#Букви продовжують документувати численні смерті цивільних у Маріуполі внаслідок російського вторгнення. 

Людмила Самулевич (22.08.1965 – 07.05.2022)

Людмила, більш відома як Каріна Март, була відомою зоозахисницею у Маріуполі, активною діячкою у соціальних мережах, рятувала та відчайдушно любила тварин. Її аватарка у Facebook — назавжди для кожного асоціація із нею. Здебільшого саме так вона стояла всі ці роки — український ангел-захисник із мечем, що карає зло.

Розповіла про Людмилу Самулевич #Буквам її інтернет-подруга Світлана. 

“Я завжди була рада бачити у своїх сотнях постів про тварин коментарі та лайки Карини. Мені було просто дуже важливо, що така людина десь є. Ставало по-особливому тепло від її слів, від її віртуальних присутності та участі.”

Світлана ділиться, що Людмилу вона звикла називати Карина Март саме через її інтернет-псевдонім. 

З початку війни у місті жінку шукали друзі, щоб вивезти до Росії. Проте не вдалось, Людмила загинула у власній квартирі 7 березня. З її 7 собак – 5 забрали волонтери, ще двоє тварин залишилися в Маріуполі – чи годують їх там, чи живі вони — невідомо. В останні дні життя жінка не вставала з ліжка, сусідка розмовляла з нею через двері.

У мережі активно ширилась одна з версій її загибелі — суїцид. Проте багато хто з близьких друзів відмовляються у це вірити. Так і Світлана запевняє, що Людмила б ніколи не кинула своїх тварин. Вона через них і залишилася. Ще однією з причин загибелі може бути зруйнована стіна у квартирі. Найреалістичніша ж версія для Світлани — діабетична кома від голоду, що наздогнав маріупольців. 

Вивозили Людмилу волонтери з квартири на Металургів 62/90, що впала в кому, однак у лікарні врятувати жінку не вдалось. Де похована – друзі й знайомі не знають. Людмила проживала одна з собаками. 

“Каріна Март залишилася вірною собі до останнього, своїм чотирилапим друзям й своїм переконанням. Але який же несправедливий результат! Вона була така важлива, така потрібна… Як шкода, що ми так мало спілкувалися, так мало знали один про одного. Так закрутило це все… Я все одно чекатиму її постів. Їх не буде. Але я все одно чекатиму.”

1 березня Людмила (у мережі — Каріна Март) поділилась відео Світлани, в якому були полонені росіяни та підпис: “Навіщо ви посилаєте до нас своїх дітей?…”  А потім зник інтернет, у Маріуполі не стало електроенергії. Більше Світлана не змогла вийти на зв’язок з Людмилою. 

“Хтось написав у коментарях, що Каріну ще бачили наприкінці березня. Я не писатиму у цій історії якийсь гарний фінал. Нічого гарного в голодній смерті  немає.

Як може змінитися життя за тридцять днів. За один день. За 30 секунд. Будь ласка, встигніть. До своїх 30 секунд. Не відкладайте своє життя. Дякую, що я знала тебе, Карино Март. Таку ніжну й бойову, тендітну й сильну, щиру й люблячу. Що ми зустрілися, серед тисяч інших вогників, саме одне з одним. Цей прекрасний вогник, особливе тепло твоєї душі грітимуть мене і всіх, хто тебе знав, любив, цінував. Дякую…”

Ольга Миколаївна Тарасова (дата народження невідома – 02.04.22)

Ольга майже все життя прожила у Маріуполі, будувала сім’ю, ростила сина й онуків. Її життєвою місією було рятувати й допомагати. Саме тому жінка добровільно стала ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС. Хоч і отримала після цього інвалідність першої групи, ніколи не шкодувала, що опинилася там. Ольга пропрацювала багато років у міському онкологічному диспансері, старшим лаборантом клінічної лабораторії. 

“Мама була родом із Росії, мені ж важко навіть писати назву цієї країни. І вбили її саме росіяни… Вона була людиною обов’язковою: якщо вона щось обіцяла, то виконувала завжди. Дуже добре й старанно. Допомагала всім людям у будь-яких ситуаціях. Прочитала безліч книг, кількість обчислюється навіть не в сотнях, а в тисячах.

Я називав її виключно Оля, і моїх друзів вона привчила до того ж – вона ставилась до всіх із однаковою повагою. І не було для неї вікових рамок.” — ділиться син Ольги.

Жінка загинула 2 квітня у власній квартирі. Російська ракета влучила просто у квартиру, саме в ту кімнату, куди вона зайшла, щоб нагодувати кота. Ольга померла миттєво. Витягти її тіло з-під завалів не вдалося. Будинок спалахнув, 6-під’їздна дев’ятиповерхівка згоріла дотла, вогонь добрався у кожну квартиру.

“Ще до війни, якось у розмові, мама мені говорила про те, що вона хоче кремації, і я їй пообіцяв, що виконаю це прохання. Але я не думав, що буде саме так…”

• Першу частину документування #Буквами злочинів російських військових у Маріуполі, зокрема вбивства мирних мешканців можете прочитати в матеріалі.
• Другу частину документування #Буквами злочинів російських військових у Маріуполі можете прочитати за посиланням.
• Третю частину, про Сливченко Валентину Григорівну, яка померла через холод, відсутність їжі та води, можете прочитати у третій частині циклу матеріалів #Букв.
• Четверта частина свідчень – про загибель неповнолітнього сина та батька – Вовка Олега та Вовка Максима.
• П’яту частину можете прочитати за посиланням.