Далі — її допис на сторінці у Facebook.

Я готувала виступ про дитинство в окупації у парламенті Данії. Ще раз розклала для себе  як росіяни перетворюють українських дітей у російський електорат, який без жодних питань буде голосувати за Путіна, і якщо треба, то буде вмирати за Путіна. Зокрема, на війні із власною Батьківщиною.

Ми багато знаємо про російські підручники, стирання української ідентичності, заборону української культури, навʼязування любові до Росії, мілітаризацію свідомості, «разговоры о важном» у кожній школі.

Ми досліджуємо спортивно-оздоровчі табори, де українські діти крокують у військовій формі та беруть в руки зброю, щоб у 14 років отримати паспорт РФ, а у 18 років стати наступним поколінням «освободітєлєй» у тій частині земної кулі, куди їх відправить нова «родіна».

Ми також свідомі атмосфери страху, тиску та постійного нервового напруження, коли українські діти в окупації швидко розуміють, що не можна говорити та робити, щоб до їхніх батьків та них самих не прийшли російські спецслужби.

Але коли я почала читати свідчення дітей, які пережили окупацію чи депортацію, говорити із експертами, які займаються їхньою реабілітацією після повернення, я зрозуміла ще одну важливу річ.

Росіяни вчать наших дітей цілковитій покорі. Дитина без жодних питань має виконувати те, що їй скажуть. Це не просто ідеологічна обробка, це свого роду перепрограмування людини на авторитарну прошивку.

На це працює вся система суспільних відносин, це як-то кажуть «в повітрі» через російську культуру та медіа, це фундамент базових для дитини інститутів – дитячих садочків, шкіл та університетів.

Росіяни це роблять для того, щоб дитина виробила просту установку. Людина та її воля нічого не важить, бо завжди є ті «дорослі», які краще за неї знають, що та як їй робити.

Я не знаю, чи вистачить у нас часу це зупинити. За оцінками тільки на окупованих територіях (мова не йде про Росію) близько 1 мільйона 600 тисяч українських дітей лишилися сам-на-сам з окупантами. А дитинство має свій термін придатності.