Межа реконструювала шлях становлення Азову, дослідили міфи та становлення. Матеріал підготовлено  з Олексієм Рейнсом (позивний “Консул”), військовим 3-ої Окремої Штурмової Бригади ЗСУ, автором блогу про ідеологію та історію Азовського Руху, про шлях, пройдений від батальйону до бригади.

Символіка та життєпис

Символіка “Азову” є багатогранною, особливо з точки зору розбудованих навколо неї міфів. Розкажи, будь ласка, що вона означає?

АЗОВ, а також деякі інші підрозділи Збройних Сил України, використовує добре відомий в націоналістичному середовищі символ “Ідея Nації”. Це монограма, тобто поєднання двох літер “I” та “N”. При чому остання наведена в староукраїнському правописі.

Ті, хто називають її “латинською”, погано знають історичні джерела. Достатньо зайти у Вікіпедію та подивитись, наприклад, на зразок підпису королеви Анни (доньки Ярослава Мудрого) від 1063 року чи на “Конституцію Пилипа Орлика” від 1710 року. В обидвох випадках використовується саме літера “N”. Подібних прикладів можна навести багато, але ці два документи найбільш знакові та відомі суспільству.

Як тоді літера N зникла з українського правопису?

Це трапилося у 18 столітті в межах реформ російського царя Петра I по створенню так званого “гражданского алфавита”. Класична спроба колонізаторського придушення української писемної традиції. Повністю зробити це не вдалось, адже навіть станом на 20-те сторіччя окремі представники українського народу ставили за мету максимальне повернення спадку наших пращурів. За ініціативою художника Георгія Нарбута літера “N” використовувалась на печатці “Державного Секретарства” (1918 рік), а геральдист Микола Битинський використовував її в проєктах клейнод для уряду УНР в екзилі (1939 рік).

Після відновлення незалежності України літера “N” почала повертати свої позиції. Київська газета “Neскорена Nація” (1991 рік) використовувала її як своєрідний ідеологічний наголос. Саме з таким посилом її використовують націоналістичні організації. Наприклад, коли пишеться слово “Nаціоналізм”, мова йде саме про український націоналізм, а не російський чи якийсь інший. Чи, наприклад, лозунг “Крим Nаш!” не залишає жодних сумнівів, кому саме належить півострів.

Що ти вкладаєш в демонізований російською пропагандою термін “націоналістична організація”?

Якщо спростити та не вдаватись в деталі… Українська націоналістична організація сьогодні – це організація, яка веде ідеологічну спадкоємність від ОУН часів Коновальця. Важливо підкреслити – не організаційну, а перш за все ідеологічну. Сповідує принципи та цінності, шанує національних героїв незалежно від того, до якого крила ОУН – мельниківського чи бандерівського – вони себе відносили.

Що таке ідеологічна спадкоємність і національна ідея? І навіщо вони потрібні?

Ідеологічна спадкоємність – це дотримання сучасниками принципів попередників, а Національна Ідея – загальнонаціональне надзавдання, головне, що є у нації. Вона не може бути вічною, адже у процесі свого розвитку нація постійно повинна долати нові вершини, національні ідеї мають реалізовуватися.

До 20 сторіччя нашою національною мрією-метою була колонізація степів над Чорним та Азовським морями. Нас, українців, навіть власна держава не цікавила, позаяк своя земля й власні вольності. Саме у такому форматі перша Українська національна ідея існувала щонайменше з козацьких часів. Лише на початку минулого століття, реалізувавши І-шу, ми поставили перед собою другу національну ідею – власну державність.  

Все 20 сторіччя пішло на те, щоб у нас з’явилася національна держава. УНР, Західноукраїнська Народна Республіка, Гетьманат, Холодноярська Республіка, Карпатська Україна… Абсолютно усі державні утворення, які проголошувалися на той час, були саме намаганням побудувати суверенну Україну.

У 1991 році з’явилася така держава, яка мала формальні ознаки того, що це Україна: тризуб на гербі, синьо-жовтий прапор тощо. Але як УССР ми не вважаємо українською державою як такою, так і Україну протягом 1991-2014 років в середовищі українських націоналістів ніхто не вважав українською державою. 

Якщо запитати українських націоналістів, і патріотів принагідно, навіть націонал-лібералів, вони скажуть – це була країна, яка перебувала під режимом внутрішньої окупації.

Чому? Згадаймо сучасну історію. Перший президент (Леонід Кравчук) – ідеолог комуністичної партії. Йому на зміну прийшов “червоний” директор (Леонід Кучма). В той час в країні абсолютно легально діяли проросійські організації, які нахабно стверджували, що не існує ніякої України, що ідея нашої держави є штучно створеною, насправді ж ми є своєрідним апендиксом Росії, так званою Малоросією. Натомість за лозунг “Слава Україні!” можна було отримати або міліцейським кийком по голові, або кримінальну справу. Частіше – і те, і інше.

Про що ми кажемо, якщо до 2014 року у нас друкували книги, що Україна придумана в австрійському генштабі? В будь-якій нормальній європейській державі це було б неможливим! Ти не можеш жити в Парижі та сказати, що французів не існує, ти не зможеш зробити цю тезу основою політичної програми та бути обраним у парламент! А ми такі приклади бачили. І донедавна носії таких переконань нам приймали закони. Тому всі націоналісти визначали Україну до 2014 року як державу, де панує режим внутрішньої окупації.

Коли розпочався цей режим внутрішньої окупації для націоналістів? Є якась дата?

Ми говоримо про весь час існування держави Україна до 2014 року. Навіть акт проголошення незалежності України з точки зору українських націоналістів є некоректною назвою. Це мав бути акт проголошення відновлення незалежності України. Так само як це зробила Польща, так само як це зробили країні Балтії. Це базові речі, у нас раніше вже була державність, бо ми одна з найстаріших націй Європи. Ми не держава, яка “раптово” з’явилася в серпні 1991 року!

У 2014 році Революція Гідності стала де-факто національною революцією й ми нарешті свою державу здобули.

Ти згадав про дві перші національні ідеї. Є третя?

Сьогодні наша національна ідея – великодержавність. Це абсолютно не перегукується з російським шовіністичним “вєлікодєржавієм”. Українці мають амбіцію побудувати Велику Україну. При чому не треба розуміти це визначення у вузькій концепції територіального розширення. Мова йде перш за все про геополітичну вагу. Велика Україна – це про потужну державу в політичному, військовому, економічному та культурному вимірах.

В азовському середовищі дуже популярний текст під назвою “Декалог”. В ньому є такі слова: “Я — Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя..”. Це коротке визначення, того, як ми сприймаємо своє місце світі — ми в центрі світу. Ми можемо й маємо амбіції творити історію Східної Європи, творити історію Європи загалом та історію світу. 

Якби хтось сказав ще два роки тому, що наступить такий момент, що про Україну будуть говорити по всьому світу і нею будуть захоплюватися, то більшість би сказала, що це неможливо, мовляв, ми ж десь там на задвірках Європи. Це говорить внутрішня меншовартість народних мас. Великодержавність у трактуванні націоналістів є поняттям, протилежним нав’язаній окупантом меншовартості.

Ти згадав про Революцію гідності. Яку роль у подіях 13-14 років відіграли саме націоналістичні формування? 

Ключову. Без націоналістів жодної Революції б не було. Ніякий мирний протест не змусив би Януковича та його поплічників утекти. Диктатор розуміє лише силу – і силу що на Майдані у Києві, що у регіонах представляли саме націоналістичні організації. Навколо них гуртувались рішучі люди. Останні могли й не ідентифікувати себе націоналістами, але саме націоналістичні структури були рушійною силою революційних подій.

Без силової підтримки опір беззаконню був би неможливий. На прикладі лукашенківської Білорусі добре видно, що стається з протестом, амбіції якого не підкріпленні належними “аргументами”.

Після перемоги Революції розпочалась російсько-українська війна… 

Якщо вивчати історію добровольчих батальйонів, то швидко дізнаєшся, що в основі багатьох з них були вихідці з націоналістичних організацій. Ці люди чітко розуміли, що добра Україні від російської держави чекати не треба. І саме вони першими взяли до рук зброю, щоб відстояти суверенітет та незалежність нашої держави.

Звідки походили назви добровольчих батальйонів?

За географічним та територіальним принципом. Так з’явився ”Айдар”, “Шахтар”, “Дніпро-1”, був “Київ-1”, “Київ-2”, батальйон “Донбас” і так далі. Це все вказівки на конкретні місцевості України.

За таким принципом постав “Азов”. На початку назва була трохи довшою та писалась як “Азовʼя”. Потім її скоротили. Так навіть краще – деякі недолюстрововані держслужбовці в той час були такими “патріотичними”, що постійно робили в назві батальйону помилку. Бо не вміли навіть ставити український апостроф при друці!

5 травня 2014 року – офіційна дата створення добровольчого батальйону “Азов”.

Багато так званих “дослідників” пишуть, що батальйон “Азов” був якимось “незаконним збройним формуванням”, а лише потім був легалізованим. Повна нісенітниця. “‎Азов” було створено 5 травня 2014 року як батальйон патрульної служби міліції особливого призначення Міністерства внутрішніх справ (МВС) України. Пізніше він був розширений до полку МВС і наприкінці 2014 р. перейшов до складу Національної Гвардії України, як Окремий загін спеціального призначення “Азов” військової частини 3057 НГУ.

Предтечею батальйону “Азов” вважається “Чорний Корпус” – партизанський загін Харківщини. Націоналісти в чорній уніформі (звичайному одязі охоронців) весною 2014 року влаштовували рейди та “виховували” проросійську агентуру. Про ефективність цих “чорних чоловічків” можна судити за їхніми справами – Харків не пішов по шляху Донецька чи Луганська.

А що таке Цивільний Корпус “Азов”?

Це громадська організація, яка свого часу була фактичним “волонтерським тилом” для добровольчого батальйону (і потім полку) “Азов”. Її активістами були демобілізовані військовослужбовці, родичі та близькі бійців, небайдужі люди, які хотіли допомагати фронту – проте не могли воювати зі зброєю в руках через різні причини.

Азовська спільнота – це велика родина. Людина, яка служила в підрозділі, так чи інакше зберігає горизонтальні звʼязки з побратимами. Ці люди не покидали боротьби за Україну, вели її в інших вимірах – в тому числі в громадському секторі.

Трохи пізніше зʼявився ще Національний Корпус?

14 жовтня 2016 року була заснована політична партія “Національний Корпус”, активісти Цивільного Корпусу “Азов” долучились до її творення. Важливо підкреслити: “Національний корпус” ніколи не був ніяким політичним крилом “Азову”. Це була організація, створена ветеранами підрозділу “Азов”. Разом з іншими організаціями вони утворювали “Азовський Рух” – неформальну спільноту, яка має спільні цінності. Націоналістичний Рух нового покоління.

Під іншими організаціями ти маєш на увазі Національні Дружини?

Не тільки, але Національні Дружини тут найбільш медійний приклад. Попри весь бруд, що було вилито на хлопців з цієї громадської структури, на відміну від багатьох вони з початком повномасштабної війни пішли на війну. Нацдружинників можна зустріти в абсолютно різних підрозділах Збройних Сил України. Ці люди вбивають та вмирають за Україну. Бо такий їхній свідомий вибір – захищати суспільство.

Існував ще дитячий табір “Азовець” – також частина “Азовського Руху”. Його дуже любить російська пропаганда.

Існував та існує, тому що потреба виховувати нові українські покоління на здорових принципах нікуди не зникне. Поява табору пояснюється дуже просто – через підрозділ “Азов” пройшло багато чоловіків та жінок, які мали дітей. Звичайно, вони прагнули, аби ті зростали в правильному середовищі.

Вихованці табору “Азовець” та інших азовських дитячих установ (зосереджених в рамках ініціативи “Юнацький Корпус”) можуть бути взірцем для багатьох. Війна вже йде 9 років – багато з вчорашніх “дітей” сьогодні вже воює на фронті. Вони не збираються домовлятись з російськими вбивцями. Чітко знають, хто ворог, та як з ним поводитись. Цьому їх навчила азовська ідеологія.

Націоналістична ідеологія?

Для опису азовської ідеології недостатньо звичайного визначення “український націоналізм”. Це дещо ширше. Метафорично її можна описати формулою “33/33/33”. Сплав з трьох різних середовищ.

В 2014 році до творення азовського світогляду в рівних пропорціях долучились класичні націоналісти, середовище футбольних фанатів та праві. Ідеологічні доктрини були поєднані з ритуалами та принципами. В результаті в Україні постав широкий Рух, що втілював в собі дух традиції та драйв молодості.

Виходить, ніякі не нацисти?

Закидати азовцями “нацизм” в 2023 році може або розумово неповноцінна людина, або російський агент. Часто це одне й те саме.

Всі бачили, що зробили росіяни з Маріуполем. І всі бачили, як поводився “Азов”. Окупанти вбивали цивільних, організовували депортації, зносили цілі житлові масиви. Росіяни своїми вчинками довели, що в 21 сторіччі вони поводяться значно гірше, аніж найстрашніші нацисти минулого. Натомість азовці рятували життя цивільних, і ніхто не дивився на національність тієї чи іншої людини. 

Судити про людей треба по їхніх справах, а не на основі російських “досліджень” щодо українських націоналістів. Довіряти подібним “джерелам” – себе не поважати.

Станом на зараз полк Азов залишається в Нацгвардії?

Станом на зараз Азов є вже не полком, а окремою бригадою спеціального призначення в системі Міністерства внутрішніх справ України. Та сама “Гвардія Наступу”, 12-та бригада НГУ “Азов”. Хлопці продовжують виконувати завдання по захисту територіальної цілісності та незалежності України.

В медіа іноді трапляється плутанина, коли “Азовом” називають всі азовські підрозділи. Це просто журналістська халатність, яка з часом, я впевнений, пройде.

А в чому різниця? 

Азовські підрозділи сформовані ветеранами полку “Азов” після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Неповний перелік подібних підрозділів я подавав в окремому блозі спеціально для “Букв”.

Азовський Рух на сьогодні є військовим рухом. Я знаю не один та не два приклади того, коли різні члени однієї родини воюють в різних азовських підрозділах. Наприклад, батько в “Азові”, а син в Третій Окремий Штурмовій Бригаді. Дивного тут нічого немає, адже мета сьогодні у всіх одна – перемога.

Третя Штурмова – це ССО “Азов-Київ”?

Треба бути чітким в формулюваннях. Історія Третьої Окремої Штурмової Бригади ЗСУ, вона ж 3 ОШБр, розпочалась 24 лютого 2022 року. Тоді в Києві було сформовано загін територіальної оборони “Азов”. Оборона столиці, бої за Київську область, битва за Мощун – відео з бойових операцій за участі азовців можна легко знайти в мережі.

Про результативність цього загону говорить те, що в квітні 2022 року його було реформовано та розширено до тактичної групи в складі ССО під назвою “Азов-Київ”. Знову ж таки мова йде про географічну назву, а не про місце перебування – весною підрозділ вже виконував завдання на Півдні України.

Я пишаюсь людьми, з якими мені випала честь служити. Успіхи бійців та командирів оцінило командування, наприкінці 2022 року було дано “зелене світло” на формування цілої бригади. 

Так зʼявилась Третя Окрема Штурмова Бригада в Складі Сухопутних військ ЗСУ. Шеврон – золотий символ “Ідея Nації” на синьому тлі. Зараз 3 ОШБр захищає Бахмут. Не треба плутати 3 ОШБр та бригаду Азов, це різні підрозділи.

“Кракен” також сформований азовцями?

Це не секрет. Польові командири Кракену є ветеранами полку Азов, а в самому підрозділі багато бійців носять шеврони з написом “AZOV” латиницею та стилізованим тризубом (логотип “Kharkiv City Patriots”, спільнота футбольних фанатів).

“Кракени” є чудовою ілюстрацією того, чим був Азов починаючи з 2014 року. Справжня кузня кадрів для військової еліти нації. “Кракен” зʼявився в складних умовах одразу після повномасштабного вторгнення, але за рік зумів не тільки захистити Харків, а й перейшов у наступ. Не маю сумнівів, що українці та весь світ побачать ще не одне відео, де “кракени” встановлюють синьо-жовтий прапор над черговим деокупованим від росіян містом.

Багато захисників “Азовсталі” досі в полоні. Існують повідомлення, що бійців полку Азов місяцями не обмінюють. Що з ними відбувається?

Полонені – дуже важка тема. Я не маю всього обсягу інформації, коментувати це краще офіційним спікерам. Як людина, що має друзів в російських застінках, розумію – пекло зараз проходять не тільки військовополонені українці, а й члени їхніх сімей. Це страшне випробування – місяць за місяцем жити, не знаючи, що відбувається з твоїми близькими.

Гарнізон Маріуполя зробив неможливе – скував сили ворога, дав Україні необхідний час для розгортання сил оборони. Кожен з нас у боргу перед ними. Зробити максимум, аби вони повернулись додому – обовʼязок кожного українця.

Яке майбутнє чекає на “Азов”?

“Азов” вже увійшов в історію. Оборона Азовсталі вивчається та буде вивчатись серед офіцерів провідних армій. Те, що зробили азовці, те, який підрозділ побудували на добровільних засадах, стане зразком для наслідування. Бачив ігри українських дітей в мирних містах – вони сперечаються, хто буде грати за азовців та “мочити рашистів”. Тому “Азов” з Україною назавжди, як би росіяни не намагались його знищити.

Етапи розвитку підрозділу “Азов”:

2014 р. Добровольчий батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Азов” Міністерства внутрішніх справ України.

2014-2022 рр. Окремий загін спеціального призначення “Азов” військової частини 3057 Національної Гвардії України.

2023 рік. Окрема 12-та бригада спеціального призначення “Азов” в системі Міністерства внутрішніх справ України.

Командири “Азову” в період 2014-2023:

Андрій Білецький (2014)

Ігор Михайленко (2014-2016)

Максим Жорін (2016-2017)

Денис Прокопенко (2017-понині)

Над матеріалом працювали: Олексій Рейнс (“Консул”), співзасновниця та СЕО #Букв Катерина Рошук, шеф-редакторка #Букв Владіслава Чорна.