Редакція «Межі» поспілкувалася із захисниками, що боронили Київщину, очевидцями подій та постраждалими від окупації. 

“Бої на Київщині, фактично за Київ, точилися на північному заході області. Вони відбувалися на багатьох напрямках, де ворожі колони намагалися з перших днів потрапити до столиці,  їх зупиняли. У перші дні координація була основною проблемою між різними добровольчими підрозділами. Також складно було знайти й отримати зброю”, – Володимир Назаренко, офіцер артилерії 4-ої бригади НГУ ”Рубіж”, позивний Сонечко.

Бородянка. Через неї загарбники прокладали собі шлях до столиці. Руїни населеного пункту стали чи не найвпізнаванішими кадрами російського терору в Україні. У перші три дні березня містечко пережило чотири авіанальоти. Окупанти скинули десятки бомб на житловий масив. Росіяни повністю зруйнували та понівечили третину багатоквартирних будинків міста. Після деокупації Бородянки під завалами знайшли понад чотири десятки загиблих. Ще кілька сотень тіл виявили в похованнях. 

Ворзель. 1-го квітня 2022-го знову замайорів український прапор і над ним. Це курортне селище на Київщині з перших днів повномасштабного вторгнення російські загарбники обстрілювали з артилерії, скидали авіабомби й навіть застосовували отруйний газ проти цивільних. Розбили місцевий дитячий садок, санаторії, зруйнували багатоповерхові й приватні будинки. А потім окупували більш як на місяць. 

Мощун. Зламати російський наступ на Київ та область вдалося й там. Вирішальні бої за цей населений пункт тривали до 19-20 березня. Для росіян Мощун був плацдармом для просування на українську столицю, і якби окупантам вдалося розвинути тут наступ, наші війська мусили б обороняти вже вулиці Києва. Та завдяки професійності ЗСУ цьому вдалося запобігти. Українські оборонці підірвали дамбу на річці Ірпінь – біля села Козаровичі. Ворожий підрозділ у Мощуні  більше не міг сподіватися на підкріплення. Його було розбито.

Ірпінь.  28 березня 2022 року українські захисники звільнили місто на Київщині. Населений пункт отримав звання «Героя». Російські загарбники перебували там 23 дні. Унаслідок запеклих боїв було зруйновано 70% соціальної та житлової інфраструктури Ірпеня.

“Наш підрозділ долучився до боїв за звільнення Ірпеня з середини березня. Ми чітко пам’ятаємо, що були в підпорядкуванні у спеціального підрозділу. Достеменно мені невідомо, з якої вони структури, але це були дуже професійні хлопці. Критично важливим був досвід. І кожен, хто мав досвід з 2014 року ділився ним з побратимами”, – Володимир Назаренко ”Сонечко”, офіцер артилерії 4 бригади НГУ ”Рубіж” 

Буча і Бучанський район. 33 дні окупації. Понад 1400 смертей, із них 37 дитячих. Буча понад місяць була під контролем РФ.

“Мені довелося контактувати з росіянами. Просили віддати тіло нашого сусіда та влаштувати поминки”, – ділиться Галина Фетісова, жителька Бучі.

В окупації пані Галина об’єднувала сусідів та допомагала місцевим. Каже, пригадувати пережите боляче. 

“Найстрашніший момент в окупації — це коли ми ховали нашого мешканця, якого вбив снайпер. Він просто вийшов вигуляти свою собаку, і його застрелили. Тіло було ще тепле, на ньому були рани і кров. У мене й досі це перед очима”, – Галина Фетісова, жителька Бучі. 

Та навіть у темні часи українці народжують світло.

“Я народжувала в окупації, в домашніх умовах. Як зрозуміла, що виїхати вже точно не зможемо, сказала, що пологи будуть проходити у будинку. І коли все почалось, ми в цей момент були вдома. Зі мною були мої сусідки”, – Анна Тимченко, жителька Бучі

Народження малечі було випробуванням, втім безстрашна мама та сусіди робили все можливе аби пологи  пройшли вдало. 

“Моя знайома була лікар-терапевт і вона погодилась допомогти. Завдяки їй і ще двом сусідкам, я змогла народити. Я нічого не боялася. Я думала тільки про те, як швидше народити, і щоб все пройшло добре. Навіть не думала про те, що за вікном обстріли, а під домом бігають рашисти”, – ділиться Анна. 

Після народження мама з немовлям змогли виїхати з окупації. Буча продовжила боротися. За повернення родини Анни Тимченко на рідну Київщину боровся й військовий Володимир Назаренко. 

В останній день березня 2022 року ЗСУ відновили контроль і над Бучею. Саме тоді весь світ побачив, що по собі залишає “рускій мір”. Руїни, катівні, люди розстріляні просто на вулицях та братські могили. Жахливі кадри облетіли чи не всіх світові видання й телеканали. 

“Тоді мене шокувало побачене. Я бачив розстріляних мирних мешканців. Дуже багато було розтрощених машин. Це для мене було певним шоком, тому що я ніколи не думав, що у 2022 році можуть бути такі геноциди. Невинні жертви війни”, –Володимир Назаренко, офіцер артилерії 4-ої бригади НГУ ”Рубіж”, позивний Сонечко.

Завдяки нашим захисникам, таким як Володимир Назаренко, родина Анни Тимченко та ще тисячі таких вже вдома. Цьогоріч Алісі, донечці Анни, виповнилось два. Відзначали у рідній Бучі. 

“Аліса вже показує свій характер. Люди мені кажуть: “Видно, дитина народжена в таких умовах”. Вона може за себе постояти, відповісти, дати відсіч. Вона нічого не боїться”, – запевняє Тимченко. 

Встояла Київщина і завдяки цивільним. Адже об’єднаність веде нас до перемоги. 

“Люди, які разом зі мною, лишилися у будинку були дуже згуртованими. Ми трималися один за одного. Коли до нас приходили мешканці інших будинків, ми жодного разу нікому не відмовили. Їжа, ліки — що в нас було, тим ми і ділитися з усіма”, — Галина Фетісова, жителька Бучі.

• Що відбувається з українськими військовополоненими та що робить влада задля їх повернення додому?
• Антиурядові протести в Ізраїлі під час війни: які причини і чи можна їх порівнювати з Україною?
• «Його синок – еліта, а ти – м’ясо»: росія зняла пропагандистський ролик про мобілізацію в Україні.