Розслідування щодо Олега Татарова можна вважати знаковим. Адже чи не вперше під прицілом Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) опинився заступник голови Офісу президента (ОП). Йдеться про “надання неправомірної вигоди посадовій особі”. Якщо говорити простіше – хабарництво, пов’язане із компанією-забудовником “УкрБуд”. Втім, щойно посадовцю ОП спробували вручити підозру у скоєнні злочину – у справу втрутилася генеральний прокурор Ірина Венедіктова. А згодом – Печерський районний суд. Ще пізніше – Державне бюро розслідувань (ДБР). А за кримінальне провадження, пов’язане з Татаровим, точиться справжня судова війна.

Татаров, Микитась і “УкрБуд”

Історія взаємин Олега Татарова, колишнього народного депутата Максима Микитася та компанії “Укрбуд” почалася після Революції Гідності. З 2011 по 2014 рр. пан Татаров був заступником начальника Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України. Серед медійників відомий тим, що опікувався кримінальними провадження щодо активістів Автомайдану, Тетяни Чорновол, а в останні дні Революції Гідності під час брифінгів розповідав, що міліція не використовує на вулицях вогнепальну зброю, а вогнепальні поранення у протестувальників з’явилися тому, що вони стріляють самі в себе.

Після втечі Януковича Татарова люстрували. Ексміліціонер намагався повернутися у владу, влаштувавшись радником голови Херсонської облдержадміністрації Андрія Путілова. Останній навіть хотів призначити його своїм першим заступником, однак після розголосу в суспільстві від цих планів відмовився. Того ж року Татарова беруть на роботу в “УкрБуд” – компанію, пов’язану з Максимом Микитасем. Там він отримує посаду очільника юридичного департаменту. Можна припустити, що це місце колишній міліціонер отримав, зокрема, через свої зв’язки у правоохоронних органах. Адже, ймовірно, голова юридичного департаменту мав вирішувати публічні й не публічні питання, пов’язані із законодавством (принаймні так зараз каже в інтерв’ю Микитась).

На посаді Татаров пропрацював до 2017 року, після чого подався в адвокати (хоча цим він займався і під час роботи в компанії пана Микитася). Серед відомих клієнтів Татарова були Андрій Портнов, Вадим Новинський, Олеся Кузнєцова – дружина Івана Кузнєцова, чоловіка, який у 2018 р. напав на одеського активіста Сергія Стерненка і під час цього нападу загинув. Після зміни президента ексміліціонер повернувся до влади: у серпні 2020-го його, попри протести громадськості, призначили на посаду заступника голови Офісу президента. Татаров мав відповідати за “силовий блок” (зокрема, антикорупційні структури) й нібито мав обмежити вплив Арсена Авакова на правоохоронні органи.

У цьому моменті варто повернутися до компанії “УкрБуд”. Це корпорація, заснована Кабінетом Міністрів УРСР, і вона ж підпорядковується Кабінету Міністрів України. До її складу входять кілька ТОВ, зокрема “Укрбуддевелопмент” та будівельна компанія “Укрбудмонтаж”. Відома корупційними скандалами, зокрема пов’язаними з Чорнобильською АЕС, на якій “УкрБуд” виконував роботи. Крім того, у Києві ця компанія мала низку сумнівних забудов на незаконних землевідводах часів Олександра Омельченка та Леоніда Черновецького (ексмери Києва). Охороною таких об’єктів займалися тітушки, з якими у жителів прилеглих будинків виникали сутички. Іноді – із застосуванням зброї, наприклад, як на Микільській слобідці.

Проте історія, через яку під прицілом правоохоронців опинилися і Микитась, і Татаров, сталася дещо пізніше. 2017 року журналісти BIHUS info випускають розслідування про оборудки із землями Національної гвардії (НГУ). За угодою, укладеною ще у 2000-х між Внутрішніми військами (нині – Нацгвардія) та забудовником, гвардійці віддавали 1 га землі колишньої військової частини (неподалік ст. м. “Печерська”) в обмін на 50 квартир та 30 паркомісць у новобудові. Однак 2016-го укладаються додаткові договори, і керівництво НГУ відмовляється від квадратних метрів у центрі Києва в обмін на 65 квартир на околиці міста, в районі ст. метро “Бориспільська” – “Червоний хутір”. В результаті держава зазнала збитків на приблизно 80 млн грн. Після публікації розслідування ним зацікавили правоохоронні органи. І 2019 року НАБУ почало оголошувати підозри фігурантам цієї історії. Наприклад, генерал-полковнику Юрію Алерову, який погоджувався на нові умови забудовника. Восени 2019-го правоохоронці прийшли за Микитасем.

Колишній депутат тривалий час просидів у слідчому ізоляторі й 2020-го вирішив піти на співпрацю зі слідством. Він, зокрема, відшкодував державі 50 млн грн збитків і, ймовірно, дав свідчення на інших посадовців. Наприклад, журналіст Юрій Бутусов заявив, що Микитась давав показання щодо колишнього прем’єрміністра України Володимира Гройсмана. “Букви” спробували уточнити цю інформацію під час одного із судових засідань в самого підозрюваного, однак він відреагував роздратовано.

“Який Гройсман? Ви про що? Це взагалі інша справа (ми намагалися взяти коментар у Микитася під час засідання у справі про викрадення людини – про неї нижче – ред.). Мене незаконно судять. Ви б краще цікавилися свавіллям в українських судах. Мене от за свальсифікованою справою садять в СІЗО”, – сказав Микитась “Буквам” під час засідання в Апеляційному суді Києва у січні 2021-го.

Не прокоментував озвучену Бутусовим інформацію і адвокат Микитася Артур Габрієлян.

“Певно, з цими питаннями краще звертатися до самого Бутусова. Якщо такі свідчення й були – не можу сказати, чи це було у справі Нацгвардії, чи це було у справі Татарова, чи у ще якійсь справі. Загалом у мене немає інформації, що мій клієнт давав свідчення щодо Гройсмана чи будь-яких інших посадовців”, – сказав Габрієлян під час того самого засідання.

У грудні 2020-го Микитася випустили із СІЗО під домашній арешт. І приблизно в цей же час НАБУ і САП  готували підозру Олегу Татарову. Проте на свободі ексдепутат пробув недовго: під Новий рік його знову посадили у слідчий ізолятор, вже за іншим кримінальним провадженням. А справу, в якій фігурує заступник голови ОП, спробували забрати в антикорупційних структур.

Татаров і його команда

Перед тим, як далі говорити про справу Татарова, варто зупинитися на ще одному важливому моменті. Перше. Ексміліціонер фігурує в тому самому кримінальному провадженні, що й Максим Микитась. Друге. Станом на лютий 2021 року є три кримінальних провадження щодо Микитася:

• Велике провадження щодо квартир Національної гвардії, про яке йшлося вище і в якому Микитась відшкодував збитки. Розслідування завершене, матеріали лежать у НАБУ, фігуранти майже рік знайомляться з матеріалами справи.
• Провадження щодо нібито викрадення людини. Розслідуванням займається Національна поліція. За її версією, Микитась після виходу з СІЗО вирішив “розібратися” зі своїми окремими знайомими, тому замовив викрадення людини, аби отримати від неї боргову розписку. Захист Микитася заявляє, що частину доказів у справі сфальсифікували, проте екснардеп саме завдяки цьому розслідуванню 31 грудня 2020-го поїхав до СІЗО й досі там залишається.
• Окремий епізод, пов’язаний із судовою експертизою квартир Нацгвардії. У справі троє підозрюваних: Микитась, Костянтин Дубонос (заступник директора Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС) і Татаров. За версією слідства, Микитась через Татарова дав Дубоносу хабар – паркомісце вартістю $15 тис. в обмін на “правильне” рішення судового експерта, в якому суму збитків від квартирної оборудки зменшили з 81 млн грн до 7 млн грн. Розслідуванням займалося НАБУ, однак у грудні минулого року справу передали до Служби безпеки України.

Саме остання справа Микитася стала найбільш скандальною. Щойно з’ясувалося, що заступнику голови Офісу президента мають вручити підозру – з провадженням почали відбуватися дивні речі. Наприклад, генеральний прокурор Ірина Венедіктова раптово вирішила замінити одну групу прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на іншу. Більше того, у зв’язку з “резонансним статусом” розслідування Венедіктова додала до групи прокурорів і себе. Це затримало слідчих на два тижні, і лише 18 грудня Татаров отримав свою підозру. 22 грудня у САП заявили, що проситимуть арештувати Татарова з можливою альтернативою – 10 млн грн застави. Проте незадовго до засідання група прокурорів знову змінилася, цього разу в ній були представники Офісу генпрокурора. Вони заявили, що для ознайомлення зі справою їм потрібен час, а 30 грудня взагалі відмовилися від клопотання про обрання запобіжного заходу.

Поки очільниця ОГПУ змінювала пркокурорів, адвокат ще одного підозрюваного – Костянтина Дубоноса – звернувся до Печерського суду із клопотанням забрати справу в НАБУ і передати її до Служби безпеки. Як ідеться у документі, Дубонос не був посадовцем, і, отже, його правопорушення не потрапляє під підслідність НАБУ. І 14 грудня суддя Сергій Вовк це прохання задовольнив. Прокурори САП одразу заявили, що будуть оскаржувати це рішення.

Проте в день, коли Татарову мали обирати запобіжний захід, Офіс генпрокурора, не дочекавшись апеляції в Антикорупційному суді, забрав справу заступника голови Офісу президента з Антикорупційного бюро й передав її до СБУ. В результаті, як вже згадувалося вище, змінилася група прокурорів, які відмовилися від обрання запобіжного. НАБУ щонайменше тричі вимагало від Венедіктової повернути справу назад, але в Офісі генпрокурора заявляли, що рішення Печерського райсуду вступило в силу, й тому розслідування справи Татарова – клопіт Служби безпеки.

“Логіка проста: і Офіс президента, і сам Татаров роблять все, аби забрати справу в антикорупційних органів. Скажімо, Венедіктова забрала її в НАБУ, двічі міняла у справі групу прокурорів. Але навіть за цих умов, якщо змінилися прокурори і слідчий орган, справу має розглядати Антикорсуд. Лише він має вирішувати, винен Татаров чи ні. Очевидно, в ОП зрозуміли, що рішення буде не на користь Татарова. Тому спробували змінити кваліфікацію злочину, аби він був непідсудний ВАКСу. Якщо ж справу Татарова вийде забрати у НАБУ і Антикорупційного суду, то в подальшому буде багато можливостей її “злити”: змінити кваліфікацію, розвалити її через процесуальні проблеми, створені Венедіктовою, закрити справу. Врешті, Татаров може спробувати піти до кінця й отримати рішення про виправдання”, – пояснює у коментарі “Буквам” Олена Щербан, заступниця виконавчого директора Центру протидії корупції.

Втекти від відповідальності

В історії з Татаровим варто звернути увагу на Печерський суд. Він не вперше ухвалює рішення на користь фігурантів розслідувань НАБУ, які суперечать законодавству. Більше того: наразі можна говорити про схему, яка дозволяє підозрюваним уникати відповідальності за корупційні злочини. Адже за вдалого розвитку ситуації справу фактично забирають не лише в НАБУ, але й в Антикорупційного суду. Скажімо, свого часу так намагалися вчинити у справі голови Окружного адмінсуду Києва (ОАСК) Павла Вовка. Дійові особи ті ж самі: Печерський суд, суддя Сергій Вовк, який вирішує передати справу ОАСКу “іншому правоохоронному органу”. Подібна ситуація була також зі справою “ВіЕйБІ Банку” та $5 млн хабаря керівництву НАБУ та САП.

Проте рішення судді Вовка замало. Необхідно, аби його затвердив інший суд – апеляційний.

“Подача апеляційної скарги на рішення, яке ухвалене на твою користь, – давно відомий прийом. На юридичному сленгу це називається “засилити” рішення. Схема така: потрібне тобі рішення оскаржується з надуманих, наперед програшних підстав. Апеляція відмовляє у скарзі та залишає рішення суду першої інстанції в силі. Але у справі Татарова це ще має стратегічне значення. Усі його зусилля спрямовані на те, щоб забрати справу в НАБУ. Він та його захист розуміють, що в НАБУ та ВАКСі у них немає шансів впливати на слідство і суд. А от у інших органах та Печерському суді у них цілий букет можливостей. Тому і будь-якою ціною намагаються вивести справу з-під юрисдикції НАБУ та ВАКСу. Якщо ця справа потрапить до Київського апеляційного суду і він залишить рішення Сергія Вовка в силі, то Татаров буде доводити, що рішення вже пройшло апеляцію, і ще раз переглядати його в Апеляційній палаті ВАКСу не можна (а розслідування не можна повертати НАБУ – авт.)”, – пояснює колишній член Громадської ради доброчесності, член правління фундації DeJure Роман Маселко.

Наразі рішення Печерського суду від 14 грудня 2020-го саме оскаржують в Апеляційній палаті ВАКСу. Однак можна припустити, що цей процес саботував Печерський суд: він не передавав Антикорупційному суду матеріали, пов’язані із рішенням про передачу справи Татарова до СБУ, вчасно. Згодом до справи долучилося Державне бюро розслідувань (ДБР): воно забрало ці документи й віддало їх на експертизу. Проте ані коли це відбулося, ані хто приймав це рішення… врешті, хто саме і яку експертизу проводить – не відомо.

Під час судового засідання Апеляції ВАКСу 10 лютого судді зачитали відповідь ДБР, яка звучала приблизно так: матеріали справи (про рішення Печерського суду – ред.) передати не можемо, бо вони на експертизі. Розголошення детальнішої інформації неможливе, оскільки це – таємниця слідства.

“Ці матеріали банально ховають, аби Апеляційна палата ВАКС не розглянула наші скарги. Спочатку документи не віддавав Печерський суд, потім їх забрало ДБР. І ми не знаємо чому. Відомо лише, що є якесь кримінальне провадження, у рамках якого відбуваються якісь експертизи, на які віддали потрібні документи. А деталей не говорять, бо це начебто порушує таємницю слідства”, – розповів у коментарі “Буквам” 10 лютого після судового засідання адвокат Микитася Артур Габрієлян.

“Букви” також намагалися уточнити інформацію у прокурора ОГПУ Андрія Грицана, зокрема, чи планує він просити повернути розслідування до НАБУ. Однак він від усіх коментарів відмовився.

“За всіма коментарями звертайтеся до пресслужби”, – кілька разів повторив Грицан.

Не лишається осторонь справи й захист пана Дубоноса. Скажімо, під час оскарження рішення судді Вовка вони подали клопотання, в якому просили віддати апеляційну скаргу (на рішення судді Вовка – ред.) до Касаційного кримінального суду (вища судова інстанція для розгляду кримінальних проваджень – ред.), аби той, зі свого боку, передав справу до Київського апеляційного суду. І, якщо це відбудеться, пан Дубонос (або ж Татаров – ред.) має шанси “засилити” рішення Печерського райсуду Києва і в результаті легалізує сумнівне рішення судді Вовка.

Поки ж адвокати Микитася, НАБУ і САП намагаються забрати справу в СБУ, сам Татаров заявив, що до завершення розслідування йде у відставку. Для цього він нібито написав заяву про тимчасове призупинення повноважень.

“Через істотний суспільний резонанс і для уникнення будь-яких маніпулятивних трактувань, заступник голови ОПУ Олег Татаров написав заяву на ім’я безпосереднього керівника про тимчасове призупинення виконання його службових обов’язків і передачу цих обов’язків іншій посадовій особі”, – цитувала “Українська правда” у грудні 2020-го слова радника голови ОП Михайла Подоляка.

Проте і ці слова можуть виявитися не зовсім правдивими. По-перше, на сайті Офісу президента Татаров досі “заступник керівника ОП”. По-друге, призначає і звільняє з керівних посад Офісу президента сам президент. Однак на сайті глави держави не вдалося знайти жодних наказів про звільнення пана Татарова. Отримати відповіді на ці запитання намагалися й народні депутати, проте на їхні запити прийшли відписки.

“Я подавав запити, в яких цікавився офіційним статусом Татарова, чи виконує він свої обов’язки і яка сфера його повноважень. Одне звернення було депутатським запитом, інше – запитом на інформацію. На перший мені дали відписку про повноваження заступників голови ОП, на другий – що звертатися із запитом на інформацію можуть громадяни України. Але інформацію про те, чи залишається Татаров на посаді – не надали. Хоча вона не є таємницею слідства, не є державною таємницею. І такі відповіді на запити порушують закон про статус народного депутата. З цього приводу я звертатимуся до Офісу генпрокурора й ДБР”, – розповів у коментарі “Буквам” депутат від фракції “Голос” Ярослав Юрчишин.

Тож наразі можна припустити, що Татаров і надалі лишається на своїй посаді. І, ймовірно, зберігає за собою повноваження, які можна використати для впливу на слідство. Апеляційна палата ВАКСу, між тим, спробує ще раз розглянути скарги на рішення судді Сергія Вовка 17 лютого. Проте цього разу, аби не розголошувати “таємниць слідства”, засідання буде відбуватися за зачиненими дверима, без ЗМІ та онлайн-трансляції.