В американській євангельській культурі є вираз: “Що б на твоєму місці зробив Ісус”. Йдеться про те, що кожен християнин у своєму житті повинен керуватися саме цим принципом – співвідносити свої вчинки з людиною, буття якої є етичним камертоном для віруючого. Цей принцип парадоксальним чином актуальний і в нашій дійсності. Кожне рішення, прийняте владою, варто перевіряти простою фразою: “Що б на твоєму місці зробив Медведчук?”.

Іншими словами, в період російської військової, політичної, економічної та інформаційної агресії кожне рішення треба проганяти через стрес-тест щодо того, які вигоди отримує Кремль в разі реалізації управлінського рішення. Упевнений, що президент Володимир Зеленський, людина, яка постійно шукає своїм поглядом погляд Путіна, навряд чи розмірковує в цьому ключі.

Під час внесення законопроєкту про народовладдя за допомогою українського референдуму Зеленський навряд чи замислювався про що-небудь, крім власної вигоди. Зрештою, теза про пряму народну демократію, яка може відправлятися в обхід влади парламентських бариг, була наріжним каменем його політичної програми.

Не випадково і те, що законопроєкт цей був проголосований саме зараз. Рейтинги чинного президента сиплються. Зникає контроль над власною фракцією в парламенті. Що підтверджується і середнім рівнем голосування президентської фракції – 170-180 голосів з 246. І тим, що питання виключення Дубінського, що опинився під санкціями США, у фракції не ставилося на голосування – занадто великий був ризик не отримати більшості.

У цих умовах треба щось робити. Після того, як парламент “слуг народу” фактично обнулив сам себе, віддавши право як законодавчої ініціативи, так і скасування законів в маси, Володимир Зеленський повинен задоволено потирати руки. Одним рішенням він зробив їх усіх – і своїх, і чужих. І тепер ніщо нібито не стримує президента від того, щоб довести свою народність, наплювавши і на Верховну Раду, і на уряд.

Закон про народовладдя і справді створює для президента величезні можливості для політичного маневру. Адже тепер він отримує шанс для того, щоб залишитися з народом один на один. Рада “слуг” скурвилися, в уряді – ідіоти. Не біда! Дорогий український народе, зробімо їх разом ще раз! Ось тобі запитання для референдуму: хто за те, щоб сонце кожен день вставало на Заході, а сідало на Сході? Напружимось, проголосуємо в єдиному пориві. Покажемо цим політиканам, де раки зимують! В обговоренні цього закону всі коментатори обговорюють одне: звичайно ж, референдум є головним інструментом авторитарного режиму.

Згадують тут і Гітлера з його диктаторськими повноваженнями, отриманими завдяки референдуму. І Лукашенка, який зміг обійти завдяки референдуму обмеження щодо строків балотування. І Путіна з його обнуленням. Усі чудово розуміють, що результати референдуму – це правильно сформульоване питання, помножене на належний рівень пропаганди.

І головна дискусія полягає в тому, чи зможе Зеленський використати цей інструмент для консолідації своєї влади. Відповідь для мене очевидна: не зможе. Тому що навіть не думає в цьому ключі. Влада Зеленського і так більш ніж консолідована. Свій парламент і свій уряд. Проблема президента полягає в іншому – він взагалі не розуміє, що з цією владою робити. Як утримати її, як контролювати свої кадри. Що з цим усім робити! Лайкозалежний і ласий на народну любов Зеленський просто не розуміє, яким чином використовувати інструментарій влади для будь-яких відмінних від власного піару цілей. А референдум – це просто ще один інструмент.

Зате в нашій країні і поза її межами точно є сила, яка розуміє про владу все. І саме ця сила – тут я говорю про Кремль і його п’яту колону, може цілком зробити і Зеленського, і нас усіх інструментом, який президент так любовно прописував під себе. Давайте пройдемо тест на Медведчука. І зрозуміємо, чому чарівна паличка популізму, яку Володимир Зеленський вистругував для себе, може бути дуже просто вставлена ​​за відомою адресою.

Отже, якби я був Медведчуком, як би я вчинив? По-перше, відразу ж ініціював би через власну сітку референдум про скасування мовного закону! Чи зібрав би я, якби був Медведчуком, необхідні 3 мільйони підписів народної ініціативи? Легко! Більш того, перетворив би збір підписів у реаліті-шоу на пів року. Якщо вже ми живемо у країні-реаліті-шоу, то чом би й ні.

По-друге, я б запустив збір підписів за надання автономії Донбасу. Більш того, використав би закон, який прямо не забороняє збір підписів на окупованих територіях, для того, щоб відправити групи з урнами і завіреними ЦВК бюлетенями на територію ОРДЛО. Адже там живуть українці з нашими паспортами? Так! Автономія ж прямо не суперечить Конституції? Ні! То в чому ж проблема? Покажемо єдність українців! Допоможемо президентові у його миротворчій місії! Які претензії? Ми ж тобі, Володю, допомагаємо! Ти ж за мир? Ну і ми за мир. За русскій мір, але зрештою, “яка різниця”.

По-третє, я б похитав на референдумі тему відновлення економічних зв’язків з Росією, води в Крим, газу. Та чого завгодно! При цьому я не стверджую, що подібний референдум був би схвалений і проведений. Але саме згадування цих тем в інформаційному просторі змогло б дестабілізувати суспільство й державу. І головне – загнати в цугцванг владу і самого Володимира Зеленського.

Як реагувати на підписи про автономію ОРДЛО? Що робити? Куди бігти? І всі ці сценарії – це перше, що спало мені на думку! А голови Медведчука і витончених кремлівських візантійців напевно придумають ще 100 і один спосіб того, як повернути закон про народовладдя проти України. Є тут і інший аспект. З самого початку свого президентства Володимир Зеленський безуспішно намагався вибудувати тут авторитаризм білоруського зразка. Навіть копіював “народний” стиль поведінки Лукашенка.

Від диктатури нас врятував непрофесіоналізм президента і його оточення, наявність системи політичних стримувань і противаг, нехай і в формі конкуренції різних політико-олігархічних груп, диверсифікована не ресурсно-орієнтована економіка, орієнтація України на Захід і залежність від кредитів міжнародних фінансових інститутів.

Але Володимир Зеленський не вічний. Особливо в його президентській іпостасі. На зміну йому прийде хтось. Хтось, хто може бути більш здібним політиком. Хтось, хто буде насолоджуватися не софітами і оплесками, а владою як такою. Хтось, хто зможе правильно й вигідно для себе розпорядитися всіма мінами, закладеними й забутими чинним президентом. Хтось, хто зможе вибудувати тут не оперетковий, а цілком собі справжній автоматизм. Хтось, на кому українська демократія закінчиться. І це – реальна загроза дій Зеленського з руйнування інститутів нашої держави. Загроза відкладена. Але від цього не менш зловісна!