Про це йдеться у публікації Лейденського університету (Universiteit Leiden).

Це не карта зоряного неба – кожна точка тут є активною надмасивною чорною дірою. І кожна з них поглинає матеріал у центрі галактики, віддаленої за мільйони світлових років від нас.

Фото: LOFAR/LOL

Щоб зробити цю карту, вченим довелося винайти нові методи для перетворення радіосигналів у зображення неба.

У стані спокою чорні діри не виділяють ніякого випромінювання, яке можна виявити, що значно ускладнює їх пошук. Коли чорна діра активно поглинає матеріал, витягуючи його з диска пилу і газу, який кружляє навколо неї так само як вода кружляє по стоку, задіюються інтенсивні сили, які генерують випромінювання різних довжин хвиль. Саме їх вчені і зафіксували.

Що робить наведене вище зображення таким особливим, так це те, що воно охоплює наднизькі довжини радіохвиль, виявлені за допомогою LOw Frequency ARray (LOFAR) у Європі. Ця інтерферометрична мережа складається з близько 20 000 радіоантен, розподілених у 52 місцях по всій Європі.

Наразі LOFAR є єдиною мережею радіотелескопів, яка здатна створювати детальні зображення з високою роздільною здатністю на частотах нижче 100 мегагерців. Ця карта охоплює лише чотири відсотки неба Північної півкулі.

Частоти, які проникають в іоносферу, можуть змінюватися в залежності від атмосферних умов. Щоб подолати цю проблему, команда використовувала суперкомп’ютери, які запускали алгоритми для корекції іоносферних перешкод кожні чотири секунди. LOFAR фіксував випромінювання у небі протягом 256 годин.