Більшаков Данило Дмитрович (16.11.1999 — 13.03.2022) загинув внаслідок прямого влучення снаряда у квартиру.

За словами сестри Данила, вночі 13 березня брат разом із матір’ю перебували у підвалі будинку, коли почався обстріл району. Будинок зазнав удару, після чого хлопець побіг забирати бабусю з татом, які перебували у квартирі. У той момент, коли Данило намагався відчинити двері, влучив снаряд у будинок, просто у те вікно, напроти якого він стояв. Хлопця засипало, його бабусю і батька врятували через вікна.

“Вранці наступного дня люди голими руками намагалися відкопати Данила і ще 4 осіб, звісно ж, у них не вийшло. Він пролежав там майже два місяці. Зовсім нещодавно, коли бої закінчилися, привезли техніку і розібрали завали. Мама не відразу змогла його впізнати. Сказала, що його ніби переодягнули, речі були просто просякнуті кров’ю та пилом. Вона віддала останні гроші, щоб його поховали окремо, а не в братській могилі”, – розповіла сестра Данила.

Дівчина називає свого брата героєм, адже він загинув, рятуючи свою сім’ю.

“Я дуже ним пишаюся та захоплююсь його мужністю й героїзмом. У Данила була кохана дівчина, з якою влітку він планував зіграти весілля. У нього була робота, де його очікувало підвищення. Навчання, яке він повинен був закінчити наступного року. Багато планів на майбутнє. Мій брат дуже любив це життя, але прийшов “русский мир”, і все це відібрав”, – розповіла сестра Данила.

Філіпова Зінаїда Георгіївна (26.02.1934 — 11.03.2022) загинула через неможливість отримати медичну допомогу.

“У ніч із 26 на 27 лютого, під час сильного обстрілу з боку російської армії Зінаїда Георгіївна злякалася, впала з ліжка та зламала руку (закритий складний перелом)”, – повідомив родич загиблої.

За його словами, жінку під обстрілами змогли доставити до лікарні №4 “Мацука”, але там допомогу надавали пораненим. Їй лише змогли надати екстрену медичну допомогу та відправили додому.

“У зв’язку з дуже сильною нервовою напругою, яка зіпсувала здоров’я, і через  постійний холод (оскільки опалення і світла вже не було) стан її так і не покращився. Рука поступово чорніла. 11 березня 2022 року Зінаїда Георгіївна померла у себе в квартирі – в умовах, яких вона ніяк не заслуговувала”, – розповів родич.

За його словами, Зінаїда Георгіївна  працювала вчителем англійської мови у 51-ій школі. Мала стаж понад 40 років. Була дуже хорошою і світлою людиною.

Недял Єлизавета Богданівна (25.06.2015 – 16.03.2022 рр.) загинула під час мінометного обстрілу, при спробі виїхати з міста.

Мама дівчинки повідомила, що 16 березня при спробі виїхати з міста на  вулиці Метрополитській на ходу в машину влучив снаряд.

“Донька загинула відразу, мені відірвало обидві ноги, чоловікові – праву руку. Лежали ми в обласній лікарні Маріуполя. Через постійні обстріли ми не могли поховати доньку 10 днів. Весь цей час дитина пролежала у розбитій машині, аж поки родичі не знайшли мене в лікарні, і я розповіла їм, де шукати дитину.

Інакше б і могили не було. Дякую їм за те, що допомогли поховати доньку. Через те, що я перебувала на той момент в реанімації, навіть не змогла бути присутньою на похороні власної дочки…”, – розповіла мама Єлизавети.

 Прокопчук Жанна Володимирівна (06.08.1963 – 16.03.2022) загинула внаслідок прямого влучення снаряда в будинок.

“16 березня, близько 8-9-ї години почався сильний обстріл. Моя сестра та ще дві жінки вискочили зі своїх квартир у під’їзд та сховалися під сходовим маршем. Тоді ж сталося пряме влучення в будинок. Сходи впали просто на них. Жінки пролежали там більше ніж місяць… Де  їх потім поховали, я не знаю, і, мабуть, вже й ніколи не дізнаюся”, – розповіла сестра загиблої.

 Чаус Дмитро Андрійович (06.10.2005 – 01.04.2022) загинув унаслідок уламкових поранень в подвір’ї будинку, де проживав.

Близько 20.00 юнак вийшов з будинку, щоб скористатися вуличним туалетом. В той час до подвір’я один за одним прилетіли два мінометних снаряди. Уламки яких і влучили в Дмитра.

“Уламки влучили у ноги, грудну клітку та в голову. У стані шоку дитина доповзла до порога будинку (відстань близько 3-4-х метрів від вуличної вбиральні). Моя сестра відразу ж вибігла на вулицю і побачила найжахливішу картину в житті будь-якої матері: її дитина — вся у крові. Ледве він вимовив: “Мамо, допоможи” і його не стало. Його не стало на руках у матері, на очах молодшого брата, якому лише 6 років. Дімку поховали на городі, у дворі будинку”, – розповіла тітка загиблого.

Вона описує його як старанного та сумлінного юнака, який завжди приходив усім на допомогу. Дмитро вже в ранньому віці працював на будівництві – був затребуваним підсобним робітником. 

“Моєму племіннику було всього 16 років на момент смерті. Чи варто говорити про цю цифру? Це лише крихітна частина життя. І її забрали”, – додала тітка Дмитра.

Троян Анатолій Ларіонович (09.08.1946 – 04.04.2022) загинув унаслідок ракетного обстрілу.

“Загинув у дворі власного будинку, коли порався біля господарства. Снаряд влучив у гараж та дах будинку. Маму контузило, вона з сусідами змогла його поховати на городі лише на четверту добу. Був сильний обстріл”, – повідомила дочка Анатолія Ларіоновича.

Мананнікова Людмила Григорівна (25.12.1937 – 19.03.2022) Загинула після влучення снаряда в будинок, де проживала.

“У будинок влучив снаряд, і почалася пожежа з перших поверхів. Мій брат із дружиною та іншими жителями перебували у підвалі цього будинку. Коли будинок почав горіти, брат з іншими чоловіками намагалися пробратися на 4-й поверх. Вони витягли її (Людмилу Григорівну) з під’їзду, що горів, але на вулиці вона просто тихо заснула і все …”, – розповіла дочка загиблої.

За її словами, поховати всіх загиблих у будинку 19 березня 2022 року не вдалося через сильне бомбардування російськими військами.

Дочка розповіла, що Людмила Григорівна була корінною мешканкою Маріуполя. Працювала на прокатно-штампувальному заводі, у хімічній лабораторії. Жінка була чуйною людиною, яка любила життя і онуків. 

Після неї не лишилося фотографій. 

Тетяна Вікторівна (12. 11.1982 — 14. 03. 2022) загинула внаслідок уламкового поранення в голову біля свого під’їзду, під час приготування їжі на багатті.

Подруга Тетяни розповіла, що жінка була надзвичайно працьовитою. Самотужки робила ремонт у квартирі. А ще Тетяна була душевною,  чудовою, позитивною людиною і найкращою подругою.

Патріч Віталій Георгійович (05.05.1961 – 8-11.03.2022) загинув внаслідок прямого влучення снаряда в будинок.

За словами родички Віталія Георгійовича, 8-11 березня чоловік перебував у себе вдома з другом. В той час, як чоловіки пообідали, сталося пряме влучення снаряда в будинок. Його друга поранило, а Віталій Георгійович загинув від численних уламків у голову.

“Ще кілька днів Віталіка не могли поховати через постійні обстріли. Пізніше сусіди самостійно поховали його”, – повідомила родичка.

Вона розповіла, що Віталій Георгійович працював заступником начальника у відділі автоматизації на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча. Чоловік був дуже добрим, завжди допомагав усім людям.

“Шалено любив своїх тварин, у нього було близько 10 кішок. Він міг знайти на вулиці поранену кішку, привезти її в клініку, лікувати за свої гроші – просто тому, що він був таким світлим чоловіком, не міг пройти повз тих, кому потрібна допомога”, – повідомила родичка.

Вона додала, що чоловік мріяв, коли буде з дружиною на пенсії, відкрити притулок для тварин.

“Він хотів жити, допомагати людям та тваринам, а його життя просто забрали. Все, що нам залишилося, це пам’ятати, як він поцілував нас на прощання і сказав, що все буде добре”, –  згадує родичка Віталія Георгійовича.

Клішко Валентин Тимофійович (19.07.1949 — 18.03 2022) був розстріляний в машині під час евакуації з міста.

За словами дочки, чоловіка убили 18 березня на перетині бульвару Шевченка і проспекту Будівельників. Машину, в якій його евакуювали, розстріляли. Він помер у лікарні Бердянська від поранень.

Дочка Валентина Тимофійовича додала, що всю інформацію про загибель батька надала прокуратурі України та на головну платформу збору доказів злочинів РФ в Україні.

#Букви також закликають не залишатися осторонь і надавати докази злочинів російських військових у відповідні органи, аби жоден росіянин не залишився безкарним. 

• Першу частину документування #Буквами злочинів російських військових у Маріуполі, зокрема вбивства мирних мешканців можете прочитати в матеріалі.