#Букви продовжують документувати численні смерті цивільних в Маріуполі внаслідок російського вторгнення. 

Пампуха Андрій (25.10.1997 – 13.03.2022) – загинув внаслідок авіаудару разом з мамою Світланою.

Джерело: “Загиблі. Пам’ять. Маріуполь”/ Telegram

Андрію було 25. За словами друга, завжди посміхався, мав гідне виховання. Хлопець був моряком, ходив у рейси й жив морем. Загинув з мамою у дворі “банкового” будинку [будинок в районі, де за СРСР на першому поверсі був банк – прим.ред], коли готували їжу на вогнищі у дворі. Поховані, але не відомо де. 

Плохих-Ростовська Тетяна Валеріївна (14.04.1983 – 14.03.2022), Ростовська Жанна Олександрівна (07.02.1960 – 14.03.2022), Плохих Варвара Іллівна (07.02.2013 – 14.03.2022. 

Джерело: Загиблі.Пам’ять. Маріуполь / Telagram

Джерело: Загиблі.Пам’ять. Маріуполь / Telagram

Джерело: Загиблі.Пам’ять. Маріуполь / Telagram

Тетяна, Жанна та Варвара — корінні маріупольці. Тетяна працювала в Порт Сіті старшим продавцем у бутіку, третьокласниця Варвара навчалася у 64 школі, а Жанна була на пенсії. Чоловік Тетяни Ілля розповідає, що за пів року до війни родина великою компанією їздили на відпочинок до Єгипту. Взяли з собою ще тещу Жанну, вона завжди мріяла побувати в Африці.

“Ми з дружиною дуже любили подорожувати й по можливості намагалися брати дітей із собою. А тепер на ці фотографії з відпочинку дуже боляче дивитися. З 9 людей в живих залишилося 5, крім моїх дівчаток в живих немає мого кума він теж загинув у Маріуполі.”

Сталась трагедія 14 березня. Спочатку сім’я потрапила під перехресний вогонь, в будинку спалахнув дах, ми вибралися з підвалу й почали йти до бомбосховища, але поспіхом діти забули взуття й Іллі довелося повертатися до будинку. На цей момент і стався вибух авіабомби.

“Я знаходився в будинку, тож в мене забиття ребер і щиколотки. Батько знаходився далі за всіх від епіцентру, його тільки відкинуло вибуховою хвилею. Теща була за три метри від мого батька, але в неї потрапили два уламки: один — в груди, інший — в живіт, вона померла буквально через пару хвилин. Мої доньки, племінниця та невістка стояли поруч із гаражем і трьом із них це врятувало життя. У старшої доньки опіки й забій плеча, трирічна племінниця без жодної подряпини, сестра дружини з найсильнішою контузією, у молодшої доньки була черепно-мозкова травма. Вона померла за чотири години в лікарні номер три у мене на руках. Дружину я знайшов пізніше за всіх вона померла на місці.”

Тіло доньки залишилось у лікарні, її вдалось поховали на цвинтарі. Дружину та тещу Ілля з батьком ховали біля школи міліції.

Онищенко Володимир Євгенович (13.11.2000 – 20.03.2022)

Фото: “Загиблі. Пам’ять. Маріуполь”/ Telegram

Володимир вивчав IT-технології, навчався в університеті, будував плани. Увечері 20 березня хлопець прийшов у центр міста провідати матір. Однак загинув від поранення в голову близько 17:00.

“Для мене Вова був найкращим Сином! Добрим, чуйним дуже багатьом допомагав! Моя гордість! Сенс мого життя! Він і є моє життя!” — ділиться матір загиблого Володимира.

Каушан Валентина (29.06.1950 – березень/квітень 2022), Каушан Микола (19.05.1945 – березень/квітень 2022)

Фото: “Загиблі. Пам’ять. Маріуполь”/ Telegram

Валентина Іванівна виросла у Маріуполі, Микола Васильович родом з села Карань, Донеччина. Пара познайомилась у Приазовському Технічному Університеті, бувши студентами одружилися. У шлюбі панувало взаєморозуміння й кохання, у тоді ще молодят народилося троє дітей. Удвох, чоловік з дружиною, часто їздили у відрядження Україною.

Майже 20 років прожили у м. Донецьку, але у зв’язку з військовими діями, які розпочалися у 2014 році, переїхали назад до Маріуполя. Онука розповідає, що бувши на пенсії займалися переважно городом, любили ходили на море.

“Ми постійно приїжджали до них у гості, свої літні канікули я проводила у них у Маріуполі. Людьми вони були роботящими, добрими, завжди готові були прийти на допомогу, виховали 4-х онуків. “

Останнім часом Валентину Іванівну й Миколу Васильовича почало підводити здоров’я, це і було одною з причин через яку вони не поїхали з Маріуполя.

На фотографії з подружжям поруч песик на прізвисько Шериф, породи бордер-коллі, відомий маріупольцям у центрі міста.

“Про його долю на жаль невідомо, нам повідомили лише що Шеріфа прихистили до себе люди”

Зв’язок із бабусею та дідусем сім’я втратила на початку березня, коли зникли всі комунікації у Маріуполі. Про смерть дізналися лише у травні. Знайшли їх ДСНС у власній квартирі. У будинок по вулиці Італійській (колишня Апатова) було попадання в березні, орієнтовно наприкінці місяця, тож будинок миттєво спалахнув. Тож точну причину смерті з’ясувати не вдалося, тіла вже розлягалися. Для їх пошуків сім’я зверталися до структур, до волонтерів і місцевих, з сусідами зв’язку не було…Дуже важка втрата, особливо знаючи, за яких обставин все сталося. Вдалося за допомогою людей вивезти та поховати їх у місті Донецьку, де й жили бабуся з дідусем до 2014 року”

Ганна (10.05.1991 – 13.03.2022) і Дмитро (15.04.2012 – 13.03.2022) Панасенки

Фото: “Загиблі. Пам’ять. Маріуполь”/ Telegram

Фото: “Загиблі. Пам’ять. Маріуполь”/ Telegram

Вони, як і всі українці не просили багато — бодай мирне небо над головою. Ганна мріяла вийти на роботу, дати гідне виховання сину, влаштувати особисте життя. 9-річний Діма чекав на свій день народження, перший ювілей. Хлопчик мріяв про велике свято. Проте прийшла велика війна, що забрала радість, мрії й життя…

“Мені наснилась Аня, коли я ще не знала про їхні з Дімою загибелі. Вона просила квіти для свята. Тож я уві сні збирала їй букет, брала 5 роз, а в у мене на очах виростала шоста. Так постійно. Тоді Аня сказала мені збирати парну кількість квітів, це якраз те що потрібно.” – зі сльозами на очах ділиться подруга сім’ї Марія.

Як виявилось пізніше, марилось це саме перед днем народження вже загиблого Діми.

Сім’я загинула під завалами будинку 13 березня близько 9-ої ранку внаслідок авіаудару. Ганна з Дімою знаходились у підвалі, проте не врятувались…Двоповерховий дім рухнув на жінку з дитиною.Коли діставали тіла загиблих з-під руїн будинку місцеві чоловіки виносили жінку з сином, ридаючи й відмовились ховати загиблих, не витримували…

Ганну з Дмитром поховали у дворі власного будинку. Зараз матір дівчини хоче перепоховати доньку з онуком на лівому березі Маріуполя на Троїцькому цвинтарі. Однак служби ритуальних послуг ДНР вимагають великі кошти за місце на кладовище, відмовляє у послугах місцевим.

Кіт сім’ї з першого дня живе на могилі Ганни та Діми, не відходячи. Сусіди намагались забрати й приручити до себе, однак тваринка продовжує повертатись до місця поховання власників.