Image

Безугла зазначила, що тепер її пріоритетом стане розширення міжнародної співпраці, яка є критично важливою для майбутнього України та реформування армії. Далі  її пряма мова.

Я прийняла рішення перейти до Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, щоб розширити свою діяльність.

Наш закоренілий, корумпований армійський “совок” не здолати без реального розвитку співпраці з партнерами. Адже, окрім їхніх внутрішніх політичних розборок, є низка об’єктивних причин, чому нам так дозують допомогу: військовій системі не довіряють.

Міноборони та Генштаб ЗСУ постійно маніпулюють, досі не мають аналітичної складової для впровадження досвіду та підрахунку ресурсів, елементарно не налагодили цикл обслуговування техніки та не допускають партнерів до внутрішніх процесів.

Штабісти з російськими паспортами в родині отримують доступ, а партнерів присипляють нескінченними нарадами, неухильно дотримуючись єдиного наративу: “Дайте зброю і відчепіться, в системі у нас все ідеально”. Але все далеко не ідеально. Ба більше, гнила, закрита корупційна система української генеральської мафії остаточно застигла в розвитку. Вона колапсує і тягне за собою всю країну. І що найважливіше, вона не цінує людське життя.

Я багато пишу про ці проблеми, але ще більше роблю непублічно, зокрема працюючи з нашими союзниками. Все частіше чую офрекорди, прямі коментарі щодо якості управління військами.

Однак від України все ще немає реального запиту на роботу в цьому напрямку — на побудову майбутніх ЗСУ. І це тоді, коли війна настільки інтенсивна, що в бойових підрозділах майбутнє вже настало. Але його не пускають. Перемагає у війні той, хто краще, швидше, ефективніше змінюється і виходить з війни зовсім іншим, ніж на початку. Це все ще не про нас.

Суто внутрішніми силами не впоратися — не лише через брак озброєння, а й через неможливість перебудови системи. Тож я буду показувати правду всім: партнерам, усьому світу, тим, хто нам допомагає, і просити про допомогу.

Допомогу у створенні надійного партнера, який не збиватиме надані літаки наданими ППО (хоча все може трапитися в бою, важливо враховувати це надалі), а потім не брехатиме, не утилізовуватиме техніку в безнадійних наступах, а матиме ефективну систему акумуляції здобутого досвіду і ділитиметься ним для спільного розвитку безпеки.

Надійного партнера, який говоритиме однією мовою, але і не дякуватиме за кожну подачку та прямо показуватиме, де допомога, а де — сміття. При цьому ми робимо неймовірні речі, проте втрачаємо людей і час, грузнучи в атавізмах спотвореного минулого.

Це стосується не лише змін в армії, які критично необхідні для справжньої перемоги. Це також стосується реформ у спецслужбах.

Реформа СБУ. Мені вдалося довести її до голосування в другому читанні перед повномасштабним вторгненням Росії, але згодом це питання відійшло на другий план. Після цього були проведені значні реорганізаційні зміни, проте без ухвалення актуального закону вони залишаються напівмірами.

Консолідація партнерської підтримки — шлях до справжньої реформи СБУ, яка спрацювала в 2021 році, і має шанс зараз. Якщо ми не завершимо логічну та незворотну трансформацію спецслужб, то наші діти не матимуть майбутнього в українській державі, адже ворожа інфільтрація знову захопить країну після гарячої фази війни.

Те саме стосується системи військової юстиції з урахуванням світового досвіду, а також низки принципових питань, які потребують вирішення в рамках міжнародної співпраці.

Усе це, звісно, про демократичний цивільний нагляд та контроль (ДЦК) за сектором національної безпеки та оборони, який є основою роботи з військовими в усіх успішних країнах, але який дуже слабкий у нас. Моя робота з викриття всіх тих генералівських схем — це якраз про ДЦК.

Ще дуже багато є про що написати, але нехай це буде поступово. Кожен момент свого життя я присвячую боротьбі, і тепер ця боротьба не тільки не зменшиться, а й набуде міжнародного характеру.