для “праворадикалів”. Не став винятком і цей рік. Представники нової влади президента Володимира Зеленського уже встигли роздати кілька інтерв’ю й запам’ятатися гучними заявами. Наприклад, що розслідування злочинів часів Майдану – справа не проста. Що слідство велося не надто якісно. Проте для тих, хто бодай раз на кілька місяців цікавиться долею цих кримінальних проваджень, такі заяви будуть… щонайменше сумнівними.

Так, 30 січня на сайті інформаційного агентства Інтерфакс-Україна вийшло велике інтерв’ю з генеральним прокурором Русланом Рябошапкою. Серед іншого він говорив із журналістами і про розслідування злочинів часів Революції Гідності.

“Проблема з “беркутівцями” й тим, що вони не в Україні – не ключова у цих справах. Триває суд, там просто нема підсудних. Є інше питання: чому ці підсудні 4 роки були арештовані без рішення суду, скільки б ще цей процес тривав і скільки б вони ще сиділи без визнання судом їх вини? Ми маємо визнати, що те, як вели слідство, не дало суспільству відповідей на ключові запитання. І до якості слідства у нас виникають величезні запитання. Частина матеріалів зникла. За іншими моментами слідство саботувалося. Ситуація складна. І не факт, що передача справ до Держбюро розслідувань буде поштовхом для розслідувань. Інші люди оцінять, що зробили, що ні, й будуть намагатися довести справи до суду. Проблема в тому, що слідство досі було організовано так, що не вдалося вийти на замовників чи керівників (злочинів – ред.). Тому ми бачимо справи в основному щодо пересічних виконавців, міліціонерів, суддів чи прокурорів. А доказів того, хто був замовником, хто приймав ці рішення, ми поки суспільству надати не можемо”, – заявляв Рябошапка, відповідаючи на запитання журналістів.

Тут варто зауважити: і в часи Юрія Луценка, і в часи Руслана Рябошапки слідчі, які займаються розслідуванням справ Майдану, надавали короткі (наскільки це можливо) аналітичні звіти щодо своєї роботи. Більше того: окремі інформаційні довідки викладали на широкий загал. Скажімо, про кількість підозр високопосадовцям, суддям, працівникам міліції. Або про кількість справ, направлених в суди. Про отримані вироки тощо. Ця інформація досі доступна на сторінці Управління спецрозслідувань Генпрокуратури у Facebook. Для керівництва ж ГПУ готували докладніші матеріали: з номерами проваджень та прізвищами. Як відомо “Буквам” з власних джерел, окремий звіт щодо майданівських справ отримували й в Офісі Президента (ОП), і в Офісі Генпрокурора (ОГП). Проте заяви керівництва цих “офісів” ставлять під сумнів їхню обізнаність у справі.

Судові нюанси

Якщо розбирати слова Генпрокурора, то варто почати з того, що звільнення колишніх “беркутівців” для обміну, який відбувся 29 грудня – це одна з найбільших проблем справ Майдану за всі 6 років. Адже керівництво держави заради повернення частини українців з полону бойовиків ОРДЛО фактично розвалило одну із найбільш важливих справ. Вирок у якій мав бути вже 2020 року.

“Обмін “беркутівців” – найбільш негативна подія, яка сталася зі справами Майдану. А це справа, яка була найбільш ефективна з точки зору судового менеджменту. Вона була найближчою до завершення. І, певно, до цього складу суду (справу про розстріли на Інститутській слухає Святошинський райсуд Києва, головуючий суддя Сергій Дячук – ред.) порівняно з іншими була вища довіра.

І був шанс, що цей вирок сприйме значна частина суспільства. Тому що судовий процес був відкритим. Кожне засідання можна передивитися на відеозаписах. І тепер цей вирок ми втратили. Оскільки його важливою складовою було покарання винних. А тепер частини з них немає. Якщо парламент таки внесе зміни до закону про заочні суди – можливо, ми отримаємо судове рішення, яке громадськість також сприйме. Але воно буде уже не таким переконливим. І це погано для консолідації суспільства”, – переконана адвокат родин Небесної сотні Євгенія Закревська, яка представляє потерпілих у справі про розстріли на Інститутській.

Свого часу “Букви” писали про проблему звільнення ексбійців “Беркуту”. Зокрема, щодо можливих ризиків їхнього звільнення. Прочитати про це можна тут:

Друга теза пана Генпрокурора, яка не зовсім відповідає дійсності, стосується продовження судового процесу. Адже з 14 січня Святошинський райсуд Києва взяв перерву на 2 місяці. Засідань не буде до 17 березня, хоча до того вони відбувалися двічі на тиждень. Така перерва, як не дивно, пов’язана із діями пана Рябошапки. Якщо бути точним – з його рішенням змінити групу прокурорів на чолі з Олексієм Донським, які 4 роки працювали над справою про розстріли на Інститутській і представляли державне обвинувачення в суді.

Тут варто нагадати, що напередодні Нового року, перед обміном із ОРДЛО, почали активно з’являтися чутки, що прокуратура має просити суд відпустити колишніх “беркутівців” із СІЗО. І загалом обрати для них найбільш м’який запобіжний захід – особисте зобов’язання. Тобто обвинувачені у масових розстрілах мали з’являтися на судові засідання, не впливати на свідків, отримувати дозвіл на пересування країною тощо. Проте тоді пан Донський запевнив кореспондента “Букв”, що таких планів у нього чи його підлеглих не було і не буде. В подальшому, уже під час звільнення “беркутівців” через апеляційний суд, пан Рябошапка змінив групу Донського. На більш лояльних підлеглих. Принаймні, таких висновків змушує дійти той факт, що вони були не проти звільнення обвинувачених у масових розстрілах і навіть принесли до апеляційного суду листа від пана Рябошапки. В якому саме йшлося про необхідність вирішити питання із звільненням можливих фігурантів обміну.

Тож така поведінка прокурорів змусила потерпілих та їхніх адвокатів сумніватися у незалежності нових представників державного обвинувачення. Саме тому на першому ж засіданні у Святошинському суді їм оголосили відвід. А суддя Дячук, після майже години наради, вирішив таке прохання задовольнити. До того ж він зауважив, що Офіс Генпрокурора має призначити нову групу прокурорів. Однак їй був би потрібен час для того, аби прочитати матеріали справи (в ній понад 100 томів доказів – ред.). Заради цього суд оголосив двомісячну перерву. Відреагував він і на заяви керівництва ГПУ щодо продовження судових засідань без обвинувачених.

“Напередодні Нового року з українських ЗМІ суд дізнався, що Генпрокуратура зробила заяву про роботу нашого суду присяжних, а саме про те, що після зміни запобіжного заходу підозрювані (колишні “беркутівці” – ред.) будуть з’являтися на судові засідання. Також ГПУ заявила, що якщо цього не відбудеться, Святошинський райсуд прийме рішення про їхній розшук і продовжить свою роботу у форматі заочного провадження. Суд обурений тим, що Генпрокуратура, яка є стороною процесу, дозволяє собі вказувати суду, що він має робити. Такого права (давати суду вказівки – ред.) не мають жодні посадовці… З огляду на заяви Генпрокуратури, у стороннього спостерігача може виникнути враження, що суд – це структурний підрозділ ГПУ”, – заявив суддя Дячук і додав, що “з розумінням” ставиться до потреби Генпрокуратури коментувати події щодо суду по розстрілам на Інститутській. Однак, на думку судді, керівництву прокуратури “доцільніше б було коментувати дії своїх підлеглих”.

Фраза ж очільника Офісу Генпрокурора про те, що колишні силовики 4 роки сиділи в СІЗО “без рішення суду” взагалі викликає подив. Оскільки Святошинський райсуд з 2015 року кожні 2 місяці продовжував їм арешт з новим обґрунтуванням. Якщо ж пан Генпрокурор мав на увазі судовий вирок – то, за оцінками сторін процесу, які озвучували “Буквам”, його можна було б почути до кінця цього року. Наразі ж ситуація незрозуміла: зміни до законодавства про заочний суд Рада навряд встигне прийняти, оскільки для цього треба завершити розгляд поправок до закону про ринок землі. Двоє з п’яти обвинувачених повернулися в Україну, проте чи вирішить суд продовжувати розгляд лише за участі двох ексберкутівців – поки не до кінця зрозуміло.

Відповідальність попередників

Якщо ж говорити про якість розслідування справ Майдану – то в окремих випадках вона й справді могла б бути кращою. Наприклад, досі існують труднощі з відновленням подій вечора й ночі 18-19 лютого – попри наявність фото і відео, слідчі свого часу скаржилися кореспонденту “Букв” на їхню погану якість: оскільки зображення було темне, дуже складно було встановити особи майданівців і силовиків. Або, скажімо, досі існують білі плями у розслідуванні подій на Грушевського. Загалом можна припустити, що із понад 4 тис. епізодів злочинів, які свого часу розслідувало Управління спецрозслідувань ГПУ, частина досі лишається нерозкритою.

Проте з 20 листопада минулого року робота у майже всіх провадженнях зупинена. Причина – проблеми із законодавством про Державне бюро розслідувань. І зникнення такої посади, як “слідчий прокуратури”. Адже з 2014 року майданівськими справами займалися саме вони. Однак восени минулого року слідчі ГПУ втратили такі повноваження. І справи передали в ДБР. Цьому передували протести постраждалих під час Майдану активістів та їхніх адвокатів. Оскільки вони вимагали, аби разом зі справами до Держбюро поїхала й частина слідчих. Одна з основних причин такої вимоги – велика кількість матеріалів, з якими треба було ознайомлюватися новим людям, а “старі” вже все знають. Таким чином не буде перериватися процес розслідування. Власне, слідчих прокуратури до ДБР перевели за допомогою спеціального закону. Однак сталося це за кілька днів до Нового року. Почався фізичний переїзд матеріалів з одного приміщення в інше. І тому більшість розслідувань 4-й місяць досі простоює.

Також дивують слова Рябошапки щодо “нових людей у ДБР”. Адже, як відомо, станом на початок лютого у підрозділі, який займається справами Майдану, працювали або слідчі Генпрокуратури, або слідчі регіональних прокуратур, які займалися розслідуваннями злочинів часів Революції Гідності. Так само не уточнює Генпрокурор і щодо зниклих томів справи. Чи зниклих доказів.

“Важко зрозуміти, що має на увазі керівництво Офісу Генпрокурора. Можна припустити, що йдеться про два томи зі справи про вбивства силовиків. Там справді “зникли” два томи матеріалів. Їх прокурор Микола Ніколаєв, який мав доступ до цього розслідування, передав до ДБР. Власне, що не так давно потрапляло у ЗМІ про поранення й вбивства міліціонерів – припускаю, це було саме з цієї справи”, – прокоментував ситуацію колишній очільник Управління спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк.

Власне, він іще два роки тому подавав керівництву Генпрокуратури скарги на свого підлеглого Ніколаєва. Але попри це той нібито зберігав доступ до матеріалів справи щонайменше до завершення каденції старого керівництва ГПУ. Що ж до зникнення інших доказів чи матеріалів справ – більше про це наразі невідомо. Лишається хіба що чекати на аудит від ДБР.

Також не витримують критики й заяви керівництва країни про те, що досі не знайдено замовників злочинів. Оскільки станом на початок лютого цього року в судах перебуває низка справ, пов’язаних саме із можливими організаторами, підбурювачами чи пособниками злочинів – згідно із українським законодавством усі ці терміни підпадають під загальне визначення “замовник”. Наприклад, у Борисполі розглядають справу щодо Олександра Волкова. Який, за версією слідства, був причетний до організації тітушок під час Майдану. Також його підозрюють в організації викрадення Ігоря Луценка та Юрія Вербицького. Подібні звинувачення й у бізнесмена Олексія Чеботарьова (нині в розшуку), якого підозрюють у “замовленні послуг” тітушок. У Дарницькому суді слухається справа Юрія Крисіна – як підозрює слідство, одного із керівників груп “спорстменів” під час Майдану.

Ба більше, досі через проблеми із законодавством не можуть передати до суду справу щодо ролі Януковича у подіях 18-20 лютого 2014 року. Окрім нього, як зазначає слідство, у цій справі проходить ще низка високопосадовців, зокрема ексміністр внутрішніх справ Віталій Захарченко – загалом до 8 людей. У справі про розгін студентського Майдану проходить колишній очільник КМДА Олександр Попов. Щодо організації так званої антитерористичної операції у центрі Києва ввечері 18 лютого проходить Олександр Щеголєв, колишній очільник СБУ Києва. Тривають суди щодо Володимира Гриняка – колишнього керівника департаменту громадської безпеки МВС, – якого підозрюють в координації силовиків під час АТО в центрі Києва. Оголошені підозри офіцерам міліції, які в січні 2014-го приймали з Росії спецзасоби як “гуманітарну допомогу”. В розшуку керівництво “Беркуту”, яке встигло утекти до Росії чи окупованого Криму у 2014-му. Тут можна зустріти і Сергія Кусюка (заступник командира полку “Беркут”), і Дмитра Садовника (колишній командир “Беркута”, керував “Чорною ротою” 20 лютого 2014-го). Також після зміни керівництва Генпрокуратури почали підписувати підозри суддям, які виносили незаконні рішення про арешти майданівців. І виходячи з текстів підозр, усіх цих людей важко назвати “рядовими виконавцями”, як це робить керівництво ОГП. Оскільки вони або координували дії підлеглих, або віддавали накази, або були причетні до організації злочинних груп.

Про бідний “Беркут” замовте слово

Востаннє шум, який піднявся навколо справ Майдану, спричинила публікація у низці ЗМІ переліку постраждалих під час протестів силовиків (яку згодом поширили різні проросійські політики в Україні). Тон публікації зводиться до того, що протестувальники діяли агресивно, калічили спецпризначенців, і загалом дії майданівців аж ніяк не можна трактувати як “захист”. Підтвердженням цього, на думку медійників, слугує вже згаданий список, у якому майже тисяча поранених працівників міліції. Загалом же риторика цілком збігається із заявами проросійських сил за останні шість років. Які вимагали визнати Революцію Гідності “державним переворотом”, бійців “Беркуту” – героями, а протестувальників – “радикалами”. Від цих же людей, причетних до колишньої влади Януковича, лунали заяви про те, що вбивства й поранення силовиків нібито не розслідувалися всі ці роки.

Проте ці тези також не зовсім правдиві. Варто пояснити, що наразі в Україні можливі два типи справ: розслідування за самим фактом злочину (в якому немає підозрюваних) та розслідування щодо конкретного підозрюваного. Якщо говорити про вбивства й поранення бійців Внутрішніх військ та “Беркуту” – наразі існує два провадження. Перше, найвідоміше, пов’язане з Іваном Бубенчиком. Останній заявляв, що нібито вбив кількох силовиків 20 лютого 2014-го на Майдані. Але з’ясувати, чи ці слова правдиві, слідство не змогло – Бубенчик намагався втекти з України. Коли ж його спробували арештувати – у ситуацію втрутився Юрій Луценко. Він замінив групу прокурорів у цій справі. Вони, зі свого боку, змінили Бубенчику підозру. І після цього новини про цю справу стали з’являтися не надто часто. Наразі відомо, що там відбулося кілька допитів, в розшуку перебуває нібито поплічник Бубенчика Дмитро Липовий. Друга ж справа за фактом злочину й далі розслідується. І, як переконують джерела “Букв” в Офісі Генпрокурора, її не передавали до Державного бюро розслідувань. Натомість вона потрапила до Національної поліції.

Також варто наголосити на низці маніпуляцій, які були у публікаціях щодо постраждалих силовиків. Найпопулярніша з них стосується кількості вбитих: медійники називають цифру від 18 (посилаючись на Юрія Луценка) до 23 (посилаються на покази Станіслава Шуляка – екскомандира Внутрішніх військ). Крім того, однозначно стверджується, що саме протестувальники першими почали стріляти 20 лютого. Скаржаться і на “обмежений доступ” до матеріалів розслідування. Хоча, за правилами, доступ до них мають або слідчі, або процесуальні керівники.

По-перше, кількість постраждалих силовиків неможливо обговорювати без контексту. А саме дати й часу, коли вони отримували поранення. Адже найбільше постраждалих мітингувальників і силовиків було саме під час “гарячих” фаз протистояння: спроб розігнати протести, зачисток урядового кварталу від майданівців, “антитерористичної операції” тощо. Якщо ж ми говоримо про вогнепальні поранення, то більшість із них з’являється о другій половині дня 18 лютого 2014-го. А слідство у коментарях журналістам заявляло, що розглядає ці поранення 18-го числа саме як самооборону протестувальників від незаконних дій силовиків. Оскільки вже до 14:00 того дня в урядовому кварталі були десятки тяжко травмованих мітингувальників.

По-друге, не є секретом і офіційні цифри. Більше того – вони озвучувалися під час судових засідань, зокрема у справі про розстріли на Інститутській, минулого року. Так, за весь час Майдану постраждало 1036 силовиків. І 1702 протестувальники. Хоча щодо останніх інформація може бути неточною – оскільки частина мітингувальників або не зверталася за медичною допомогою, або пояснювала свої поранення “побутовими травмами”. Оскільки існував ризик прямо з лікарні потрапити до рук міліції або тітушок (як от в історії з Ігорем Луценком та Юрієм Вербицьким, яких викрали з Олександрівської лікарні у січні 2014-го). Якщо говорити про загиблих – то зі сторони міліціонерів таких 13 осіб: восьмеро 18 лютого, один 19-го лютого і ще четверо 20-го. Протестувальників же за час Майдану вбито 79. Проте ці цифри чомусь у контексті “покалічених бійців “Беркуту” не згадуються.

Загалом же наразі доля всіх майданівських розслідувань викликає занепокоєння. Оскільки хоча чинна влада й декларує важливість цих розслідувань для себе, складається враження, що вони не в пріоритеті. Інакше важко пояснити таку необізнаність державних чиновників. Звісно, можна припустити, що ця “необізнаність” виключно показова. І слугує для того, аби відмежуватися від негативного іміджу, пов’язаного із цими розслідуваннями. Мовляв, у всіх провалах будуть винні попередники, ми ж працюємо з чистого аркуша. Але ще більший острах викликають заяви проросійських політиків. Які вимагають переглянути ставлення до подій шестирічної давності. Особливо голосно такі заклики лунають від представників колишньої влади Януковича, які після виборів президента повернулися в Україну і вимагають судити майданівців і сприймати протест виключно як “державний переворот”.