На початку осені Мінекономрозвитку озвучував таймінг проведення однієї з найочікуваніших реформ в країні – запуск ринку сільськогосподарської землі. Згідно з планами відомства, 2020 рік Україна мала зустрічати зі знятим мораторієм, чітко зрозумілими правилами гри для сільгоспвиробників і перспективою відкриття ринку в жовтні.
Цей прогноз мав всі шанси збутися з перевиконанням, оскільки реформатори в Україні давно не перебували в таких сприятливих стартових умовах.
В урядової команди був час, ресурси і політична підтримка на найвищому рівні.
Парламентська монобільшість на світанку свого існування випромінювала ентузіазм і ставила перед собою тільки одну задачу – виправдати високі очікування виборців.
Опозиція (на той момент ще не здійснила камінг-аут) обережно підбирала слова і формулювання, кажучи про ринок землі, наголошуючи в основному на «гарантії прав дрібних фермерів», але не заперечуючи самої необхідності зняття мораторію.
Учасники аграрної галузі, навіть з числа найконсервативніших, в приватних розмовах визнавали, що питання мораторію перезріло і, мабуть, можна було б акуратно відкривати ринок.
Міжнародні донори надавали всебічну підтримку, в тому числі в частині законотворчості.
Минуло чотири місяці. (Ми знаходимося тут)
Менш ніж за тиждень до нового року можна констатувати, що на виході ми маємо результат, прямо протилежний декларованому на початку процесу.
Законопроект про обіг земель не проголосований, терміни і параметри запуску ринку не відомі, а сільгоспвиробники, які повинні були стати повноправними партнерами в проведенні реформи, повертаються додому після участі в масштабних мітингах в столиці.
Більш того, на фініші стало навіть трошки гірше, ніж на старті, оскільки на додачу до продовження мораторію суспільство отримало суттєво дискредитовану ідею реформи і інсинуації на тему того, що з нового року запуститься «дикий» ринок землі, бо заборона на продаж не була продовжена окремим законом, як це бувало раніше.
Чому замість грандіозного прориву в земельному питанні стався регрес?
Без претензії на кінцеву істину ризикну припустити, що провал має дві пов’язані причини.
Ексцес виконавця на першому етапі і бажання швидко все виправити і сподобатися громадянам – на другому.
Термін «ексцес виконавця» передбачає, що один з фігурантів самостійно виходить за рамки раніше узгодженого з іншими співучасниками плану. Часто буває, що виконавець здійснює серйозний проступок, діючи з кращих міркувань і, швидше за все, ми маємо справу саме з таким випадком. При самому упередженому ставленні до нинішнього керівництва МЕРТ, їх досить складно запідозрити в злому намірі.
Отже, зі старту люди, на яких було покладено завдання з реалізації реформи, запропонували занадто ліберальний макет, який шокував консервативне аграрне співтовариство. Допуск іноземців, легко обхідні ліміти на концентрацію в 210 тис га, юрособи – всі ці складові не були і не могли бути сприйняті. На це вказували всі соцдослідження, про це говорили учасники ринку і тільки розробники вперто не бажали в це вірити.
Не можна сказати, що влада не намагалася порозумітися.
Але який сенс у багатогодинних зустрічах, якщо на них молода людина, ще недавно не найвищого статусу декларує «ви всі до мене помилялися», а економіст-теоретик (напевно хороший) цитує главу з підручника, в якій написано, що збільшення попиту і в тому числі з боку іноземців призведе до зростання цін на землю і посилить позитивний ефект для економіки. Поза цією книжкою існує успішна галузь з усталеними правилами гри, століття історії держави, яка боролася за свої території і продовжує це робити, люди, чиї предки пережили Голодомор і досить нервово ставляться до перспектив безконтрольного господарювання сторонніх осіб в АПК, але все це не бралося до уваги. Адже Адам Сміт про таке не попереджав.
При цьому деякі дійсно вдалі і важливі елементи кампанії – презентація реформи на всеукраїнському форумі, мітинг на підтримку ринку землі, прес-марафон за аналогією з президентським – були реалізовані настільки погано, що досягли мети, протилежної задуманій. На марафон через погану комунікацію дійшли одиниці журналістів, мітинг за землю дивував порожньою площею, а форум в КВЦ «Парковий» пройшов під крики «Ганьба» в обличчя прем’єр-міністру.
Через кілька місяців рівень негативного ставлення до ринку землі, який був буквально по крихтах зведений в куди більш важких умовах до 63%, повернувся на відмітку 75%.
Самі натяки і маніпуляторні формулювання питання не забезпечать підтримку або заперечення на рівні 75%. Ніхто не може підробити такий результат. Шостий президент України напевно знає це краще за інших, тому – і тут потрібно віддати йому належне – утримався від варіанту ламати через коліно, який йому напевно пропонували.
Настав час компромісів.
З другої половини листопада розробники почали вихолощувати законопроект, намагаючись звести його параметри до прийнятних в суспільстві.
Експерти з червоними від недосипання очима переписували цілі статті законопроекту, які вже через день знову опинялися неактуальними. Ліміти на концентрацію істерично скорочувалися, за три тижні опустившись з 210 тис га до 10 тис га і неофіційно члени робочих груп говорили, що згодні прогинатися і глибше. На горизонті починав маячити запропонований попереднім Кабміном формат «200 га в одні руки», на що, звичайно, уряд технократів не міг погодитися.
Реформатори з МЕРТ почали стрімко втрачати апломб: виступи, ще у вересні витримані в дусі лібертіанства і поблажливого тону тепер нагадували партзбори з риторикою формату «на благо українського народу …», якій позаздрила б і Юлія Тимошенко. Різкий кульбіт від «всім і все» до «давайте подумаємо про обмеження” не додавав поваги до контактерів. Якби Борис Джонсон, що наполегливо топив за жорсткий Брекзіт, на півдорозі запропонував не поспішати і ще раз гарненько все зважити, він навряд чи залишився б при владі, не кажучи вже про прем’єрство.
Коли підійшов час другого читання, світ побачив дивний документ, формату «ні вашим ні нашим» і відповідно не має беззастережної підтримки жодної з груп впливу. Навіть розробники визнавали, що в такому вигляді ринок землі не забезпечить вибухового позитивного ефекту для економіки. Соцдослідження продовжують підтверджувати, що люди не просто пасивно не підтримують ринок землі, але виступають категорично проти. Сенс прийняття настільки токсичного законопроекту дедалі незрозуміліший.
Судячи з того, що президент особисто намагався до останнього врятувати реформу, він, мабуть, щиро вважав, що справа в змісті законопроекту, а не формі його просування. Але насправді, до кінця грудня такі категорії, як іноземці / концентрація / умови кредитів для фермерів уже не грали жодної ролі, якщо про них говорили представники уряду. Це тим більше вражає з урахуванням того, що ще в серпні галузь досить рівно ставилася до ідеї зняття мораторію.
Які перспективи?
Складні реформи проводяться в період умовного медового місяця між владою і виборцями, який, безсумнівно, вже минув.
Відносини між урядовою командою і представниками агросектору досягли точки неповернення.
Щоб обнулити весь накопичений негатив і враження хаосу потрібно створити хоча б ілюзію нової сторінки.
Як варіант – внести новий законопроект про обіг земель сільгосппризначення, для контрасту – дуже консервативний, демонстративно написаний у співавторстві з широким колом учасників ринку і спробувати пройти весь шлях спочатку.
Для цього ще є час і рейтинг.