У передостанній день осені, 29 листопада, Кабінет міністрів України ухвалив розпорядження №1191-р, яким передав 23 мільярди гривень на закупівлю снарядів Державній прикордонній службі. Ініціатором виступило Міністерство оборони.

Власне вже те, що прописане в рішенні, викликає легкий подив: тобто Міністерство оборони, яке 2 роки витратило на створення Агенції оборонних закупівель, яке отримало з бюджету неабиякі кошти на оплату роботи співробітників агенції, під кінець року, з барського плеча скидає 23 мільярди гривень на здійснення закупівель озброєння для потреб Збройних Сил України Державній прикордонній службі.

При цьому ДПСУ буде купувати зброю на ці гроші не собі, а знову ж таки Міноборони.

У цьому місці виникає логічне запитання: або Агенція погано працює, або Агенція не купуватиме товар у такий спосіб і, скоріше за все, ніколи не обере такого продавця.

Почнімо з першої версії. Чи працює Агенція оборонних закупівель погано? Якщо піти на курилку або по деяких кабінетах Міноборони, то так. Але треба уточнити, в чому власне полягає це “погано”. Крім хронічної ненависті до конкретної людини.

І тут виникають деякі труднощі, бо жодних офіційних претензій не озвучено. Хоча в міністерстві всіляко натякають, що аудит буде не на руку керівниці АОЗ.

Неофіційні претензії при спробі об’єднати АОЗ та ДОТ в одну агенцію намагалася озвучити позаштатна радниця заступника міністра Дана Ярова в ефірі у Борислава Берези. З суттєвими неточностями — зокрема вона збільшила бюджет на утримання АОЗ на 200 млн, до 650 млн, замість 450.

В інтерв’ю “Українській правді” Безрукова сама пояснила, які претензії є до АОЗ в аудиті.

“Аудитори вважають, що гроші Агенції, витрачені на своє утримання, трактуються як бюджетні. І, згідно з бюджетним законодавством, є певні обмеження щодо тих чи інших витрат. Тому звинувачують нас у перевищенні витрачених коштів на автомобілі та відрядження”, — розповіла вона.

Марина Безрукова

“Хоча маємо роз’яснення від Держказначейства, що гроші, які зароблені Агенцією в процесі своєї діяльності і які використовуються для власного утримання, не є бюджетними”, — додала Безрукова.

Друге зауваження — “багато посередників”. Власне після цього в АОЗ зробили інфографіку, як змінилась структура закупівель. Майже 60 % припадає на український ринок, 23 % – імпорт, 18 % – спецімпортери.

Але МО робота Безрукової не влаштовує. Неофіційно її звинувачують зокрема в тому, що на кінець року вона не витратила 100 мільярдів. Насправді це не так, бо значна частина з цих 100 – це те, що Кабмін виділив останніми змінами до бюджету. І цим грошам заледве місяць.

А ось сума у 23 мільярди – це те, що було “робочим фондом” (на ці гроші не взяті бюджетні зобов’язання) АОЗ і могло піти на нові контракти.

Натомість ці гроші підуть в ДПСУ.

“Історія виглядає так, що по цих коштах АОЗ не взяв бюджетні зобов’язання, і не надав міністерству інформації, як їх планують використати, тому гроші передали за зверненням ДПСУ. Тим більше, що вони навесні вже так само отримували від нас гроші”, — каже співрозмовник у міністерстві.

“Крім того, спитайте, скільки разів там міняли керівника відділу боєприпасів. Це кожен місяць нова людина, яка нічого не може сказати, бо йому треба час на ознайомлення із ситуацією”, — додає джерело.

Менш літературна версія подій така — на останній Ставці Головнокомандувача міністерство досить сильно “вигребло” за проблеми в постачанні боєприпасів. По-перше, що зірвані контракти по українському виробнику (тут ідеться не тільки про 120-ту міну, яка не летить і не вибухає, а й про ще дві номенклатури з проблемним виконанням контракту). По-друге, під питанням є виконання частини контрактів “Спецтехноекспортом”, який до осені був найбільшим українським спецімпортером. Зараз ця позиція відходить “Українській бронетехніці”.

Тому виконувати надважливу місію довірили прикордонникам.

А тут тепер варто розібратись з наступним логічним питанням: а хто постачатиме для ДПСУ?

Адже цілком логічно припустити, що вказане відомство прийшло до МО просити 23 мільярди не з кошиком фіалок. А якимсь таки стосом документів.

Контракт на постачання отримає польська компанія “PHU Lechmar”.

Це компанія-посередник, зі схожою на українські “прокладки” структурою, де власники мають причетність ще до десятків організацій. 

Цікаво, що компанія має вочевидь давню історію стосунків з українським урядом, оскільки автор знайшла і новини про поставку компанією осколково-фугасних снарядів.

… і постанову Кабміну за 2021 рік, де Міноборони дозволяють не укладати офсетний договір з компанією.

Офсетні договори – це особливий тип договорів, що передбачають компенсацію для української сторони під час укладання договору з іноземною компанією. Він же передбачений законом “Про оборонні закупівлі”. У разі здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом в іноземної юридичної особи на суму, що перевищує 5 мільйонів євро, обов’язковою умовою такої закупівлі є одержання Україною в особі офсетного бенефіціара відповідної компенсації.

Це компанія, через яку ГУР пішов в Богунський районний суд Житомира оскаржувати правдивість написаного в якомусь телеграм-каналі. 

Крім того, наскільки відомо автору, минулого року, за керівництва Володимира Пікузо, ДП “Агенція оборонних закупівель” уклала державний контракт №21/3-95-DK-23 із цією польською компанією. Це компанія, через яку ГУР пішов в Богунський районний суд Житомира оскаржувати правдивість написаного в якомусь телеграм-каналі.

До речі, сталось це в кінці року. Компанія мала поставити досить суттєву партію пострілів калібру 155 мм зі снарядом М107 вартістю 2 750,00 євро.

Варто зазначити, що постріл калібру 155 мм зі снарядом М107 є “базовим”, тобто найдешевшим варіантом у лінійці артилерійських пострілів цього калібру. Вартість, за якою Пікузо законтрактувався, не була найпривабливішою на ринку, але строки поставки були дуже симпатичні — протягом 2-5 місяців.

Тобто вже навесні 2024 року українські артилеристи мали отримувати перші снаряди.

Насправді минув рік, а поставок так і не сталось. Наскільки відомо автору статті, ще взимку компанія звернулась до АОЗ з питанням заміни підривників, а оскільки це потребувало узгодження із замовником, тобто Генштабом, то вже навесні PHU Lechmar sp. z. o.o повідомила Агенцію, що товар було реалізовано іншому кінцевому споживачу.

У цьому місці історія стала сильно нагадувати скандал ще з однією польською компанією Alfa sp. z. o.o., яка законтрактувавшись з МО напряму, потім вирішила, що їй вигідніше бути компанією посередником для “Прогресу”, продавши боєприпаси значно дорожче.

Варто зазначити, що наприкінці 2024 PHU Lechmar sp. z. o.o. зайшли із пропозицією на постачання 155 мм пострілу зі снарядом М107 за тією ж ціною в 2 750 євро за постріл, але у значно більшій кількості.

Втім, це не все. Пропозиція поляків містить ще низку інших номенклатур на суму понад 100 мільярдів гривень.

І в ряді позицій, наприклад, на 120-ту міну ціна близька до середньої по ринку, то на 152-й постріл вона близька до найвищої пропозиції по ринку.

Крім того, іноземний постачальник вимагає 100 % передплату.

І все б нічого, якби вже не згаданий зірваний контракт з АОЗ, а до того контракт з державним спецімпортером компанією “Прогрес” на закупівлю 80 мм некерованих авіаційних ракет С-8. Контракт розірвано через форс-мажорні обставини — сильний дощ на заводі.

Тому, щоб не було повторення історії з українським заводом, який зірвав постачання, варто було б диверсифікувати ризики.

Тим більше, що пропозиція компанії надійшла не так давно. Відтак, варто було б провести належну перевірку, щоб не купити черговий “Львівський арсенал” з боснійським “пороховим заводом”.

Ну і вишенька на торті – в АОЗ були контракти, на які могли піти ці гроші.
Просто по них не були взяті бюджетні зобов’язання, поки йшли перевірки і чекали ліцензії.

Тобто закид, “що поки Марина їздила по відрядженнях, контракти не підписувались”, не працює. Робота над контрактами велась. Ба більше, дещо дивно, що аналогічні претензії не висувають до представників ДОТ, які були в тому ж відрядженні.

Тому вся ця історія залишає дуже суб’єктивне враження, що великі гроші треба було передати під конкретну структуру, плюс дуже хотілось вкотре показати неефективним АОЗ.

Тепер же журналісти чекатимуть, чим закінчиться історія. Якщо, звісно, всі джерела не пересадять законопроєктом 10242 чи за іншими статтями.

І буде дуже смішно (насправді — ні), якщо АОЗ зараз попросить ті ж мільярди на вже підписані контракти.