Але переломний момент стався 24 лютого 2022 року. Переломний не лише для України, але й для глобального світу в цілому. Чому? Бо кожен дійсно побачив, що створений Росією образ наддержави – це лише гучні заяви та амбіції, яких їм ніколи не досягти. І зруйнувала цей образ одна країна на Сході Європи.

Росія вже не представляє ту державу, про яку писав Карл Хаусхофер у своїй концепції “Континентальний блок: Берлін-Москва-Токіо”. Це вже не імперія, яка має вплив на зовнішню політику регіону та внутрішню політику своїх “партнерів”. Як виявилось, щоб це викрити, достатньо було зробити свою найбільшу помилку після російсько-японської та Радянсько-фінської воєн – вторгнення в Україну. 

“Другу армію світу”, саме так вони полюбляють себе називати (чи полюбляли), вже ніхто не боїться. Весь світ вже переконався в тому, що армія РФ може воювати лише з мирним населенням, порушуючи міжнародне гуманітарне право. Але українська армія дає відсіч на всіх фронтах, не просто стримуючи ворожі атаки, але й поступово визволяючи території. 

Але що може трапитися з “колоніями”, коли “метрополія” така вразлива? В ідеалі – вихід з-під її впливу, а яким чином – вже не важливо. А “програмою-максимум” у такому випадку був би розкол цієї удаваної імперії. І тут перед очима стає карта у кабінеті Начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирила Буданова, де Росія вже не існує в її нинішніх кордонах, а розколота на кілька частин. 

Тож чи не першим на військову вразливість Росії відреагував Азербайджан. Як тільки з’явилася можливість, ця країна знову нагадала про те, кому насправді належить територія Нагірного Карабаху. У давньому конфлікті з Вірменією за цю територію Росія виступала на боці вірмен, змусивши азербайджанців відступити. Але після того, як українська армія зруйнувала міф про “непереможність” росіян, Азербайджан почав атакувати російські війська у Вірменії, змусивши їх відступати. Азербайджан захопив стратегічну висоту, нагадав усім, чий Карабах насправді, та довів, що спірна територія – вже не така й спірна. 

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну настрої у квазіреспубліках дійсно почали вирувати новими фарбами. Наприклад, наприкінці березня влада Південної Осетії заявляла про плани входження до складу своєї “історичної батьківщини” Росії. А так званий президент Абхазії заявляв, що хотіли б приєднатися до “союзних Росії та Білорусі”. Тому очевидно, що ні від Абхазії, ні від Південної Осетії Росія не чекає “ножа в спину”, тому відправила частину військ з того напрямку воювати в Україну ще навесні. Але якою б могла бути перспектива зробити крок там, де його найбільше не чекають. Наприклад, спроба повстання проти російського гніту та виступ населення цих окупованих територій за приєднання до Сакартвело. І такий крок міг би значно допомогти Україні у подоланні збройної агресії Росії. 

З одного жарту користувача у Твіттері про те, що Калінінградську область треба поділити між Чехією та Польщею, відкрилася ще одна “пробоїна” на російському кораблі. Спочатку польські, а потім і чеські чиновники поки що жартома заявили, що Калінінградська область – окупована територія. Особливо цю тему підтримали чехи після так званих референдумів на окупованих територіях України – вони проголосили свій “референдум”, де визнали цю територію чеською та назвали її Краловцем. Але дійсно, нинішня Калінінградська область ніколи в історії не була російською та не належала Росії. Вона була німецькою та називалася Кенігсбергом до поразки Німеччини у Другій світовій війні, тобто до 1945 року. Але цей кейс дає нам зрозуміти, що нинішні війни ведуться не лише на полі бою. І це ще один удар по російській недоімперії.

Придністров’я. Ще одна територія, як і Калінінград, з якою Росія не межує, але де вона встигла розгорнути конфлікт. Але чи вийшло це у неї? Можна сказати, що він послужив прообразом створених майже на 20 років пізніше квазіреспублік на Сході України. І до якої Росія збиралась прокладати сухопутний коридор весь цей час. Але що там відбувається зараз? На тлі розгортання повномасштабної війни була інформація від української розвідки про підготовку провокацій. Придністров’я – депресивний регіон, де не відбувається нічого. Радянський Союз у його застійні часи. І єдиною перспективою розвитку цього регіону є ймовірне повернення, а, згідно молдовського законодавства, таке можливе виключно політичним шляхом, до складу Молдови, яка також отримала статус країни-кандидата на вступ до ЄС. З огляду на останні заяви діючої влади Молдови, вони серйозно розглядають відмову від так званої нейтральності та вступу до НАТО, про що нещодавно заявила президентка Молдови. А глава МЗС наголосив, що  перемога України над Росією дозволить вивести російські війська з окупованого Придністров’я. 

Сербія – це одна країна в Європі, яка має давній територіальний конфлікт, який склався на етнічному підґрунті. Але який знову не може вирішитися через, як не дивно, Росію. На початку серпня суперечка між Сербією та Косово загострилася знову. Це сталося, коли серби в Косово відмовилися переходити на косівські автомобільні номери. Цю ситуацію вдалося врегулювати за допомогою ЄС та США. Але проблема там набагато глибша, ніж здається. Косово визнане 97 країнами-членами ООН, але навіть не усіма членами ЄС. Україна також не визнала незалежність Косова, бо цей прецедент погіршить позицію України щодо Криму. Через те, що Крим “приєднався” до Росії в результаті референдуму, так само як і Косово оголосило про свою незалежність. Загалом Сербія визнає територіальну цілісність України та не визнає анексію Криму, допомагає біженцям з України та засуджує агресію з боку Росії. Водночас залишається єдиною країною-членом ЄС, яка не впровадила санкцій проти Росії. Але неможливо не зазначити і той факт, що президент Сербії Александар Вучич заявив, що Росія повинна припинити закликати сербів до участі у бойових діях в Україні на боці РФ, а саме у ПВК “Вагнер”. Та і взагалі, визнав, що не підтримує вторгнення Росії в Україну. Але дійсно позитивним є той факт, що Росії не вдалося створити ще один збройний конфлікт у Європі. І який дійсно зміг би відвертати увагу американців та європейців від війни в Україні. 

Японія теж заявила про своє “право власності”, назвавши південну частину “Курильських” островів споконвічними територіями Японії. Адже частина Курил відійшла СРСР внаслідок Другої світової війни. А після його розпаду – Росії. Після таких заяв Росія почала військові навчання у своєму Східному регіоні. Але кількість військових, які там знаходяться, катастрофічно мала, щоб вести бойові дії проти Японії у випадку чого. 

Китай, хоч поки і займає позицію нейтральності та офіційно не має з Росією спірних територій, але його амбіції – значно ширші, ніж у будь-кого. Треба лише трохи часу, щоб Китай заявив, що має повне право на незаконно анексовані території Далекого Сходу та Сибіру колишньою Російською імперією. Тобто, якщо китайська влада відчує достатню слабкість Росії, то цей тигр, що причаївся, може вчасно зробити свій геополітичний стрибок. 

Пострадянські азійські країни також виходять з-під російського контролю та перестають йти у РФ на поводу. Казахстан не визнає так звані “ЛНР”, “ДНР” та інші квазідержави у світі. Тим самим показує, що не збирається переходити “червоні лінії” на міжнародній арені. Але після цього почали сипатися погрози від російських політиків щодо введення російських військ на територію Казахстану. 

Узбекистан також приєднується до Казахстану та відмовляється від підписань нових договорів щодо постачання газу. Що свідчить про те, що нові санкції від Європи та США можуть дещо стабілізувати економіку в цих країнах. Тому ніхто не хоче ризикувати та продовжувати відносини з Росією, тим паче вибудовувати їх. Крім Білорусі, звичайно. Яка залишається одним з небагатьох партнерів Росії у цій війні. Хоча де-факто її можна вважати окупованою Росією.

Росія своїми діями сама відкрила другий фронт. Поки що більше ментальний, ніж фізичний. Навіть системи ППО, які встановлюються на дахах у Москві, є ознакою того, що влада РФ боїться. Боїться та залякує своє населення, готуючи до нових хвиль мобілізації. Боїться, тому здатна на провокації. Хоча, можливо, що найголовніший ворог Росії – всередині, а не зовні. Але за будь-якої нагоди може початися процес, який буде важко зупинити. Процес руйнування імперії вже не тільки зовні, але і зсередини. І тоді колишня метрополія почне існувати в кордонах третього кільця МКАДу.