#Букви долучаються до документування злочинів російських військових у Маріуполі, зокрема вбивства мирних мешканців. Кожна історія загибелі маріупольців підтверджена їхніми знайомими та рідними, з котрими поспілкувалася журналістка #Букв.

Подружжя Олександр Васильович (07.11.1957 р.н.) і Людмила Вікторівна (07.10.1958 р.н.) Келембети загинули під час пожежі, після прямого влучення снаряда в квартиру о 3.30 4 березня 2022 року. Пара проживала за адресою вул. Київська, 45, корпус 1.

“У них було пряме влучення у кухню. Обвалилася стеля, і впала на них несуча стіна зі спальні. Батько помер відразу. Тому мовчав, а мама була живою і кричала та кликала на допомогу. Але пожежа була настільки сильною, що сусіди не могли загасити, оскільки не було води…”, – повідомила дочка загиблих.

Що таке війна, подружжя відчуло ще в 2014 році, коли в селі Комінтернове внаслідок бойових дій було зруйновано їхній приватний будинок, там також все згоріло.

Келембети обоє працювали в депо №4 “Маріупольського трамвайно-тролейбусного керування”, чоловік – майстром, жінка – табельницею. Подружжя любило поратися біля землі. Вони присвятили їй усе своє життя.

Людмила Вікторівна в 2021 році перенесла операцію з ампутації ноги, проте і далі прагнула жити. Подружжя мріяло побачити весілля онуків. “Але трапилася ця проклята війна і моїх дорогих батьків більше немає”, – розповіла дочка.

Валевська Наталія Андріївна (28.09.1961 — 28.03.2022) загинула внаслідок мінометного обстрілу в подвір’ї будинку, де проживала.

“28 березня Наталія Андріївна вийшла з під’їзду забрати чайник, там ще дві сусідки стояли. Прилетіла міна, усі троє на місці загинули. Її розірвало на шматки… Хлопці з двору десь знайшли тачку і ходили збирали її залишки, щоб поховати…”, – повідомила колега загиблої.

Пані Наталія працювала маневровим диспетчером на залізничній станції “Маріуполь-Порт”. У вересні 2021 року вийшла на пенсію, працювати ще могла, але хотіла більше часу приділяти онучці.
“Незадовго до загибелі купила машину, склала іспит на права, почала одразу ж їздити, будувала плани…”, – згадує колега.

Шичев Сергій Леонардович (11.02.1971 — 21.03.2022) загинув від поранень, отриманих внаслідок прямого влучення снаряда у квартиру.

“На той час він мешкав у своїй квартирі за адресою проспект Перемоги, 99. У квартиру влучило вночі з 16 на 17 березня… Його з-під завалів витягли сусіди… Сергій помер у страшних муках через 5 днів, 21 березня… Коли помирав, він просив: як тільки ми його винесемо, щоб наші сумки вже були складені, ц ми відразу ж тікали з хати…”, – розповіла дружина загиблого.

За її словами, чоловіка не вдавалося винести з дому добу, через сильні обстріли.

“Поховати не змогли…Його залишили у дворах за адресою Межова, 15 – Горлівська, 2. Там тіла складали між гаражами. На руку прив’язали бірку, – сказала дружина загиблого.

Бойко Лариса Віталіївна (14.06.1966 — 17.03.2022) загинула внаслідок мінометного обстрілу, коли стояла в черзі за водою біля джерела.

Сестра загиблої разом із чоловіком у подвір’ї будинку, за адресою вул. Підгородна, 12 набирали воду з джерела в посуд та виносили людям, які її потребували, коли стався вибух.

“Ми почули вибух за воротами, де стояли люди та чекали у черзі по воду. Нас дуже приголомшило, і ми не відразу зрозуміли, що сталося. Але озирнувшись, ми побачили, що за парканами горить машина. Коли машину загасили, я вийшла з двору і побачила мою мертву сестричку, вона лежала на дорозі без голови…

Моя сестричка була дуже доброю, дбайливою, турботливою і найкращою для мене”, – розповіла сестра Лариси Віталіївни.

Корнієнко Катерина Андріївна (13.11.1936 — 15-17 березня 2022) загинула від інсульту у своїй квартирі.

За словами племінниці Ірини, Азовстальський район дуже сильно почали обстрілювати 5 березня: вилітали вікна, горів 1-й під’їзд їхнього будинку та підвали.

У квартирі, в якій проживала загибла, за адресою вул. Азовстальська, 23 ударною хвилею вибило вікна. А що у Катерини Андріївни були проблеми з тиском, вона померла від інсульту, якому передували холод, голод і страх.

“В ті дні стояв мороз до -10. Знаю, що тіла виносили на головну дорогу до будинку за адресою Азовстальська, 25. Знаю, що в наступні дні тіл померлих там уже не було. На жаль, ми не знаємо, куди їх вивозили й де ховали. Це жахлива реальність, величезний біль, який залишиться з кожним з нас”, – розповіла племінниця загиблої.

До Маріуполя Катерина Андріївна приїхала у 60-х роках минулого століття та все своє трудове життя працювала вчителем української мови та літератури у школах №10, 15, 56 та ПТУ Орджонікідзенського району. Її відзначено серед найкращих освітян у книзі пам’яті, виданій на честь 25-річного ювілею району.

Сошенко Леонід Іванович (3.03.1949 — 12.03.2022) згорів у машині внаслідок мінометного обстрілу.

Дочка загиблого Світлана розповіла, що того дня чоловік поїхав своєю машиною до джерела по воду – для себе і сусідів. Дорогою додому потрапив під обстріл неподалік будинку, внаслідок чого зазнав поранення.

Він доїхав до під’їзду та випав з машини. У перерві між обстрілами сусіди змогли затягнути його до під’їзду.

Вдалося знайти лікаря в сусідньому будинку, який оглянув Леоніда Івановича і сказав, що у того пробито легеню і живіт, потрібно було терміново доставити пораненого до лікарні.

“Хлопець із сусіднього під’їзду погодився поїхати й лікар, тата поклали на заднє сидіння. Вони проїхали буквально 300 метрів, і на тому місці, де тата поранило, їх обстріляли з міномета. Лікаря та хлопця розірвало та викинуло з машини, а тато згорів на задньому сидінні”, – повідомила дочка загиблого.

Сошенко Лідія Трифонівна (6.08.1951 — 25.03.2022) прожила без чоловіка лише 12 днів.

“Мама померла від голоду та зневоднення, вона була лежачою хворою”, – розповіла її дочка.

Тарасенко Вікторія Василівна (22.03.1972 — 14.03.22) загинула внаслідок уламкових поранень.

Того дня жінка гуляла з собакою біля свого будинку за адресою: бульвар Морський, 56, коли почався обстріл.

“Віка боролася останніми роками з онкологічним захворюванням, увійшла в стадію ремісії… Ми всі дуже раділи, що вона перемогла хворобу…. Але смерть несподівано прийшла і безжально забрала таку хорошу людину”, – розповіла подруга загиблої.

Воронін Андрій Володимирович (26.06.1988 — 16.03.2022) загинув внаслідок авіанальоту.

16 березня Андрій пішов у супермаркет “Грація” за гуманітарною допомогою і не повернувся. Чоловік досі залишається під завалами, адже їх ніхто так і не розбирав.

Дружина Андрія розповідає, що він працював електромонтером із ремонту та обслуговування електроустаткування ЦПЗТ на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча. Був дуже роботящим та не сидів на місці. В Андрія залишилася маленька дочка.

Романов Максим Васильович (21.10.1983 — 19.03.2022) загинув внаслідок уламкових поранень.

Сестра Максима розповіла, що чоловік прожив усе своє життя в будинку на вул. Ломізова, 3. Жив із мамою, піклувався про неї. Його любили й поважали сусіди та рідні.

“З початку війни він майже через день прибігав до нас із чоловіком на вул. Меотиди, 20. Приносив воду, яку здобував, ризикуючи власним життям й безпекою на зруйнованому хлібзаводі. Одного разу приніс чорного, як вугілля хліба бородінського. Це незабутньо, тому що хліба не було зовсім”, – згадує сестра.

19 березня зранку чоловік приготував обід на вогнищі біля під’їзду, хоча це й було небезпечно. Після того мати просила Максима не виходити з будинку, але він завжди допомагав сусідам з дровами, вогнищем, тож і цього разу пішов.

“Біля під’їзду впав снаряд, розірвався й влучив ззаду в брата, а сусіда, що стояв перед ним, поранило у сідницю. Тож мій брат взяв весь удар на себе… Його тіло загорнули у плащ й залишили ось так просто біля під’їзду, біля вогнища, на якому були залишки недоготованої їжі”, – каже сестра.

Вона розповіла, що тільки 28 березня з чоловіком та другом змогли пробратися до Ломізова 3, щоб поховати брата.

“Тіло брата було розгорнуте. Він пролежав дев’ять днів, за цей час кілька влучень було у будинок, подвір’я… Ми його нашвидкуруч поховали просто там, навпроти його квартири. Тепер він – вічний вартовий”, – розповіла сестра загиблого Максима.

Це лише 10 історій людей із десятків тисяч, які хотіли жити, працювати, кохати, створювати, винаходити і просто насолоджуватися кожним днем, але їх безжально вбила Росія. #Букви надалі будуть документувати злочини Росії в Україні, аби весь світ про них знав, та щоб прискорити притягнення Росії до відповідальності за злочини проти українського народу.

• Нагадаємо, раніше #Букви публікували інформацію про мирних мешканців Маріуполя, які загинули від рук російських військових унаслідок повномасштабного вторгнення РФ в Україну.