Питання про місце першого виконання гімну є предметом дискусій серед істориків. За деякими джерелами перше публічне виконання відбулося 1864 року в Театрі Руської Бесіди у Львові, Проте, ґрунтовніше дослідження показує, що більшість сучасних історичних праць схиляються до того, що це відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі.

Ця подія була частиною концерту, присвяченого пам’яті Тараса Шевченка, де гімн виконали під керівництвом диригента Анатоля Вахнянина. Перемишль, де Вербицький проживав і творив, був важливим осередком української культури в Галичині.

Перший відомий аудіозапис гімну відбувся У 1916 році, його здійснив у Нью-Йорку для Columbia Phonograph Company Михайло Зазуляк, український іммігрант.

Columbia Phonograph Company, одна з провідних американських компаній звукозапису того часу, випустила цей твір на грамофонній платівці, що зробило його доступним для ширшої аудиторії.

Запис гімну в 1916 році припав на час Першої світової війни, коли українські землі були ареною бойових дій, а короткочасна спроба незалежності (Українська Народна Республіка, 1917–1921) ще тільки зароджувалася. У цьому контексті виконання “Ще не вмерла Україна” стало актом солідарності та надії для діаспори.

У радянський період (з 1922 р.) гімн був заборонений через націоналістичний зміст. Текст Чубинського, що закликав до боротьби за свободу та підкреслював козацьке коріння українців, вважався небезпечним для ідеології “єдиного радянського народу”. Виконання гімну могло призвести до репресій, включно з ув’язненням чи навіть стратою.

Лиш після 24 серпня 1991 року гімн повернувся до публічного вжитку. Верховна Рада офіційно затвердила його музичну редакцію 15 січня 1992 року.

Однак повний текст, запропонований Чубинським, викликав дебати через його радикальніший зміст (наприклад, згадки “воріженьків” чи “кровавий бій від Сяну  до Дону”). Тому лише 6 березня 2003 року, за ініціативи президента Леоніда Кучми, парламент затвердив скорочену версію — перший куплет і приспів — як офіційний текст.