Аутизм: статистика, дестигматизація діагнозу та визначні особистості з «РАС» 
Відповідний допис опубліковано в американському виданні The New York Times.
Сьогодні легко припустити, що український президент Володимир Зеленський дуже хотів би, щоб йому трапився хоча б один нормальний день.
Росія веде війну на сході України вже з 2014 року. Однак, на сьогодні ця загроза надзвичайна – на кордоні стоять майже 190 тисяч російських військових, і напад може стати катастрофою та відбутися будь-якої миті. І для Зеленського, який більшу частину життя працював коміком, це вже завдання понад його сили.
Коли Зеленський прийшов до влади в Україні у 2019-му, щоб свою телевізійну славу обернути на успішну політичну кар’єру, ніхто не знав, чого від нього чекати. Його опоненти казали, що йому бракує досвіду, що він приречений на провал. Його ж прихильники вважали, що він допоможе країні порвати із минулим і подолає корупцію. Його найсуворіші критики стверджували, що той, будучи російськомовним та ще й родом зі сходу України, лише здасть країну Росії. А ще були такі, які називали його маріонеткою олігархів.
Насправді усе значно прозаїчніше. Реальність просто зірвала маску з актора та шоумена і виказала в ньому напрочуд посередню людину.
На третьому році його президентства стало зрозуміло, що головна проблема – у тому, що Зеленський схильний усе сприймати, як шоу. Жести для нього важливіші, аніж наслідки. І задля швидкого зиску він готовий жертвувати стратегічними речами. І зміст того, що він каже, не так важливий, допоки його слова звучать ефектно. А коли відгуки негативні, то можна взагалі на них не зважати та оточити себе лише вірними прихильниками.
Починав він яскраво. У жодного з попередників Зеленського не було стільки влади, як у нього на початку свого президентства. Його популярність і образ борця з системою здобули йому більшість у парламенті, власноруч сформований уряд та повноваження провадити реформи. І спочатку, здавалося, це спрацювало. Його уряд відкрив ринок землі та почав розширювати сферу цифрових послуг в країні. Він започаткував велику програму реконструкції доріг, проголосивши перед цим, що він хотів би, аби його пам’ятали як президента, який врешті побудував в країні добрі дороги.
Але успіхи на цьому закінчуються. Деолігархізація, головний проєкт Зеленського, що мав на меті обмежити вплив багатіїв, має вигляд радше піар-проєкту, аніж серйозної законодавчої ініціативи. Попри його передвиборчі обіцянки, не відбулось і просувань у боротьбі з корупцією. Згідно з даними Transparency International, Україна залишається в трійці найкорумпованіших країн у Європі, після Росії та Азербайджану. Робота антикорупційних та правоохоронних органів пробуксовує або ж ведеться чиновниками, призначеними президентом.
Корупція, здається, не надто бентежить Зеленського, принаймні там, де це стосується тих, хто близький до нього. У березні, коли брата голови його адміністрації спіймали на продажу державних посад, Зеленський на це ніяк не зреагував. Нещодавно з’явилось відео, як поважний депутат [з його фракції] пропонував хабаря на місці ДТП, яке він, можливо, вчинив, керуючи авто напідпитку. Це обурило громадськість, а Зеленський лише обмежився коментарем із засудженням та й перемкнувся на інше. Навіть гарні президентські дороги загрузли у скандалах. Процес закупівель вважають підтасованим, а ціни завищеними.
Скандали та толерування корупції вдарили й по популярності Зеленського. Згідно з опитуваннями, 62% українців не хочуть, аби він балотувався на другий термін, до того ж на сьогодні він набрав би лише 25%, а це на 30 відсотків менше, аніж він набрав у першому турі на виборах 2019 року. Він все ж ще має шанси перемогти, але історичний показник у 73 відсотки, які він здобув тоді у другому турі, вже далеко у минулому.
А тут ще й непрості відносини із пресою. Як колишній актор, який звик до оплесків, Зеленський надміру уразливо реагує на критику та складні питання. Його журналісти скоріше дратують, як от в ситуації минулого листопада, коли у нього виникли суперечки з ними просто під час його ж власної пресконференції.
І медіа – це не єдиний напрям, де Зеленський зіштовхується з проблемами. Його перший рік був хаотичним: команда, яку він похапцем набрав, почала швидко розвалюватися, а його учорашні спільники стали тепер його відчайдушними критиками. Уряд зазнавав постійних перестановок. Новим міністрам давали мало часу, аби продемонструвати свої здібності, та їх швидко міняли.
Подібні сплески наче вже вляглися, але і вони дорого йому коштували. Зеленський після усіх тих скандалів тепер покладається лише на лояльних йому людей, а не на професійні якості. Саме так колишній кінопродюсер та товариш став керівником його адміністрації, доповнивши коло друзів та спільників Зеленського, які тепер сконцентрували в собі усю владу. Службою безпеки опікується друг дитинства та його корпоративний юрист, а фракцію президента в парламенті очолює колишній бізнесмен-ІТшник. Так найближче коло стало своєрідною “ехо-камерою”, де чують лише своїх.
У цьому процесі Зеленський сам перетворився на тип політика, проти яких він виступав у передвиборчий час. Він став закритим та оточив себе людьми, які лише підтакують йому. І для звичайної ситуації це було б вкрай погано, однак тепер, коли Україні погрожує Росія, це впливає на оцінку ситуації самим Зеленським.
Це стало ще очевиднішим останніми тижнями. У той час, як Захід здійняв дипломатичний шум, аби запобігти вторгненню, Зеленський намагався применшити загрозу. Однак зрозуміле бажання зберегти спокій і вгамувати розбурхані ринки було підірвано його ж власним показним стилем.
У своєму січневому відеозверненні він, до прикладу, надміру настановчо та необачливо кепкував зі схильності українців панікувати та посміявся з вірогідності наступу. А вже наступного дня він заявив, що Росія може захопити друге за величиною українське місто Харків. Замість заспокоєння, країна знову була розбурхана. Нічого дивного, що 53 відсотки тепер вважають, що Зеленський не буде спроможним захистити країну у разі вторгнення.
Поведінка Зеленського, якою б дивною вона не була, приховує головне – насправді у нього просто немає добрих варіантів вибору. З іншого боку, будь-яка поступка на користь Росії, насамперед у питанні східної України, обернеться для нього тисячними вуличними протестами та загрожуватиме йому долею Віктора Януковича, якого скинули з посади революцією у 2014 році. А рішучі кроки в протистоянні з Москвою, знову ж таки, несуть ризик смертельно небезпечного вторгнення.
Звісно, шоу має тривати. Криза триває. І те, що робить президент – натужно, незграбно, і почасти недоречно – навряд чи зараджує цій ситуації.
- 22 лютого Володимир Зеленський виступив зі зверненням до українського народу та наголосив, що зараз необхідно нарощувати економіку, енергетичну незалежність і єднатися.
- Під час цього ж звернення Володимир Зеленський заявив, що підписав указ про призов резервістів в особливий період. Воєнний стан поки що не потрібно вводити, зазначив очільник держави.
