Відповідне розслідування опублікувало Financial Times.

Вперше засновник “Вагнера” потрапив під санкції США в грудні 2016 року, а у 2021 році був оголошений в розшук ФБР. Утім санкційний тиск не зупинив успішні спроби заробити на видобутку завдяки найманцям.

Його ПВК звинувачують у порушеннях прав людини, серед яких вбивства, тортури та зґвалтування, майже в кожній країні, де він працював.

Підконтрольна Пригожину компанія Evro Polis отримала енергетичні концесії від президента Сирії Башара Асада в обмін на те, щоб бойовики “Вагнера” звільняли нафтові родовища від ІДІЛ під час громадянської війни в країні. США наклали санкції на фірму у 2018 році.

Попри санкції у 2020 році компанія продовжувала генерувати продажі на суму 134 млн дол. Її чистий прибуток того року становив 90 млн дол, що приблизно 180% рентабельності акціонерного капіталу, який був репатрійований до Росії.

За два місяці до російського вторгнення в Україну Evro Polis заявила, що дохід впав до трохи більше ніж 400 тисяч дол, але все ще на балансі перебували 92 млн дол готівки.

Існують інші операції Пригожина з найманцями, вони менші, але попри санкції продовжують реалізовуватися. У Судані компанія M Invest за 2021 рік отримала 2,6 млн доларів. Фірма потрапила під санкції уряду США в липні 2020 року.

В експортних звітах йдеться, що дві компанії, які підтримуються “Вагнером”, відвантажили велику кількість промислового обладнання компаніям у Судані та Центральноафриканській Республіці. Вони отримали понад 6 млн дол доходу до кінця 2021 року.

Перед тим, як західні країни почали закривати компанії, вони, схоже, перевели свою діяльність на інші підприємства. У сирійському нафтовому секторі працює “Меркурій”, який потрапив під санкції ЄС у 2021 році, за три роки, що передували запровадженню санкцій, продав продукції на 67 млн дол, але після цього задекларував нульовий дохід.

Доходи і прибутки, задекларовані цими компаніями в Росії, були переведені з рубля в долари за поточним обмінним курсом. Аналіз підтримуваних ПВК “Вагнер” видобувних компаній ґрунтується на їхній останній доступній звітності до грудня 2021 року. Він не враховує внутрішні російські підприємства Пригожина, які отримали великі державні контракти і становлять значну частину його статків.