Про це йдеться на особистій сторінці Марʼяни Безугли. Далі – її пряма мова:

Операція “Реабілітація” або хитрий план українського Жукова

Останні два тижні, поки Верховна Рада України зробила перерву в засіданнях через кризу голосування за заборону Московської церкви, я переважну більшість часу працювала на Донеччині. Покровський напрямок, Костянтинівка, Торецьк. Спілкування з підрозділами, цивільно-військове співробітництво, евакуація.

Дотримувалася інформаційної тиші протягом тижня щодо Курської операції. Зараз, коли карти відкрито, поділюся враженнями про найамбітніший проєкт Головнокомандувач ЗС України / CinC AF of Ukraine та трохи про те, що відбувається на донедавна єдиному “офіційному” фронті.

Ідея спробувати перенести війну на територію агресора виникла давно, і наші спецслужби, а також тодішній керівник східного фронту “Хортиця” Сирський, її підтримували.

Проти виступав попередній Головнокомандувач ЗСУ Залужний. Незважаючи на політичний тиск з боку Президента, він відмовлявся працювати в цьому напрямку. Залужний був прихильником лінійних операцій і, не маючи бойового досвіду, віддавав перевагу традиційним наступам “в лоб”, що було з перемінним успіхом реалізовано у 2022 році на Херсонщині та зовсім провалилося у 2023 році в Запорізькій області.

Сирський, у свою чергу, наполягав на пошуку незахищених місць та стрімких атаках, що запропонував для звільнення Харківської області в 2022, і навіть піднімалося питання піти далі, щоб убезпечити прикордоння. Але тоді наступали на Херсон, і Залужний був проти витрачання ресурсів деінде.

Тим не менш, на Ставці Сирський домігся втручання Президента, і Харківський контрнаступ відбувся. Далі не пішли. Потім відбувся ряд заходів, які вивчали шляхи проникнення та ряд активних дій, включаючи РДК. А вже після зміни Головнокомандувача ЗСУ, новий, заручившись політичною підтримкою, став планувати дещо серйозніше.

Скажу чесно, на тлі суцільних менеджерських провалів, які були цілком очікуваними, оскільки Олександр Станіславович терпить фіаско у середньостроковому плануванні, підготовці резервів та елементарно не виховує собі сильних лідерів-помічників, а все замикає на особистий мікроменеджмент, Головнокомандувач ЗСУ став одержимий ідеєю показати себе знову в активних діях.

У процесі підготовки та в силу такого автократичного способу управління було дещо “забуто” інше. Авдіївка, після якої росіяни пройшли 30 км по непідготовлених позиціях, Харківщина, Торецька ротація та скандали з Содолем, непідготовлена Покровсько-Мирноградська агломерація та багато іншого були не на часі на тлі активних планів нашого, я це визнаю, єдиного полководця.

Наразі в Україні такий типаж дійсно зародився тільки в одній людині, і цей вольовий варіант мислення доволі специфічний, а наш до того ж базується на радянській класичній школі з системними знаннями, але з тим же фактичним ставленням до людського життя.

Зазначу принципову різницю порівняно з бездарним наступом Залужного у 2023 році на півдні: зараз було вибрано найбільш неочікуваний напрямок, елітні підрозділи замість недонавчених мобілізованих нових бригад та забезпечено інформаційну тишу.

Пам’ятаєте, коли у 2023 році обрали інформаційну стратегію “кричимо звідусюди, що йдемо туди”? Тоді не один військовий зізнавався мені, що до останнього сподівався, що це такий відволікаючий маневр. Але ж ні.

Водночас ідея задіяти еліту десантників на півдні у 2023 році не набула розвитку також і тому, що Сирський реалізовував ще один проєкт наступу — на Кремінну. 100 днів (!) операції були невдалими, проте тоді він добився через Ставку, щоб десантників не віддали на південь. Деструктивна координація і конкуренція генералів.

Отже,
⁃ несподіванка,
⁃ елітні підрозділи,
⁃ інформаційна тиша.

Прийняти рішення, що саме десантно-штурмові війська (ДШВ) гратимуть ключову роль, Олександру Станіславовичу було морально важко, адже він, будучи командувачем сухопутних військ 5 років поспіль, не має відношення до того, що наші десантники стали найбоєздатнішою та найскоординованішою частиною армії, мають спільноту, культуру та більш-менш сталі колективи управління.

Ба більше, він методично намагався «розмити» ДШВ і як тільки став Головнокомандувачем ЗСУ, запустив процес перетворення ДШВ на піхоту.

Цей процес на стадії фінального планування мав ще й додаткову мету: якщо б прорив не вдався, то вина була б на ДШВ та на командуванні зокрема, що дало б змогу пришвидшити інтеграцію в сухопутні війська та відвести удар від Головнокомандувача ЗСУ, бо “то ж ДШВ, не мої, зіпсовані”. А якщо успіх, то Головнокомандувач ЗСУ — молодець та полководець, а зусилля десантників “розмиємо” іншими.

Але це ще не все. Попри таке нарешті очевидне рішення, що наступ мають робити ті, хто знає і вміє, Сирський недоукомплектував ключові бригади, а натомість використав збільшену кількість мобілізованих для створення нових небоєздатних “бригад-зомбі”.

Мало того, комбриги, яким було визначено завдання підготовки до активних дій, мали продовжувати активні бойові дії на сході і були змушені готуватися на половину або третину своїх сил.

Але це ще не все. Задум виглядав як “завдання 200” в один кінець. Не витримавши такого ставлення, один з найавторитетніших командирів десантників, комбриг 80-ї бригади Еміль Ішкулов відкрито зазначив Головнокомандувачу ЗСУ про нереалістичність завдання. Це було непублічно.

Але реакція Сирського — звільнити комбрига без жодних пояснень, призначити більш слухняного і не врахувати ризики — обурила весь колектив бригади та набула суспільного резонансу. Мало того, Ішкулов не піддався і в коментарі сказав правду щодо ситуації, згадавши як політичний тиск щодо операції, так і позицію Головнокомандувача ЗСУ. Без деталей щодо задуму, звісно. Комбрига не поновили, але сталося дещо інше: задум таки удосконалили, і це можна вважати позитивним результатом, що врятувало не одне життя.

Про очевидні та додаткові переваги Курської операції вже зазначалося не раз і доволі детально, як і про ризики. Щодо ризиків самої операції писати зараз не буду, їх достатньо, та для ворога все ще ефективно працює “туман війни”, хай блукає.

Хайпу деяких політиків і журналістів, які роблять селфі в росії, не підтримую. В Торецьку вони селфі не роблять. Тож трохи напишу про ризики в Донецькій області, які ви вже можете бачити на відкритих картах і які стосуються наших життів та територій.

Отже, якщо різні підрозділи з’являються там, то вони звідкись забираються. Наприклад, з Торецька було знято бригаду ДШВ, яка стабілізувала оборону міста після дивної необґрунтованої ротації 24-ї бригади (писала раніше: підрозділ, який стояв більше року і контролював обстановку, було переведено до Часового Яру, а росіяни зайшли у два наші міста).

Наразі третина Торецька вже не під нашим контролем. Оборона міста хаотична, його обороняють недосвідчені нові підрозділи, про що знають і росіяни, як і ми знаємо, які їхні бригади атакують і де.

Другий приклад — ротації на Покровському напрямку, які вже призвели до катастрофічних наслідків: Мирноград знаходиться за 9 км від ворога і за 2,5 роки не був підготовлений до оборони, що зокрема елементарно видно з будь-якого супутникового знімка.

Але це ще не все. Зараз обороні Донецької області з висоти Головкома ЗСУ приділяється ще менше уваги, і в той же час останні кадрові ротації генералітету на сході викликають ще більше занепокоєння. Як ви пам’ятаєте, нефракційного Гнатова було призначено Президентом замість Содоля на посаду Командувача об’єднаних сил, але всіх керівників його угрупувань (це сукупність бригад, яка обороняє певну територію, і на чолі угрупування стоїть генерал / полковник з генеральськими повноваженнями) призначає Сирський.

Більшість керівників угрупувань залишилися з часів Содоля та були вибрані ним і Сирським. Наприклад, досі на посаді полковник Луценко, який керував під час прориву росіян на Очеретине, а його заступник полковник Ледовий нещодавно… очолив напрямок Торецька і Часового Яру!

В обох діє “содолівська” методика: “вперед, вперед”. Після призначення Ледового ситуація ще більше погіршилася, але Сирський подав цих двох в Указ Президента на орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня! Знову, знову згадується генерал Содоль, Герой України з 2022 після втечі з Маріуполя, досі не покараний, на ВЛК.

Залишаються всі ті системні проблеми в ЗСУ, про які я писала раніше. Але є і дещо нове. Наприклад, “під шумок” Курської “ейфорії” Сирський випустив розпорядження про відправку всього новоствореного Командування сил безпілотних систем, яке очолює Сухаревський і яке створювалося попри його бажання, на схід, що фактично означає його ліквідацію як інституції. А “сірий кардинал” Сирського генерал “гаманець” Голоднюк проводить ряд цікавих реорганізаційних змін із зачисткою молоді та незгодних на стратегічному рівні. І це лише кілька прикладів.

У житті немає чорно-білого. Останні місяці я дуже страждала психологічно від комплексу вини, що моя кампанія за системні зміни в ЗСУ і проти попереднього Головкома сприяла тому, що до влади прийшов ще гірший. Зараз маю привід обережно порадіти хоча б за те, що новий таки зробив щось не гірше, а краще, дійсно краще.

І в той же час мене питають військові: Про нас забудуть? Сирський тепер робитиме все, що захоче? А як же інший фронт? А що з підготовкою? З переведеннями? З навчальними центрами? З корупцією? З неповагою до правди? З ліквідацією “неугодних”? Коли його звільнять?

Ні. Нічого не забуто. І ніхто не має забути. Має бачити і розуміти.

І перш за все, Президент.

P.S. Нижче мої дописи ДО призначення нового Головкома ЗСУ про його переваги та ризики.

Якщо б у нас був Головнокомандувач, який би розвивав ЗСУ, приділяв увагу усім напрямкам без «любимчиків», виховував нових лідерів, готував резерви і, як приклад, давав Сирському наступати… Так і пропонувала в міру можливостей свого часу.
Олександр Станіславович споживає і не генерує. І це чи не найбільша проблема, якщо узагальнити.

Відверто і без «ейфорії». Вибачте.

Тримаймося.
Слава Україні!

  • Безугла: Побувала у Торецьку, місто до оборони не готове, фортифікацій немає зовсім
  • Безугла: Чи є доцільним бажання Головкома перетворити всю країну на піхоту
  • У Раді офіційно зареєстрували постанову про звільнення Безуглої, — нардеп