#Букви розповідають, чи дійсно Конституція Пилипа Орлика є першим Основним законом України.

Що відомо про Конституцію Пилипа Орлика

Конституція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов’язки усіх членів Війська.

Офіційно документ звучить так “Договори і постанови прав і свобод військових між Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорізького, і між генеральними особами, полковниками і тим же Військом Запорізьким з повною згодою з обох сторін”.

Укладений договір був 5 квітня 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII.

Договір написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

Що написав Орлик

Почнемо з того, що пропонувала Конституція Орлика. Після проголошення вектора міжнародної політики, зокрема стягнення з Московії завданих збитків, повернення полонених і дотримання непорушності українських кордонів, Україна проголошувалася як православна країна, церква якої підлягає Константинопольському патріарху. А своїми союзниками Гетьманщина вважає Польщу (Річ Посполиту), Швецію і Туреччину (Османська імперія).

Згідно з документом, гетьман власноруч обмежує свою владу, вводить щось на зразок парламенту – Генеральних зборів козацької старшини, які повинні відбуватися на Різдво, Великдень і Покрову. При цьому гетьман вводив дорадчу функцію для козацької старшини. Спроби заколоту або “образ” проти гетьмана мав розслідувати тільки військовий суд. А сам гетьман більше не мав права користуватися доходами військової скарбниці.

Про державні справи гетьману повинні були докладати не “домашні слуги” (тобто “наближені до тіла”), а так звані “генеральні особи” – тобто спеціально призначені службовці, референти.

“Соціально вразливі” в той час категорії населення – дружини або вдови козаків, бідняки, “ярмаркові об’їждчики” або торговці – звільнялися від сплати всіх можливих податків. Всі міста України включно з Києвом зберігали за собою всі можливі привілеї місцевого самоврядування. При цьому містам поверталися довколишні села, які відібрала собі козацька старшина.

Гетьман обіцяв бути гарантом недоторканності всього майна і земель Запорізької Січі, яка повинна була отримати в своє розпорядження місто Трахтемирів і заплави Дніпра для промислу, де заборонялося полювати або рибалити іншим людям.

У той же час, селян звільняли від повинностей за змістом козацького війська – такі витрати відтепер повинна покривати військова скарбниця. А саме військо слід було перевести на найману форму комплектування.

Якщо структурувати вищевикладені тези, то вийде, що Пилип Орлик проектував уклад Війська запорізького для різних верств, які повинні були припинити “війну всіх проти всіх” між собою, а рішення конфліктів вручили спеціальним установам.

В цьому ракурсі “Конституцію” Орлика слід трактувати це як спробу адаптувати до тодішніх українських реалій положення трактату “Левіафан” Томаса Гоббса. Цей трактат був написаний в 1651 році, і став базовим для політичної науки в цілому, тому що там вперше йдеться про ідею “суспільного договору”. Відповідно, Пилипа Орлика можна вважати першим в історії України політиком, який намагався повести життя нашої країни за лекалами політики Західної Європи, в той час абсолютистской. Тобто – коли влада в країні розподілена між монархом, його довіреними особами та незалежними державними інститутами.

З огляду на цей контекст, документ під назвою “Договори і постанови прав і свобод …” слід було б називати радше “Пактом Орлика” або “Коаліційною угодою Орлика”.

Просто історики про існування “Конституції” Орлика дізналися тільки в 1850-х роках, завдяки випадковій знахідці в Російському державному архіві давніх актів. І в той час вони б просто не змогли знайти іншої назви цього документу. Так і виникла назва – “Конституція” Пилипа Орлика.

Що кажуть історики

Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише сімдесят років потому.

Так,  історик Наталія Яковенко вважає, що найімовірніше, саме Орликові належить ідея (а можливо, й авторство) угоди, ухваленої в день виборів між гетьманом, з одного боку, та старшиною і військом – з другого.

“Цю угоду… нерідко з наївним ентузіязмом трактують як “першу конституцію Української держави”, вкладаючи новітній зміст. Насправді ж укладачі акту 1710 р. мислили його як традиційні для Речі Посполитої “договірні пункти”, на дотримання яких обраний володар присягав перед “вільним народом”. Ідеал договірного правління являв собою стрижень річпосполитської політичної культури, і саме на цей взірець орієнтувалися Орлик та його старшина”, – зазначила Яковенко.

Ректор Львівського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент Б.В. Щур зазначає, що документ трактується як перша у світі конституція, згідно з вітчизняною політикоправовою “міфологією”. Насправді цей документ конституцією держави не був і об’єктивно не міг бути.

“Ті, хто намагаються його відповідно трактувати, не враховують юридичну природу конституції як основного закону держави, як продукту певного етапу суспільнополітичного розвитку. Не повинна вводити в оману і назва документа, адже у Речі Посполитій ХVІІ ст. (звідки, вочевидь, походить відповідне запозичення) термін “конституції” вживався для позначення різних актів, які ухвалював за наслідками своєї роботи орган станового представництва – сейм. За деякими зовнішніми ознаками “Пакти та конституції законів та вільностей Війська Запорозького” нагадували феодальні правові форми регулювання відносин, що виникали в середовищі панівної верстви у зв’язку з організацією і здійсненням влади. Такі форми, як і самі “Пакти та конституції”, мали договірний характер. Однак за своїм змістом вони мають вигляд мало не антиподів”, – вважає Щур.

За його словами, унікальність “Пактів та конституцій” передусім у тому, що в цьому документі чи не вперше на відповідному рівні йшлося про матеріальні інтереси “нещасного простолюду”.

“Тобто маємо перші паростки ідеології “служіння” держави інтересам людини. Підкреслимо також, що цей документ став вищою точкою політичного мислення українців у XVIII столітті, бо фактично проголошував в Україні незалежну республіку. Вважаю, що у кожнім разі “Пакти та конституції законів та вольностей Війська Запорозького” стали не лише явищем вітчизняної думки, але й помітним внеском до скарбниці європейської і світової політично-правової думки”, – підкреслив ректор.

Конституція України

Наступна спроба написати демократичну конституцію була за часів Української Народної Республіки. Щоправда, втілити її у життя не судилося, бо проєкт головного закону УНР прийняла в останній день свого існування 29 квітня 1918 року. Того ж дня стається державний переворот і до влади приходить гетьман Павло Скоропадський. Він пропонує свій проект Конституції, але запровадити теж не встигає.

Західно-Українська Народна Республіка теж мала тимчасовий основний закон. Втім, усі конституційні спроби початку двадцятого століття залишилися лише цікавими для істориків пам’ятками.

Далі була Радянська Україна. З’їздом Рад 1919 року ухвалили головний закон пролетарської диктатури, який фактично копіював усі принципи конституції Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки.

Втім, конституція 1919 року була не останньою. Основний закон змінювали у 1924, 1937-му та 1978-му роках. За останньою – 1978-го року – українці жили і в перші роки незалежності.

Перший проект Конституції, розроблений робочою групою Л. П. Юзькова, зазнав редакційних змін від 29 січня 1992 року і привернув серйозну увагу як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів. Його обговорення проводилися 3–5 березня 1992 року на міжнародному семінарі у Празі, 3–5 липня в Києві на симпозіумі “Конституція незалежної України”, а також на численних “круглих столах”. Цей проект після відповідних доповнень та численних експертиз 5 червня 1992 року був ухвалений Конституційною комісією і винесений на розгляд Верховної Ради України. 1 липня 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову про винесення розробленого Конституційною комісією проекту Конституції України до 1 листопада 1992 року на всенародне обговорення.

Утім, перший проект Конституції України, як і наступні конституційні проекти, не був реалізований. 1992-го року відбулося його всенародне обговорення і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. Далі справа забуксувала майже на рік. У листопаді 1994 р., після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію. Черговою віхою стало 8 червня 1995-го – день підписання Конституційного Договору між президентом і Верховною Радою про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період прийняття нової Конституції України.

Ситуація загострилася наприкінці червня 1996-го. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям Конституції. Президент  призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня своє слово сказала інша владна гілка: Верховна Рада  прийняла постанову “Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні”. О 9.18 ранку 28 червня 1996-го країна отримала нову Конституцію.