Про це повідомляє The Guardian.
На вулицях міст, що лише частково повертаються до звичного життя, молоді люди повертають собі простір, який був пошкоджений війною, намагаючись повернути контроль над власним життям.
Для багатьох молодих людей, як от для Олександра, майбутнє здається невизначеним, і єдиним доступним їм горизонтом стає скейтбординг. Вони шукають свободу на вулицях своїх міст, використовуючи кожну можливість втекти від реальності війни.
“Це як ковток свіжого повітря серед болота проблем. Це допомогло мені справитися з негараздами”, – зізнається Артем.
Спорт, який раніше був просто розвагою, перетворився на спосіб втечі від повсякденного жаху, що оточує молодь.
Війна нагадує про себе навіть у тих місцях, де молодь намагається знайти спокій. На скейт-майданчиках поруч із пошкодженими обстрілами будівлями та барикадами, що блокують доступ до улюблених місць, скейтери намагаються жити своїм життям. Василькан, один зі скейтерів, визнає, що вже звик до постійної тривоги.
“Дивно, але я звик до війни, до цієї постійної тривоги. Вона тепер частина мене”, – говорить він.
Ерік із Дніпра зауважує, що виростаючи на асфальті, вони звикають до поганої поверхні для катання.
“Тут ми ростемо на асфальті, на поганому покритті для скейтбордингу. Коли бачиш місця в Європі, це як мрія з відкритими очима”, – ділиться він.
Скейтбординг стає символом розриву з радянським минулим, яке постійно переслідує українську молодь. Це не лише спорт, а й спосіб знайти себе в умовах конфлікту. Андрій, 17-річний скейтер із Куп’янська, говорить про бажання кататися швидше і вище, як про стимул продовжувати жити.
“Давати все, кататися швидше, вище – це те, що нас тримає”, – каже він, а Рома з Харкова додає, що скейтбординг – це передусім спосіб відчути себе живими, коли все навколо руйнується.