І при цьому ніхто не хоче зрозуміти одну просту істину – для того, щоб конфлікт був заморожений, недостатньо українського бажання. Не лише  для закінчення війни  й  відновлення територіальної цілісності України, а й для “заморозки” конфлікту на Донбасі потрібно передусім  бажання Росії. Ну це приблизно так, як Росія “заморозила” конфлікт на території Криму, тому що з точки зору власної “правової” логіки діяла в рамках приєднання своєї колишньої території до Російської Федерації. А могла б застосувати яку-небудь іншу, не менш “правову” логіку, не “заморозити” конфлікт. І зараз українські та російські військові розводили б війська десь під Херсоном.

Для того, щоб зрозуміти, за яких умов Росія взагалі йде на заморозку конфлікту, варто звернутися до досвіду інших колишніх радянських республік, територія яких була окупована російськими військами. У Республіці Молдова ситуація заморожена з липня 1992 року, коли президенти Росії й  Молдови Борис Єльцин і Мірча Снєгур  за  присутності глави Придністров’я Ігоря Смирнова підписали угоду “Про принципи врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова”.

Відтоді й розпочалися постійні контакти керівників Молдови та гауляйтерів її окупованої частини, кульмінацією якої (поки що) стало недавнє спільне святкування сім’ями президента Молдови Ігоря Додона і глави Придністров’я Вадима Красносільського російського Дня народної єдності на території окупованих Бендер. Придністров’я залишається незагоєною раною, яка не дає Молдові перетвориться на повноцінну державу. А Росія не припиняє спроб включення вже всієї Молдови в орбіту свого геополітичного впливу. Москва планомірно боролася проти президентів старої номенклатури, врешті-решт підтримавши лідера місцевих комуністів Володимира Вороніна. Саме Воронін у 2003 році мало не підтримав горезвісний “меморандум” російського віцепрем’єра Дмитра Козака, що перетворював Молдову на  асиметричну федерацію з присутністю на її території — так-так — російських окупаційних військ. Між іншим, зараз саме з цим Козаком домовляються про “мир” недосвідчені — або зловмисні — радники українського президента Володимира Зеленського.

Після провалу авантюри з “меморандумом” Москва своїх спроб поглинання всієї Молдови не полишила і зараз близька до них після створення коаліції промосковських соціалістів президента Додона і проєвропейських партій. Поява цієї коаліції привела до різкого зростання російського впливу в країні — при тому, що насправді прозахідні сили в парламенті країни складають міцну більшість, але роз’єднані за відомим українцям принципом російських спецслужб на “антиолігархічні” і “проолігархічні”. Промосковські сили вперше за десятиліття встановили контроль над молдавською столицею, в найближчі дні уряд проєвропейськи налаштованої Маї Санду може впасти, що відкриє шлях до остаточної перемоги ставлеників Кремля на майбутніх позачергових парламентських виборах. І якщфо (або коли) молдавська клітина закриється, стане ясний сенс “заморозки” конфлікту Москвою — перетворення всієї Молдови в Придністров’я.

У Грузії було аж дві заморозки — за “молдавським” і за “кримським” сценарієм. “Молдавський сценарій” стався після повалення першого президента країни Звіада Гамсахурдіа, приходу до влади колишнього члена політбюро ЦК КПРС Едуарда Шеварднадзе і першої поразки Грузії у війні з Росією — тільки тоді Грузія воювала як би з “добровольцями”, як Україна на Донбасі. Вже спочатку угода була досягнута — увага — між президентом Росії, резидентом Росії, головою Держради Грузії, головою парламенту Абхазії та керівниками російських республік Північного Кавказу. З цього часу почалися прямі контакти керівників Грузії та Абхазії за придністровським принципом, підписувалися й інші мирні угоди між ними, здійснювалися двосторонні зустрічі. Грузія, як і Молдова, а тепер і Україна, розраховувала на мирне возз’єднання територій.

А Москва, як і в Молдові, розраховувала на свій вплив у Грузії. Але варто було наступнику Шеварднадзе Михайлу Саакашвілі почати більш прозахідну політику і серйозно заговорити про вступ до НАТО, як “заморожений” конфлікт знову переріс у постійні обстріли території Грузії, а потім і в повноцінну війну, після якої Росія пішла по “кримському шляху”, визнавши незалежність грузинських автономій і фактично включивши їх збройні сили до складу своєї армії. І так, тепер конфлікт “майже” заморожений, хоча і при нинішньому грузинському керівництві, цілком виваженому з точки зору підходів до розв’язання конфлікту з Офісом Володимира Зеленського, трапляються й обстріли, і жертви, триває перманентне захоплення територій Грузії. Але знову-таки, рішення про таке “заморожування” приймалося не в Тбілісі. Воно приймалося в Москві та стало результатом поразки Грузії у війні та сприятливих для Росії домовленостей з Заходом, які оформив — яка несподіванка — тодішній президент Франції Ніколя Саркозі, Макрон свого часу.

Чи може Росія піти на заморожування конфлікту зараз? Лише в тому випадку, якщо їй це буде вигідно. Нинішній конфлікт — не в інтенсивній фазі, але і не “заморожений” – дає Кремлю чудову можливість впливу на українську політичну ситуацію і навіть диригування цією ситуацією. Деградація українського суспільства останніми кількома роками — прямий результат саме такого, “теплого” конфлікту. І є всі підстави припускати, що в разі його продовження в нинішньому вигляді ця деградація лише посилюватиметься. Що, звичайно ж, в інтересах Володимира Путіна.

За яких умов Москва піде на “заморожування” конфлікту? За умов впевненості, що для впливу на Україну і її подальшого перетворення в російський сателіт “теплий конфлікт” вже не буде потрібен, що будуть створені умови не приєднання “ДНР” і “ЛНР” до України, а для перетворення всієї України в велику “ДНР “або хоча б для анексії території “Новоросії”, зазначеній в кримській промові Путіна. Для цього до влади в Україні повинні прийти проросійські сили або хоча б створена міцна коаліція партії “Слуга народу” з Оппоплатформою, пост прем’єра або спікера парламенту повинен бути переданий Віктору Медведчуку. І так, українське керівництво, як перед цим керівники Молдови і Грузії має перейти до прямих контактів з керівництвом “ДНР” і “ЛНР”. Прем’єр (або президент) України Віктор Медведчук і голова “ДНР” Денис Пушилін Денис Володимирович, які в Донецьку сім’ями святкують російський День народної єдності – це і є те, чого хоче Путін. Це і є справжня “заморозка” конфлікту.

Але оскільки президент Зеленський поки що не зовсім готовий до такого повороту подій і, крім того, існують Мінські угоди, які накладають зобов’язання не лише на Україну, а й на Росію з її маріонетками, Кремль може українського президента “простимулювати” новим вторгненням своїх збройних сил на українську територію. І після поразки України та захоплення нових територій змусити Зеленського підписати нову мирну угоду — але тепер уже безпосередньо з лідерами “народних республік”. До речі, нинішній президент Франції морально вже дозрів до посередництва у виробленні такої угоди.

І ось тоді вже — якщо ми програємо і капітулюємо — може бути прийнято рішення про довготривале заморожування конфлікту. Але, знову-таки, рішення про це будуть приймати не в Києві, а в Москві.