#Букви відвідали місце нещодавнього перебування росіян у селі Ягідне (Чернігівська область) і поспілкувалися з місцевими жителями.

Зґвалтування, тортури, вбивства, мародерство – це почерк російських військових. Згідно з інформацією місцевих – їх ще й використовували як живий щит і місяць тримали у підвалі місцевої школи, без їжі та вільного доступу до води. Їх тримали сотнями у замкнутому просторі, рідко даючи можливість скористатися вбиральнею або подихати свіжим повітрям.

“Вивчи російський гімн – і ми вас відпустимо”, – кепкували окупанти. Люди не піддавалися на таке. Але, на жаль, не усі змогли пережити таких знущань.

Закритими тримали усіх – як старих, так і дітей. На дверях була позначка “діти”, аби не потрапити під обстріл. Враження від напису, ніби він зроблений кров’ю.

Багато хто не пережив росіян: або хто потрапив під їх обстріли, або не витримав тортур чи тримання без їжі та води у підвалі. Місцеві створили стихійне кладовище, аби хоч якось поховати жертв російської агресії та попрощатися з ними цивілізовано.

Діти також ставали жертвами російських знущань. Батька однієї з місцевих 12-річних дівчат розстріляли під час спроби виїхати. Дитину саму піддали екзекуціям і відрізали їй голову. Це так росіяни собі уявляють “денацифікацію”?

Тепер замість насолоджуватися юністю, закінченням школи, враженням від життя.. все, що лишилося від Вероніки – це могила та саморобний хрест, на якому табличка із до щему коротким проміжком між датами.

Дитяча творчість на стінах школи, яка стала тимчасовою в’язницею для них. “Ні війні”, квіти, веселка, стяги України, сердечка.. і зла людинка в зеленому костюмі – чомусь без половини голови. В дитинство цих маленьких людей прийшов російський окупант і змусив їх так рано усвідомити, якою цінністю є жити у мирі, під стягом України. 

А тут люди рахували тих, хто помер, не дочекавшись приходу ЗСУ – їх прізвища, ініціали та дати. Були імена також тих, хто помер ззовні, і вони точно про це знали.

Тих, хто помирав у підвалі, окупанти не дозволяли виносити. Тож часто покійники багато днів лежали поруч із живими – дорослими та дітьми.

Хоч це росіяни називають себе “освободителями”, але, як виявилося, вони звільняють від порядку, майна, дитинства, житла та життя. І, звісно ж, свободи – що цілком властиво “російському світу”.

Російська окупація – це не “звільнення”, це – смерть, горе, руйнування та обірвані життя. Це ув’язнені та вбиті діти, закатовані дорослі та тваринна ненависть росіян до всього живого.