«Затримали мене 30 березня. Провів в окупації місяць. Щоб ви розуміли, я декілька хвилин спостерігав за групою, яка приїхала мене затримувати. Через втрату пильності я не одразу зрозумів, що вони приїхали за мною», — пригадує Володимир.
Документальний фільм опублікувало Слідство.Інфо
24 лютого чоловік прокинувся від новин про те, що до Херсона підходить російська армія. Того ж ранку він пішов до військкомату.
«Я не знаю, як люди діють у таких ситуаціях, але у моєму світосприйнятті ти навряд чи можеш називатися чоловіком, якщо ти швидко кудись зник і потім ставиш лайки під публікаціями «Вірю в ЗСУ», — обґрунтовує своє рішення Володимир.
До повномасштабного вторгнення чоловік працював у патрульній поліції, а з 2021 року — у морській охороні біля узбережжя Сомалі, супроводжував цивільні судна у зоні високого ризику.
Після затримання окупанти спочатку привезли Володимира на допит у приміщення, де розташовувалася облаштована росіянами катівня:
«У них було два приміщення, куди розміщували затриманих — Алькатрас і Азкабан. Такі фантазери».
На чоловіка одягли кайдани і розтягнули тіло у формі зірки, допит супроводжувався фізичним насильством, погрозами та побиттям електрошокером.
Окрім цього, Володимира та інших затриманих змушували зізнатися у діях, які ті не вчиняли.
«Щодо мене особисто хотіли, щоб я зізнався в тому, що вбив та зґвалтував якусь дівчинку малолітню», — розповідає чоловік.
На думку Володимира, росіянам просто подобалося катувати затриманих українців:
«Все, що вони могли вибити з нас, вони вибили ще у перший місяць утримання. Їм просто подобаються такі методи. Росіяни жартували, їм було весело».
Під час першого допиту одразу після затримання російські військові почали застосовувати до чоловіка тортури.
«Вони використовували щипці чи якісь середньовічні пальцерізи, я це так собі уявляв, затискали статеві органи ними і погрожували відрізати. Погрожували кийком здійснити сексуальне насильство неприродним шляхом, висловлюючись кримінальним жаргоном», — розповідає Володимир.
Потерпілий також зазначає, що співробітники виправних органів у Росії постійно погрожували сексуальним насильством:
«Що вони зґвалтують, що примусять до орального сексу, що зґвалтують гумовими кийками, — здавалося, у них якийсь фетиш».
Володимир наголошує на тому, що подібні погрози мали масовий характер. Він зазначає, що Росія — це країна таких цінностей, де, щоб продемонструвати свою «крутість», потрібно показати, що ти можеш безпорадну людину однієї з тобою статі примусити до одностатевих зв’язків.
«Вони відкрито декларували свою ненависть до українців. Вони прямо заявляли, що ненавидять нас», — продовжує потерпілий від сексуального насильства.
Через місяць утримання у херсонській катівні чоловіка разом з декількома іншими людьми перевели у «зразково-показовий табір» у Севастополі. Там йому зняли раніше накладений у херсонській катівні гіпс, який протягом місяця утримання ніхто не коригував.
Ще через два дні затриманих у Херсоні літаком переправили у Російську Федерацію — розмістили у слідчому ізоляторі міста Борисоглібськ, Воронезької області.
Володимир пригадує, що побиття у Борисоглібському СІЗО були щоденними, почасти — двічі на день. Раз на тиждень затриманих чоловіків виводили подихати повітрям на вулицю.
«Будь-яке пересування за межами камер супроводжувалось побиттями та катуванням електрошокером, у рівному положенні ходити ти не можеш — завжди у позі дельфінчика: голова вниз, руки догори», — додає чоловік.
Він також розповідає, що декілька разів його кусали собаки, — за словами чоловіка, так розважалися кінологи: «Через травми я рухався у кінці строю і якраз на мене цькували собак».
У Воронезькій області чоловік перебував близько п’яти місяців. Після чого його перевели у виправну колонію у Володимирській області.
Через деякий час перебування там Володимира перевели в іншу камеру, яка була навпроти тортурної. Всього поруч було три кімнати допитів. «Крики людей було чутно так, ніби вони у сусідній кімнаті. А це ж СІЗО, ви можете уявити, яка там товщина стін взагалі», — додає чоловік.
«Їм (росіянам, — ред.) це весело, коли є «хохли-нацисти» і з ними можна робити все, що завгодно: хоч змусити на голові стояти, хоч до втрати свідомості гімн Росії співати, хоч «День перемоги» повторювати, поки дах не поїде», — каже Володимир.
Наприкінці розмови Володимир ділиться роздумами про громадянську позицію:
«Для багатьох людей війна десь далеко і їх це не стосується. Але справа в тому, що нікого не народжували для війни. Просто хтось адаптується, а хтось шукає собі виправдання. Моє виправдання зараз — це фізичні травми. Краще б їх не було».