“Іван Гринько. 2005-2022. Помер у Маріуполі у своєму домі під обстрілами”.

Вані було 17, все життя попереду. Було. Поки Росія не прийшла звільнити його від “нацистів”. Звільнила від життя, від права любити, страждати, досягати, переживати, бути щасливим та ненавидіти.

“Лотков Олександр Григорович, 1960 року народження, двірник ЗОШ № 1. Розміщував людей у ​​шкільному бомбосховищі та школі (до 184 осіб одночасно). Загинув внаслідок обстрілу 10.03.2022, перевіряючи територію після нічного обстрілу сусіднього дитячого садка.  Дядя Саша…”

Два речення про обставини смерті Дяді Саші від тих, хто його знав, описують його життя і душу… Дбав про інших, рятував, оберігав, робив обхід під обстрілами. Любив свою роботу і людей. Але Росія надто квапилася зачистити  місто, щоб провести свій клятий парад 9 травня буквально на кістках таких, як Дядько Сашко..

У Telegram-каналі в закріплених файл-таблиця “Актуальний список загиблих мешканців м. Маріуполь на 25.04.2022 12:00”. Зараз там 753 записи.

 У файлі є графа причина/обставини смерті.  Серед них:

 “артобстріл”

 “уламкове поранення”

 “вивозив сім’ю з міста, потрапив під мінометний обстріл”

 “сліди побиття, руки та очі зав’язані скотчем”

 “загинула з мамою”

 “пряме влучення снаряда у квартиру/машину”

 “під час пожежі, після влучення снаряда”

 “загинув від осколкових поранень, гасив будинок, в якому були жінка і маленька дитина, тим самим рятуючи їм життя”

 “зупинилося серце”

 “застрелений у машині”

 “загинула від голоду та зневоднення”

 “убитий”

 “від прямого влучення в будинок”

 “внаслідок тривалої хвороби, пов’язаної зі стресом на тлі військових дій та відсутності медикаментів”

 “авіаудар у будинок”

 “загинула від обстрілу установкою “Град”

 “засипало разом із сином Миколою у підвалі”

 “побіг рятувати бабусю з татом у квартиру, туди влучив снаряд”

Багато повідомлень про братські могили:

“Братська могила на Перемоги 97, загиблих людей поховали у ямі від снаряда, прізвищ не знаємо і світлин людей немає…”

Це не просто Telegram-канал.  Це місце скорботи людей, об’єднаних неймовірним горем війни, яка покалічила та зруйнувала життя десятків тисяч.

 “Сьогодні дізналася про смерть свого чоловіка.. Войтов Віталій Васильович, 1984 року народження, знаходиться у дворі свого будинку по вулиці Римського-Корсакова,17, не похований, сонечко люблю тебе, ти був коханим чоловіком — дружина та донька Анастасія — ти був найкращим вітчимом.

Царство небесне, пам’ятаємо любимо, ніколи тебе не забудемо, ти в наших серцях. Чекай на мене, я буду поряд з тобою, мені без тебе не жити! Люблю тебе, мій рідний!”

Повідомлення адміна: Всім доброго дня, друзі, ділимося інформацією про загиблих: фото, ім’я прізвище, за можливості, де знаходиться тіло і причина смерті. Всі ми не хочемо побачити тут своїх близьких, але, на жаль, життя – не Голлівуд”. 

Згодна. Не Голлівуд. Це “руській мір”, який знищує все, що не зміг пограбувати та зґвалтувати, або зміг, але потім все одно знищує. 

Публікації з інформацією з саморобних надгробків. Їм “пощастило” – поховані на цвинтарі, а не в братській могилі або під завалами будинку.

Іван Гагарін 13 липня 2010 – 2 квітня 2022 

Анна Гагаріна 10 жовтня 2013 – 2 квітня 2022 

Вочевидь, брат і сестра.  Вані було 12, а Ані – 9 років…

По російському телебаченню, напевно, скажуть, що Ваня та Аня були фашистами. Або нічого не скажуть, бо “російська армія знищила черговий об’єкт військової інфраструктури”.  

“Паращевін Сергій.  Загинув 7 квітня біля свого будинку на залізничному вокзалі, пішов ховати брата Павла, і був убитий снайпером, похований з братом у них у дворі. 

Діти. Багато загиблих дітей. Тут люди не лише діляться інформацією. Вони діляться болем. 

“Сьогодні по нашому світлому, коханому хлопчику 40 днів. Волик Андрій Вадимович (13.06.1996 – 24.03.2022). Похований на Виноградному. Вічна пам’ять. Пам’ятаємо, любимо, сумуємо. Спи спокійно, рідний”.

У перервах між повідомленнями про померлих я іноді читаю в Instagram: “Давайте розповсюджувати інформацію про звірства Путіна серед росіян, щоб росіяни знали правду”.  

Відкиньте ілюзії. Росіяни знають правду. Знають, що Росія вбиває українців. Вони не проти самого факту.  Вбивство людей для них – не проблема, дітей чи дорослих – не важливо, поки це можна пояснити. А це вже завдання російського телебачення, з яким воно успішно справляється.

“Баканова Тетяна Миколаївна загинула 3 березня за адресою Меотиди 12, 2-й під’їзд.  Загинула в під’їзді від прямого влучання снаряда в будинок, не похована.  Мамуля, ти завжди в моєму серці!

Поки кожен із росіян не поховає на городі власного будинку чи на міській клумбі свою дитину, чи хоча б сусіда.  Або не поховає, бо неможливо під кулями.  Або неможливо, бо нікому.  Неможливо, бо завали.  Снаряди над головою.  До того часу немає шансу, що росіяни щось зрозуміють.  Нацистська пропаганда, що культивується Росією у війні проти України та цивілізованого світу — це не про факти, а про релігію.  Нести смерть, біль, страх – це їхня релігія.  Росіяни – місіонери зла.

“Мій зять — Валентин Фількевич 1977 р. н. загинув 15.03.2022 від вибуху артснаряду у дворі будинку №65 вул.Олімпійська.  Похований у зеленій зоні (між буд.№ 65 вул. Олімпійська та буд.№ 7 вул. 130 Таганрозької дивізії) у вирві від снаряда” 

Похований у вирві від снаряда. На усвідомлення цих слів потрібен якийсь час.

Путін – не божевільний. Він просто слідує своєму плану – знищити українців. Росія свідомо чинить геноцид українського народу. За підтримки свого 140-мільйонного російського народу.

Хаджава Анастасія, 27 років, дочка Кароліна 2,5 року, разом із чоловіком загинули у Драмтеатрі. Дочка Лєра, 7 років із бабусею та дідусем врятувалися. Про факт смерті #Буквам повідомила подруга Анастасії.

Фото з Instagram-сторінки Анастасії, опубліковано у липні 2020-го року, Кароліні тут 11 місяців. Мама бажає своїй доньці щасливої ​​долі, якої позбавили дитину Путін, російська армія та російський народ.

Останнє фото в Instagram Анастасії опубліковано 6 лютого 2022 року.  З подругою та дітьми вони каталися на ковзанці біля Маріупольського Драмтеатру, посміхалися та насолоджувалися життям.

Через місяць Драмтеатр став могилою для Насті, її дочки Кароліни та чоловіка. Під завалами театру – близько 600 загиблих, більшість із яких – жінки з дітьми. Точної цифри не знає ніхто.

Наразі у місті комунальні служби “русского міра” поспішно розбирають завали — поспішають, щоб “був порядок” на 9 травня. Російські пересувні крематорії потрібні для того, щоби Росія приховала свої злочини. Драмтеатр – перлина центру міста. Був. Там пройде парадом Росія. По кістках, руїнах, життях і серцях.

Маріуполь зараз – це братська могила під клятим російським прапором.  Прапором злодіїв, ґвалтівників, мародерів та вбивць.

“Ніколи не переставай бути доброю людиною через поганих людей!” – написала Анастасія в описі свого профілю в Instagram.

Насте, ми не станемо поганими. Ми відновимо справедливість – за тебе, за твою доньку Кароліну, яка не дожила до свого третього дня народження, за твого чоловіка, за 7-річну Лєру, яка залишилася сиротою. Торік вона лише пішла до першого класу.

За кожне життя, яке забрала та скалічила фашистська Росія. За руйнування фізичного та ментального здоров’я тих, хто вижив. За кожен зруйнований будинок. За нашу пам’ять, за нашу спадщину та наше майбутнє. За Україну. 

Я пишу цей текст не тому, що це – моя робота. Писати тексти – не моя робота. Я просто учасниця Telegram-каналу “Загиблі. Пам’ять. Маріуполь” і теж сподіваюся ніколи не побачити там імена тих, кого шукаю та люблю.