Для багатьох журналістів базою для виїздів в бік Херсона є Миколаїв. Як тільки ми з колегами під`їхали до будинку, де мали ночувати, раптово почули свист ракети. Протягом кількох секунд звук ставав все вищим. Ми вже приготувалися почути вибух, але цього разу російський “Калібр” пролетів далі на північ, повз Миколаїв. Наш візит до міста збігся у часі з масовою ракетною атакою на українські міста, яка сталася 15 листопада.
Вже наступного ранку ми рушили до Херсона. Одним з перших населених пунктів, повз які ми їхали, було село Посад-Покровське. На перший погляд, село нагадує Ізюм: повсюди руйнування, а з землі стирчать залишки касетних боєприпасів, які, судячи з їхнього положення, були випущені росіянами з Херсонщини.
За деякий час ми під`їхали до Чорнобаївки – передмістя Херсона, де знаходиться легендарне летовище, на якому ЗСУ декілька десятків разів “накривали” великі скупчення росіян. На в`їзді в Херсон є декілька зруйнованих будівель. Проте загалом в місті руйнувань небагато.
На бічних вулицях не дуже людно, а найбільше городян ми побачили на центральній площі міста, біля будівлі Херсонської ОДА. Коли спілкувався з херсонцями, то чув “виходи” артилерії. Як виявилося пізніше, в день нашого візиту росіяни влучили по місту щонайменше двічі. Так що найближчим часом в Херсоні може бути ще доволі небезпечно.
Мені впала в око така деталь: на вулицях міст все ще залишається деяка кількість російських пропагандистських білбордів: про те, що росіяни та українці — це, мовляв, один народ, про те, що Росія — це “гарантія соціальної стабільності” і, звісно ж, білборди з закликами взяти участь у “референдумі”, який росіяни незаконно проводили на окупованій ними території. На цих плакатах українці зображені у вишиванках. Так, наче це є нашим повсякденним одягом. Також мені вдалося дізнатися, що ще за день до мого приїзду до Херсону таких пропагандистських “матеріалів” було ледь не вдвічі більше і значну їх частину місцеві вже встигли позривати.
Що цікаво, місцеві були дуже раді приїзду преси до міста. Багато людей зустрічали нас, махали руками, прапорами. Коли ми з колегою переходили дорогу в середмісті Херсона, то нас привітала жінка, яка йшла нам назустріч. Чесно кажучи, я досі не бачив такого в жодному звільненому населеному пункті, який мені довелося відвідати за час повномасштабної війни.
Городяни дуже привітні, легко йдуть на контакт та розповідають про період окупації. Про це я детальніше напишу в окремому матеріалі.
Атмосфера свята в місті все ще відчувається: на центральній площі міста херсонці продовжують відзначати звільнення міста з-під російської окупації. З кількох сотень людей, які тоді були там, у багатьох були українські прапори, дехто мав державні стяги з великою кількістю підписів від українських військових.
Але в центрі міста люди не лише святкують: значна кількість людей стоїть в черзі по ліки, які їм роздають волонтери. Також люди приходять сюди, аби зарядити мобільні телефони від генераторів, оскільки електропостачання в місті ще не встигли відновити.
Окрему історію можна розповісти про продукти. В магазинах ще залишилися російські харчі, проте товари українського, а навіть місцевого(!) виробництва вже з`являються на вітринах крамниць. Серед найменувань російських товарів є такі без перебільшення “шедеври маркетингу”: Локшина швидкого приготування “Золотая жатва”, сухарі “Кириешки”, морозиво “Крымское доброе”, лимонад “Липецкая росинка”, сигарети “Космос”, “Максим классический” та інше. Для повного занурення в СРСР не вистачає лише одеколонів “Спортклуб” та “Робінзон”.
Продавчиня в одному з магазинів каже, що російський товар доводилося закупати на реалізацію, аби просто вижити. Зараз, зі звільненням міста, ситуація з продовольством покращуватиметься, адже українські товари прибуватимуть до міста, а місцеве виробництво потроху відновлюватиметься. Приємною несподіванкою для мене стала наявність в місцевому магазині печива, яке було зроблене у Херсоні в день мого приїзду. Місто звільнили менш як тиждень тому, а бодай невелика частина харчових продуктів вже виробляється тут. При поїздках до звільнених міст я часто бачу як місцеві практично одразу намагаються налагодити своє життя, наскільки це можливо в умовах війни. Херсон тут не став винятком.
Сподіваюся, що найближчим часом матиму можливість повернутися до цього міста, аби продовжити документувати воєнну дійсність в Херсоні та на його околицях. Фронт просуватиметься далі і в Херсон все рідше прилітатимуть російські снаряди, проте для відновлення (у всіх сенсах) місту потрібен час.