Про працю автора та завдання його підрозділу ви можете дізнатись з відео, опублікованого головнокомандувачем Збройних Сил України генералом Залужним. Далі – слова автора.
Доброго вечора, мій дорогий читачу, грошове забезпечення дозволяє купити ще дві пляшечки енергетику, а запас цигарок і не думає закінчуватися. Тому є час та натхнення на продовження попередньої “статті” про життя військовослужбовця – цього разу мова про дещо конкретніших людей. На мою особисту думку, мова про найважчу й стресову посаду – командирську. Водночас одразу зауважу, що своєю думкою не маю ні бажання, ні морального права применшувати важливість будь-кого з військових спеціальностей: марксменів, розвідників-саперів, бойових медиків, механізовану піхоту чи штурмові загоні. Ні. У кожного своя праця з тонкощами й підводним камінням, але мені легше описати той чан, в якому варюся сам. І написаний він буде саме до таких же “колег по цеху”. Одразу перепрошую, однак набагато легше писати від “першої” особи, тому терпіть. Видихнули. Закурили. Потік “води” скінчився, перейдемо до суті.
Привіт, мій дорогий командире відділення або секції. Якщо ж тобі вкрай не пощастило в цьому житті – взводу. І я тебе міцно-міцно обіймаю, тисну руку та плачу поруч, якщо таки цілої роти. Тепер ти відповідаєш не лише за свою шкуру, зброю, ввірену державою інвентарне майно та гіпотетичну смугу оборони, але й за людей. Кріпися. Перше. Без зайвого пафосу. Для початку забудь про себе, свою сім’ю та близьких, якщо такі є. Немає їх більше у тебе, сподіваюсь — тимчасово. Ніколи й не було, тобі просто здалося на якийсь час, правда. Як немає й особистого часу чи “вільного простору”. Забудь. Або буде гірше: сядеш на таблетки, полетиш в обійми депресії й нервових зривів, або ж звернешся до пляшки, зіп’єшся. Тому – забудь. Максимум, що ти можеш робити й роби це – скидай їм кошти, чим більше, тим краще. Лишай собі лиш на бензин та дизель, цигарки, запасну форму і нормальну плитоноску. Всю решту – скидай їм. І забудь.
Друге. У твоєму підпорядкуванні тепер люди. Ще раз. Повільно. По лідерах: л – ю – д – и. А це значить, що тепер 70% твоїх робочих завдань буде замикатися на них. Тобі буде необхідно планувати та організовувати роботу: хто й на що здатний, кому можна делегувати частину своїх задач, а кого краще “загубити”, щоб не заважав. І не чекай від них багато, ніколи. Адже це…люди. Здебільшого усі їх інтереси замикаються у колі: “коли відпустка?”, “як скоро зарплата?”, “де наш нормальний одяг?” та найчастіше: “чи можна ж про#батися?”. І важливо, друже. Людям пох#й на твою завантаженість, втому чи нагальні задачі “згори” – їх проблеми завжди є пріоритетом. Крапка.
Просто прийми це й поступово розв’язуй їхні особисті проблеми, не допускаючи колапсу для усього підрозділу як зсередини, так і з висоти огляду вищого штабу. Якщо тобі випадково здасться, що вони усі нормальні, гарні й хочуть допомагати тобі, працювати та #башити – тобі здалося. Видихни. Попий кави. Послухай віолончель й прийди до тями. Все набагато простіше – значить їм щось від тебе треба, от і все.
Третє. Як би цинічно й дурно це не звучало. Не заводь друзів серед своїх підлеглих. Вони можуть бути скільки завгодно “своїми хлопцями”, військовими професіоналами й справді гідними людьми, але ніякої дружби. Ніколи. Інакше твої накази стануть розцінюватися як прохання, зовсім не обов’язкові до виконання. А без цього елементарного принципу роботи військового механізму “наказ – виконання” немає підрозділу, немає армії, немає сил спротиву. Тому благаю – жодної дружби.
Четверте. Ти можеш і маєш владу й змогу розв’язувати їхні проблеми, закривати очі на явні “зальоти”, давати легальні й нелегальні звільнення й час на відпочинок й розвантаження. Ти можеш знати їх інтереси, хобі й разом обговорювати зброю, форму чи армійські байки, але є одне але. Ти був, є і будеш г#ндоном для них. Адже командир завжди г#ндон. Це нормально. Не намагайся навіть сперечатися із цим й шукати зворотні доводи. Це почесне звання автоматично закріплюється, разом з керівною посадою.
П’яте. Перевіряй своїх підлеглих: їх слова, звіти щодо виконання завдань та роботи. Перевіряй усе. Тому що вони усі брешуть тобі…бо люди.
Головне. Ти не повинен любити свій особовий склад. Ти не повинен їх жаліти й проявляти вершини емпатичного розуміння. Але берегти їх – зобов’язаний. Крапка. Навчай усього, що вмієш та знаєш сам. Залучай спеціалістів з-поміж своїх людей – вони там є, гарантовано. Й давай право викладати й тренувати їм. Обов’язково перевір їх індивідуальні аптечки та медичні рюкзаки, переконайся, що усі тепловізори й прилади нічного спостереження працюють. Постійно перевіряй чистку й обслуговування озброєння. Як індивідуального, так і колективного. Якщо сам не встигаєш, а якщо ти нормальний командир рівня “взвод” й вище – встигати точно не будеш, то делегуй цей обов’язок. Але хоч раз на два тижні перевір особисто. Пам’ятаєш оте “люди”? Отож… Перевіряй їх знання та вміння у навігації, базовій роботі з “Garmin” та “Кропивою”. Не знають – навчи. Переконайся, що кожен з солдатів та сержантів здатний користуватися та обслужити крупнокаліберне колективне озброєння взводу-роти: будь-то ДШКМ-ТК, НСВ “Утёс”, М2 “Browning” чи АГС-17 “Пламя” з Mk-19. Не будемо усе перелічувати, сенс ти зрозумів же? Чудово.
Плануй марш-кидки та нічні виходи окремих груп, твій особовий склад повинен бути задовбаним та щиро ненавидіти тебе. Але тим самим ти збережеш їх життя, які ще неодноразово буде перевіряти війна. Ще раз. Ти будеш сукою для них, їм апріорі на тебе пох#й, але ти зобов’язаний їх навчити й спорядити. #баш. В тебе все вийде!