Про це повідомила “Новинарня“.

Загиблі воїни не встигли одружитися та не мають дітей. За словами матері, розповіді про синів та якими вони були “це все, що мені лишилося”.

Фото: “Новинарня”

“Я унікальна мати, яка виховала двох красенів-хлопців. І вони обидва загинули на цій війні, тільки з різницею у вісім років”, – розповіла Галина Голіцина. “Старший мій син (Дмитро Голіцин) загинув у серпні 2014-го, в Іловайському “котлі”. А молодший пішов у полк “Азов” і служив там усі вісім років. Денис згинув на “Азовсталі”.

Фото: “Новинарня” / Дмитро Голіцин “Адвокат” (праворуч)

Галина Голіцина з Донецька, але у 1999 році вони разом переїхали до Києва. Старший син закінчив школу в Донецьку, а в Києві вступив до університету імені Тараса Шевченка, на юридичний факультет. Молодший син теж був юристом.

Чоловіки пішли добровольцями на війну одночасно ще у 2014 році. “Адвокат” пішов у “сотню Ісуса Христа” партії “Братство” Дмитра Корчинського, який пізніше став батальйоном патрульної служби міліції особливого призначення “Свята Марія”. Водночас “Фантом” долучився до “Азову” як військовий перекладач, бо він знав п’ять мов.

“Обидва мої хлопці були кремезні, зростом під два метри. Але в молодшого Дениса були вади здоров’я. Він мав поганий зір, мінус 6. А ще аритмію серця. Тож у нього був “білий білет”: ані в мирний час, ані у воєнний він був не придатний до військової служби. Інші, пам’ятаю ті часи, відкупалися від армії, щоб їм приписали неіснуючі хвороби. А в нас усе навпаки: Денис із дитинства мріяв стати військовим. Але його не брали, бо він за станом здоров’я не проходив. Однак коли прийшла війна, Денис, як і багато хто, побіг добровольцем. І проскочив”, – поділилася Галина Голіцина.

Фото: “Новинарня” / Денис Дудінов “Фантом”

Дмитро Голіцин “Адвокат” помер 29 серпня 2014 року від поранень, які отримав у боях за Іловайськ. Останніми роками молодший син був заступником командира батальйону по роботі з особовим складом.

Денис Дудінов “Фантом” загинув 20 березня 2022 року. Він протримався у цілодобових боях майже місяць. Спочатку чоловік писав матері як “кожні 10 хвилин – авіаналіт, падали авіабомби, з моря, із катерів гатили ракетами, на суші били танки, йшли вуличні бої”.

Про обставини смерті вона дізналася від побратима Тараса. Він розповів, що вони разом з “Фантомом” працювали зі станковим протитанковим гранатометом”, але їх накрив бомбардувальник. Дениса Дудінова доставили до госпіталю на “Азовсталь”, але він помер на операційному столі, бо уламок влучив в око так глибоко, що пошкодив мозок.

Тараса змогли евакуювати з Маріуполя на останньому рейсі гелікоптера. Спочатку він опинився у Дніпрі, а потім у Німеччині. Захисник втратив руку і перебуває на протезуванні.

Фото: “Новинарня” / Галина Голіцина з сином Денисом

Окупанти та бойовики так званої “ДНР” святкували смерть “Фантома”.

“Боже, там таке було святкування! “Завалили Фантома”! “Завалили командира”! Звідки вони про нього знали? Вони про нього знали більше, ніж я. У багатьох в пабліках в оркостані це сприймалося мало не як велика перемога російської армії над усім “Азовом”, — розповіла мати.

Старшого сина поховали на Лук’янівському цвинтарі в Києві, а молодшого поки не вдалося. Досі немає збігів ДНК з тілами загиблих, отриманих із Маріуполя. Також треба встановлювати факт смерті через суд.

П’ять років тому Галина Голіцина стала лауреаткою премії “Мати року” в номінації “Жінка, яка народила та виховала двох патріотів, двох захисників Вітчизни”.

Проте Галина Голіцина не знає, що робити після перемоги, бо у неї були тільки сини. Ще вона перестала писати іронічні детективи, бо вони смішні, а нині залишилося “тільки горе”. Вона сподівається, що Путіна не вб’ють свої, а він потрапить до Гааги.

“Я дійсно виховала двох патріотів на славу України і собі на біду, бо тепер я не маю жодної дитини. Зараз я, як і всі ми, чекаю на нашу перемогу. Я дуже хочу, щоб Путіна вбили не свої, а щоб він поїхав до Гааги, щоб весь світ бачив, як його судять, щоб він цей сором пережив і щоб потім його можна було стратити. Думаю, мені стане легше від цього”, – казала мати. “Тепер я сиджу за комп’ютером, із кимось листуюся. І раптом зауважую – в мене сльози течуть. Я не схлипую, не б’юся в якихось корчах чи істериці, а воно саме плачеться. Підсвідомість моя плаче”.