Почнемо з економічної. Суть претензій НАБУ та САП до Андрія Коболєва у тому, що він отримав премію за перемогу НАК “Нафтогаз” у судовому процесі проти російського “Газпрому” – у розмірі, що нібито перевищував дозволений законом максимум. У цифрах це 10 мільйонів доларів всього і приблизно на $8,6 мільйона більше тієї суми, яка, на думку слідства, є дозволеною. Вражає, так. Але річ у тім, що ця перемога принесла Україні не лише моральне задоволення, а й 4,63 мільярда(!) доларів у вигляді газу на $2,1 мільярда, що надійшов у 2017 році, та грошової виплати, фактичний розмір якої склав $2,918 мільярда (разом зі штрафними санкціями).

За це, за умовами контрактів, укладених задовго до перемоги над російською газовою компанією, ряд працівників “Нафтогазу” отримали премії на загальну суму близько 45 мільйонів доларів – 1% від суми компенсації, яку суд зобов’язав сплатити “Газпром” на користь НАК “Нафтогаз” (безпосередньо премія Коболєва – 0,2% цієї суми). Іншими словами, робота Андрія Коболєва та команди, яку він зібрав і очолив, на посаді очільника “Нафтогазу” принесла Україні +4,6 мільярда доларів тільки в межах цього спору, не беручи до уваги перетворення НАК зі стабільного реципієнта коштів платників податків у донора державного бюджету. 

Вартість “морально-політичних” наслідків перемоги над “Газпромом” у часи, коли росіян більша частина Європи все ще мала за людей та “надійних партнерів”, можете оцінити самі. Також сюди можна додати ризики такого протистояння. Якщо потрібне пояснення масштабу ризиків, то пошук за запитами “Сергій Скрипаль”, “Олександр Литвиненко”, “Бадрі Патаркацишвілі”, “Борис Карпічков”, “Микола Глушков”, “Скотт Янг”, “Олександр Перепеличний” або “отруєння в Еймсбері” (список можна продовжити ще на кілька сторінок) може дещо прояснити ситуацію. 

Наскільки виправданими є такі суми преміальних – кожен вирішить сам для себе. Варто лише пам’ятати, що компетентність та спроможність досягати результату (особливо результату, про який говорить вся галузь) свого “покупця” знайдуть завжди. В контексті держсектору можна пригадати Валерію Гонтарєву, яка після порятунку української банківської системи отримала посаду викладача в Лондонській школі економіки та низку міжнародних визнань її результатів, незважаючи на цілу медіакампанію проти неї в Україні. 

Натомість поширена в держсекторі “економія” на професіоналах зазвичай закінчується одним з двох варіантів – або появою непрофесійних людей (через небажання професіоналів мати справу з державою в будь-якому форматі), або появою людей, які розміром офіційної зарплати навіть не цікавляться, “заробляючи” в інші способи. Однак це лірика. Той факт, що тодішнє керівництво компанії отримало премії не за “присутність”, а за результат і з кишені російських, а не українських платників податків, є беззаперечним. Час переходити до юридичного боку питання – що НАБУ та САП інкримінують Коболєву, чому лише йому та на чому заснована їхня позиція.

Згідно з заявою САП, Коболєва підозрюють у скоєнні злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України – привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою.

Покарання за цією частиною станні 191 ККУ передбачає від 7 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. При цьому стороні обвинувачення необхідно довести наявність саме “організованої групи”, інакше розвалюється вся справа. Але про це трохи згодом.

Матеріали справи, звісно ж, не розкривають, однак позиція обвинувачення, судячи з публічних заяв НАБУ та САП, заснована на нормах постанови Кабінету Міністрів України № 859 від 19.05.1999 (зі змінами). Ця постанова регулює умови та розміри оплати праці керівників держпідприємств і містить застереження про те, що розміри квартальної премії не можуть перевищувати 3-х посадових окладів керівника підприємства, а річної – 24-х окладів. Сумарна премія за рік не може перевищувати розміру 36 зарплат керівника. Якщо брати за основу розмір зарплати голови правління НАК “Нафтогаз” за додатковою угодою до контракту від 13 квітня 2016 року – 1 041 000 гривень, то максимальний розмір премії міг складати 37 476 000 гривень. За середнім курсом долара на час виплати премії (2017—2018 рік) 26,6—27,2 грн/дол, ця сума становить приблизно 1,4 мільйона доларів, а фактичний розмір премії склав близько $10 мільйонів, що на $8,6 мільйона більше.

Норма про те, що премія має дорівнювати 36-ти посадовим окладам, у постанові № 859 з’явилась не одразу – вперше вона зустрічається у редакції від 15.12.2015 року. СЕО Prozorro.Продажі Олексій Соболев пояснив появу цієї норми саме тим, що держсектор потребував компетентних та кваліфікованих керівників з приватного сектору, які не були зацікавлені у “сірих” доходах на державних підприємствах. Тож в такий спосіб було знайдено компроміс між політично зумовленим небажанням встановлювати високі зарплати керівникам держпідприємств та фінансово зумовленим небажанням компетентних керівників йти з бізнесу в держсектор.

Можна зустріти зауваження про те, що керівники деяких компаній державного сектору подекуди мають вищі зарплати, ніж керівники аналогічного рівня у приватних компаніях. Однак слід також врахувати ще й ризики (які фактично є не “ризиками”, а “обов’язковою опцією”) отримати кримінальну справу навіть за досягнуті результати, як у Андрія Коболєва, або гарантовану медіакампанію хейту за те ж саме, як у Валерії Гонтарєвої. За таких вихідних умов єдиним мотивом йти працювати на благо держави для успішного менеджера топ-рівня є лояльність до цієї ж держави. Іншими словами – патріотизм та готовність міняти відносно спокійне життя в приватному секторі на сповнене пригод та “сюрпризів” від політиків і правоохоронців життя керівника державної компанії за порівняно однакові гроші. “Кейс Коболєва” здатен надійно та надовго вбити таку мотивацію у кожного, хто подібний варіант взагалі розглядає, і в час, коли це Україні найбільш потрібно. 

Є й ще один нюанс. Норми згаданої постанови № 859 в різні періоди охоплювали різні види підприємств, які перебувають у власності держави, та й правовий режим різних організаційно-правових форм підприємств є різним. Наприклад, за статутом від 14.12.2016, опублікованим на сайті групи, “Нафтогаз” є публічним акціонерним товариством. До 04.03.2016 публічні акціонерні товариства не підпадали під регулювання цією постановою навіть за її текстом. Ба більше, і до, і після цієї редакції постанови № 859 діяльність акціонерних товариств регулювалась профільним законом, який визначає, серед іншого, і порядок встановлення розмірів винагород менеджменту і порядок вчинення правочинів (чим, технічно, і є виплата премії).

Фактичний розмір премії керівника “Нафтогазу” визначається не постановою, а нормами контракту та колективного договору компанії. Андрій Коболєв очолив “Нафтогаз” у березні 2014 року, на той момент компанія, як уже зазначалось, не підпадала під дію постанови №859, а відповідні правовідносини і до, і після для “Нафтогазу” регулювались профільним законом. Навіть після внесення змін до постанови, вона не забороняла виплати премій за контрактами, що були укладені за попередніми правилами, а внесення змін до цих контрактів покладала на центральні та місцеві органи виконавчої влади, міністерства та комітети АРК, а не на органи управління держкомпаній. Андрій Коболєв не належить за посадою до жодної з перелічених категорій. Найбільше, що він міг би зробити в цій ситуації, – звільнитись у разі незгоди з новим контрактом.

Іншими словами – премія керівника “Нафтогазу” нараховувалась та виплачувалась за умовами контракту, вносити зміни до якого постанова № 859 його не зобов’язувала і сам контракт (укладений до появи нової редакції постанови) не скасовувала та не забороняла виплати. Тож керівник “Нафтогазу” міг отримати свою премію хоч шляхом “добровільної” виплати компанією, хоч звернувшись до суду з позовом про стягнення її розміру за умовами контракту, як це зробив, наприклад, Юрій Вітренко у 2020 році. 

При цьому НАБУ та САП, опираючись у підозрі Андрію Коболєву на постанову № 859, не придумали чогось оригінального. У 2019 році Державна аудиторська служба вже застосовувала цей аргумент у вимозі до НАК “Нафтогаз”, сформованій за результатами планової ревізії фінансово-господарської діяльності “Нафтогазу” за період з 01.04.2017 по 30.09.2018. У згаданій вимозі з посиланням на постанову № 859 Держаудитслужба звинуватила “Нафтогаз” у заподіянні збитків на суму 240 596 136 гривень (з яких 228 834 009 гривень – та сама премія) та вимагала “опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства в установленому порядку“, а також “розглянути питання про притягнення працівників “Нафтогазу”, винних у зазначених порушеннях, до відповідальності“. До слова, цей висновок Держаудитслужби став однієї з причин для критики менеджменту Коболєва. 

Наприклад, народний депутат України та голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з попереднього розгляду питань, які могли призвести до кризових явищ на енергетичному ринку України, Олексій Кучеренко у коментарі для #Букв, з посиланням на згаданий звіт аудиторів, назвав і Коболєва, і Вітренка “злочинцями“, зауваживши, що на лаві підсудних має опинитись “весь ланцюг” причетних до виплати премій людей. Просування цієї справи він пов’язує саме зі звільненням з посади Андрія Коболєва та Юрія Вітренка і приходом нового менеджменту.

Через такі розмиті формулювання, які не давали чіткого розуміння того, що ж слід зробити, “Нафтогаз” звернувся до суду. Іронічним у цій справі було те, що з тих же підстав – “якщо вимоги Держаудитслужби є нечіткими та неконкретними, то й прав “Нафтогазу” вони не порушують, а отже, скасовувати тут нічого”, суди першої та апеляційної інстанцій послідовно відмовились скасовувати згадану вище вимогу Держаудитслужби. З таким підходом не погодився Касаційний адміністративний суд Верховного Суду, відправивши справу на новий розгляд, але й після цього суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновків, що обґрунтованість нарахованих Держаудитслужбою збитків має перевірятись у провадженні за позовом Держаудитслужби про їхнє стягнення, а не в провадженні за позовом “Нафтогазу” про скасування вимоги Держаудитслужби.

Нардеп Олексій Кучеренко вважає, що у цій справі був конфлікт інтересів, адже “очільник НАК “Нафтогаз” Коболєв після перевірки та вимоги Держаудитслужби мав докласти всіх зусиль, щоб фізична особа Коболєв повернув раніше отримані кошти”. Також він нагадав, що за результатами цієї перевірки Держаудитслужба заявила про безпідставне списання дебіторської заборгованості “Газпрому” перед “Нафтогазом” на 11 мільйонів гривень. “Нафтогаз”, оскаржуючи позицію аудиторів, зазначав, що йшлося не про списання, а про взаємне зарахування боргів між компаніями.

Як би то не було, норми постанови № 859 при застосуванні її щодо акціонерних товариств суперечать (і суперечили на момент подій, що є предметом розгляду) Закону “Про акціонерні товариства” (його попередній версії від 2008 року зі змінами). Адже цим законом умови контрактів та розміри винагороди членів виконавчого органу АТ затверджувались наглядовою радою. Також цей закон містив норми, що регулювали вчинення “правочину з заінтересованістю” (правочини, внаслідок вчинення яких, зокрема, посадова особа товариства набувала майно). За змістом статті 71 Закону “Про акціонерні товариства” 2008 року (був чинний до 01.01.2023), саме наглядова рада приймала рішення про вчинення чи відмову від вчинення такого правочину. Крім того, що згадані норми були відображені і в чинному на той час статуті НАК “Нафтогаз” (який також затверджений постановою Кабміну, № 1044 від 14.12.2016), слід розуміти, що норми постанови Кабміну, як підзаконного нормативно-правового акту, мають нижчу юридичну силу, ніж норми закону, і не можуть застосовуватись всупереч їм.

Саме ці аспекти повертають нас до згаданої вище необхідності доводити скоєння злочину саме у складі організованої групи, а не Андрієм Коболєвим одноосібно. Адже, як бачимо, самостійно нарахувати і виплатити собі премію він не міг. Це, своєю чергою, означає, що керівник “Нафтогазу” разом з іншими працівниками компанії, які отримали такі ж премії за перемогу над “Газпромом” (серед них і Юрій Вітренко, до якого ми ще повернемось), мали вступити у змову з наглядовою радою НАК, яка погодила виплату цих премій. І на цьому етапі юридичний бік питання перетікає в політичний.

Перш за все, САП у своїй заяві не говорить ні про яку змову чи організовану групу осіб. За словами слідчих та прокурорів, Андрій Коболєв “свідомо приховав від членів Комітету з призначень та винагород і Наглядової ради відомості про те, що для керівників підприємств, заснованих на державній власності, встановлено граничні розміри преміювання за підсумками роботи, а саме не більше 36 посадових окладів на рік“… Зауважте – не “вступив у злочинну змову з членами наглядової ради”, а “приховав” загальнодоступну інформацію, яку наглядова рада та Комітет з призначень і винагород НАК мають знати за змістом своїх посадових обов’язків. 

Не зовсім зрозуміло, з яких причин прокурори та слідчі хочуть зобразити професіоналів з міжнародно визнаною репутацією профнепридатними людьми, які вірять аргументам на кшталт “та все нормально, зуб даю” і підписують все, що їм приносять, але саме таке враження виникає після прочитання заяв сторони обвинувачення. Можливо, тому, що один з тодішніх членів наглядової ради “Нафтогазу” Амос Хоштейн, ні багато, ні мало – є старшим радником з питань енергетичної безпеки в адміністрації Байдена. Іншими словами, слідчі та прокурори для того, щоб підозра Андрію Коболєву хоча б виглядала обґрунтованою, мають звинуватити члена адміністрації Байдена в корупції та надати достатньо переконливі докази цього. 

Член Ради громадського контролю НАБУ Марк Савчук, коментуючи для #Букв ситуацію з підозрою Коболєва, зазначив: “Мені просто цікаво, що, на їхню думку [слідства – ред.], зробив Коболєв для того, щоб переконати Хоштейна? Він йому гроші запропонував? Якщо обвинувачення покаже якийсь запис – відео, аудіо, де, умовно, Коболєв сидить з членами наглядової ради та говорить: “Я вам дам по десятці [тисяч доларів – ред.], а ви мені проголосуйте за таке рішення”, – тоді все ясно. Але я у це не вірю”. На його переконання, “отримання нагороди в результаті прибутку компанії не має каратися, це є нормальною практикою”.

Якщо ж доказів не буде, чинному президенту України вкотре доведеться робити вигляд, що він не пам’ятає про те, як уже раз пробував так робити щодо самого Байдена на підставі заяв підозрюваного в державній зраді на користь РФ Андрія Деркача. І водночас робити вигляд, що не пам’ятає і про скандал, який розгорівся після того, як чинний очільник його Офісу Андрій Єрмак пообіцяв “допомогти” у розслідуванні справи проти сина Байдена на вимогу адвоката Трампа Руді Джуліані.

Поки що слідчі та прокурори лише фактично звинуватили радника Байдена в некомпетентності, але справу це не рятує – потрібно або говорити “Б” і висувати підозри членам наглядової ради, якщо вже підозрою Коболєву сказали “А”, або зізнатись, що НАБУ та САП самі ж цю справу і саботують, заздалегідь розуміючи, що без доведення наявності організованої групи, до якої належать члени наглядової ради НАК, підозра Коболєву є нікчемною.

Друге цікаве запитання полягає в тому, що премію за перемогу над “Газпромом” отримав не лише Андрій Коболєв, але підозру отримав тільки він. Наприклад, Юрій Вітренко свого часу повідомляв про отримання $4 мільйонів у вигляді державних облігацій зі строком погашення 5 років. Ця сума також перевищує встановлений постановою № 859 ліміт, і навіть якщо виходити з того, що на тодішню посаду Вітренка дія цієї постанови не поширюється, це не робить ситуацію менш ідіотською – за один і той самий результат та за одних і тих самих умов, очільник компанії отримує підозру в кримінальній справі, а решта причетних – премії. 

Саме ризики для реформи корпоративного управління, яка є однією з ключових вимог міжнародних донорів та партнерів України, і стали однією з причин критики дій антикорупційних органів у цій справі.

Важливість реформи корпоративного управління у держсекторі послідовно перебуває у фокусі уваги Заходу. Ще у 2021 році, коли Андрія Коболєва раптово звільнили з посади очільника НАК, радник Держдепу Нед Прайс акцентував на тому, що “повага до корпоративного управління, прозорість та доброчесність при призначенні персоналу в енергетичному секторі — чи то урядові, чи державні підприємства — є ключовим фактором для підтримки довіри до України та її прихильності до реформ”. Нинішня ситуація з потребою в зовнішній допомозі робить цю довіру значно більш необхідною та важливою, ніж два роки тому.

Юристка та дипломатка Лана Зеркаль, яка у 2020-му очолювала юридичну групу НАК у спорах проти РФ, а після 24 лютого 2022-го лобіювала запровадження енергетичних санкцій проти РФ, вважає, що результатів у цій справі буде два: “Продемонструють нашим американським партнерам, що насправді в Україні не існує цивілізованого корпоративного управління. Яке має захищати іноземні інвестиції та міжнародну допомогу. Замажуть в політиці та некомпетентності незалежні антикорупційні органи”. 

Ексочільник компанії “Оператор ГТС України” Сергій Макогон зауважив, що підозра Коболєву є “великою помилкою НАБУ та САП”: “Це ж не про премії. Це про сигнали, які ми посилаємо суспільству та партнерам. Про сучасні наші пріоритети та цінності”. Він нагадав, що претензії РФ через “недобір газу” за 2012—2017 роки сягали $56 мільярдів, і лише рішення арбітражу врятувало Україну від катастрофи.

Людо ван дер Хейден, колишній незалежний член наглядової ради НАК “Нафтогаз”, експерт з корпоративного управління, професор та колишній декан INSEAD, однієї з провідних шкіл бізнесу у світі, та засновник INSEAD Corporate Governance Center, зазначає, що “якість уряду в країні тісно пов’язана з якістю корпоративного управління”. За його словами, “після війни в Україну має надійти багато іноземних грошей” і саме на елементи структури корпоративного управління, як ради директорів чи наглядові ради, покладається завдання контролювати, щоб інвестиції були витрачені належним чином. Свою відставку з посади члена наглядової ради “Нафтогазу” він пояснив саме порушенням основи корпоративного управління з боку влади для призначення “потрібного” очільника НАК “Нафтогаз” замість Андрія Коболєва (ним тоді став Юрій Вітренко, який, на думку ван дер Хейдена, не підходив для цієї ролі і перевищував свої заслуги у перемозі над “Газпромом” в Стокгольмському арбітражі).

Коментуючи #Буквам ситуацію з підозрою Андрію Коболєву, п’ятий президент України Петро Порошенко зауважив, що пишається тим, що реформа корпоративного управління стала однією з ключових за його каденції, а “Нафтогаз” в результаті – “зі збиткового монстра перетворився на прибуткову прозору компанію, яка  приносила мільярди гривень в державний бюджет“, натомість відкат цієї реформи у 2020 році ознаменувався поверненням практики дотування НАК з держбюджету. 

Чи подобались мені премії керівництва Нафтогазу як політику? – Ні. Але це були повноваження незалежної Наглядової ради, а не політиків з уряду. І наголошую: це була ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ – хто, чому і за що. Хто виграє від цієї справи? Точно не Україна. А от в Росії, у Газпромі відверто радіють. Для Кремля газ завжди був, є і буде зброєю. Так само, як і корупція.

Підсумуємо. Проблема з підозрою Коболєву не в тому, що в ній фігурує прізвище Коболєва. Точнісінько так само безглуздою вона була б, якби в ній фігурувало прізвище Вітренка, чи будь-кого іншого з команди НАК, яка отримала премії за перемогу в Стокгольмі над “Газпромом”. Проблема в тому, що це “покарання за успіх”. Причому з вкрай сумнівним правовим обґрунтуванням.

Звільнення Коболєва у 2021 році вже саме собою дало чіткий сигнал – “досягнутий вами результат не має жодного значення, важливим є лише те, наскільки ви “свій”. Це чудово демонструє ситуація з наступником Коболєва Юрієм Вітренком, який неодноразово провалився в Раді як потенційний віцепрем’єр та міністр енергетики (не врятувала навіть монобільшість з “союзниками”), і щоб хоч якось “протягнути” його, довелось приймати окремий закон, який надавав “в.о.” такі ж повноваження, як у міністра. І навіть попри це та попри ряд скандалів вже на посаді очільника НАК: з придбанням його радником Bentley за $500 тисяч під час війни, звільненням СЕО компанії через бажання влади за будь-яку ціну зберегти Вітренка на посаді голови “Нафтогазу” всупереч позиції наглядової ради (що вилилось у відставки її членів) та критику щодо незаконності його призначення, понад 4 мільярди гривень збитку у 2021 році та 57 мільярдів гривень у першому півріччі 2022 року – Вітренко був не звільнений з посади (попри відповідну вимогу НАЗК його активно захищав Кабмін), не став фігурантом кримінального провадження, а просто подав у відставку напередодні найважчого з 1991 року опалювального сезону.

За таких умов Україна може розраховувати лише на скандали з державними закупівлями за завищеними у декілька разів цінами, на керівників держкомпаній, які продовжують отримувати премії після того, як з мільярдних прибутків докерувались до мільярдних збитків (але розмір цих премій чудово вписується в норми постанови № 859, і факт їхньої виплати нікого не бентежить), а після цього були підвищені до міністра, на затримання в. о. міністрів з сотнями тисяч доларів хабарів і тому подібні новини, а не на перемоги над Росією. Питання лиш у тому, що з цього потрібне українському суспільству.

#Букви звернулися за коментарем до НАБУ, але на момент публікації відповіді не отримали. У випадку находження, надану інформацію буде додано до матеріалу. 

Оновлено: 23 січня 2023 р., 14:45

Пресслужба НАБУ повідомила, що надасть відповідь у строк, передбачений нормами закну про доступ до публічної інформації. Наданий коментар буде внесений до матеріалу.