“Ми не зобов’язані звітувати перед нашими західними партнерами щодо виконання взятих перед ними зобов’язань щодо реформи “Нафтогазу” і корпоративного управління”.

“Якого біса наші західні партнери кидають нас у питанні “Північного потоку-2″ і запроваджують недостатньо жорсткі санкції, які можуть дозволити добудувати альтернативний маршрут”.

Дійсно, якого біса? І чому ми ще не в НАТО?

Факт: США збираються запровадити ослаблені санкції проти “Північного потоку-2” і не збираються відправляти під санкції німців. Це робить більш імовірним добудову потоку. Що означає втрату для України на горизонті 4 років доходів від транзиту в розмірі 2 млрд доларів на рік і суттєво б’є по нашій енергетичній безпеці. А може і не лише по енергетичній. А може і раніше, ніж 4 роки.

Можна скільки завгодно бути впевненими в тому, що Захід не дозволить обрушитися Україні і буде підтримувати її. Можна будувати собі супер геополітичні теорії в мозку. Все можна.

Тільки потім не треба засмучуватися, якщо підтримка Заходу виявляється нижчою, ніж нам хотілося б. І ми не отримуємо додаткові мільйони доз вакцин або Байден ставить на трансатлантичну єдність. Якщо підтримка йде просто по мінімуму. Щоб ви не здохли.

Тому що якщо ти не розумієш дипломатичних натяків, то тобі доводиться розгрібати наслідки іншого рівня. Час перестати бути будівельниками, які розуміють, тільки якщо з ними розмовляють матом.

Так, питання санкцій по “Північному потоку-2” набагато глобальніше, ніж просто локальна українська історія. Для Байдена вкрай важлива єдність між партнерами по НАТО. Трамп, який поводився як слон у посудній лавці, сильно послабив позиції США у світі. Так, для Байдена пріоритетом було саме відновлення цих позицій. І це значно важливіше для президента США, ніж дохід від продажу газу до Європи. І важливіше, можливо, ніж підтримувати Україну в протистоянні з Росією. Тому він хоче повернутися до конструктивного діалогу з Німеччиною і довести, що США є для них союзником, другом і партнером. А проти партнерів, як би, не запроваджують санкції.

Чи могла Україна змінити цю ситуацію? А тепер вже невідомо. Коли держсекретар США відлітає з Києва з відчуттям, що його “послали”, то це вже не важливо. Ніхто і не буде старатися.

Чи могла Україна вплинути на ситуацію? А тепер невідомо. Особливо після того, як вся команда “Нафтогазу”, яка займалася лобіюванням у питанні “Північного потоку-2”, пішла після атаки на корпоративне управління.

Вплив України є дуже маленьким. Це факт. І наші можливості вплинути в такому питанні мінімальні. Але після атаки на “Нафтогаз” вони були обнулені. І замість того, щоб зробити все можливе для того, щоб запобігти величезній проблемі, ми зробили все можливе і від нас залежне, щоб проблема виникла. І так, можливо, всі наші дії незначні в глобальному масштабі. Але ми точно не може тепер сказати, що “зробили все, що могли”. Хоча доріг побудуємо більше, це факт.

І що залишається Україні? Як завжди, сподіватися на удачу. Що росіяни не встигнуть добудувати свою трубу до того моменту, як у Німеччині переможуть зелені. Удача наше все. Надія на диво – наша українська традиція. Особливо після того, як ми самі все поламали.