Про це повідомляють #Букви.

Український літературний критик, есеїст, поет та шістдесятник Євген Сверстюк зазначав про Стуса, що “то був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”.

Рання біографія

Поет народився у селі Рахнівка на Вінниччині та був наймолодшою четвертою дитиною в родині. Пізніше, коли Василю було три роки, батьки перевезли його до міста Сталіно, нині сучасний Донецьк.

У 16 років, після успішного закінчення школи з золотою медаллю Стус подав документи на журналістику, однак йому відмовили через малий вік. Однак, його зарахували на факультет філології у Сталіно. 

На заняттях відповідав виключно українською мовою, самотужки вивчив латину та добре володів німецькою. 
Перші вірші Василя надрукувала ʺЛітературна газетаʺ у 1959 році, передмову до яких написав Андрій Малишко.
Двома роками   пізніше Стус  викладав українську мову в одній зі шкіл Горлівки.

Арешти та репресії з боку радянської влади

Чоловікові пропонували вступити до партії, що допомогло б йому зробити кар’єру, стати директором школи. Але він відмовився і 1963-го року вступив до аспірантури Інституту літератури АН УРСР у Києві.

Одна зі знакових подій відбулася 4 вересня 1965-го року в Києві, коли після хвилі арештів творчої молоді мала відбутися прем’єра фільму Сергія Параджанова ʺТіні забутих предківʺ. Показ фільму відвідала столична інтелігенція, зокрема й Василь Стус. 

Василь піднявся…крикнув, що всі, хто протестує проти арештів, встаньте. Кілька спочатку людей піднялися, потім більше, потім більше. Але не всі…ʺ, — згадує літературний критик, громадський діяч та дисидент Іван Дзюба.

У грудні 1970-го на похороні української художниці та громадської діячки Алли Горської Василь сказав, що вбивство художниці було замовлено радянською владою. Поет знав про присутність агентів КДБ (Комітету державної безпеки СРСР) під час поховання, які стежили та фіксували те, що відбувається. 

Бути радянським громадянином – значить бути рабом…”, — зазначив Стус у 1976-му році, відбуваючи перше покарання в таборі та написавши відмову від радянського громадянства.

Загибель

Після другого арешту адвокатом Василя Стуса було призначено Віктора Медведчука, нині підсанкційний нардеп від ОПЗЖ та кум російського президента Володимира Путіна, який без згоди обвинуваченого на судовому засіданні визнав його ʺпровинуʺ. Тоді поета засудили до 10 років примусових робіт та 5 років заслання. 

Вирок Стусові – сором радянській репресивній системі”, — стверджував радянський академік Андрій Сахаров. 

Пізніше Василя Стуса було покарано роком камери-одиночки за публікацію нотаток ʺЗ таборового зошитаʺ.

Він помер в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року після тижневого голодування в таборі Пермь-36, розташованому біля села Кучино у Пермській області Росії.

26 листопада 2005 року йому посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.