Аутизм: статистика, дестигматизація діагнозу та визначні особистості з «РАС» 
Про це йдеться у матеріалі Financial Times.
Близько першої години ночі 24 лютого минулого року Сергію Лаврову, міністру закордонних справ Росії, надійшов тривожний телефонний дзвінок. Витративши місяці на створення більш ніж 100-тисячного угрупування на кордоні з Україною, Путін дав добро на вторгнення.
Рішення застало Лаврова зненацька. Буквально за кілька днів до цього російський президент опитав свою раду безпеки щодо їхньої думки відносно визнання так званих “ЛНР/ДНР”.
Тримати Лаврова в невіданні не було чимось незвичайним для Путіна, який, як правило, зосереджував ухвалення зовнішньополітичних рішень серед кількох близьких довірених осіб, навіть коли це підривало дипломатичні зусилля Росії.
З цієї нагоди телефонний дзвінок зробив Лаврова одним із небагатьох осіб, які мали будь-яку інформацію про план заздалегідь. Вище керівництво Кремля дізналося про вторгнення лише тоді, коли того ранку по телевізору побачило, як Путін оголосив про так звану “спеціальну військову операцію”.
Того ж дня кілька десятків олігархів зібралися в Кремлі на зустріч, усвідомлюючи, що вторгнення спричинить західні санкції, які можуть знищити їхні імперії.
“Усі були повністю розгублені”, — зазначила особа, яка була на заході.
Поки вони чекали, один з олігархів підгледів, як Лавров покидав іншу зустріч, і вимагав від нього пояснення, чому Путін вирішив вдертися. У Лаврова не було відповіді: офіційні особи, яких він зустрів у Кремлі, знали про це менше, ніж він сам.
Приголомшений олігарх запитав його, як Путін міг спланувати таке величезне вторгнення в такому крихітному колі — настільки, що більшість високопосадовців у Кремлі та його бізнес-еліта навіть не вірили, що це взагалі можливо.
“У нього є три радники”, – відповів Лавров. “Іван Грозний. Петро Перший. І Катерина Велика”.
Путін розраховував на бліцкриг, натомість війна виявилася для Росії трясовиною історичного масштабу. Рік по тому Росія втратила 200 000 своїх солдатів, виснажила свій запас танків, артилерії та крилатих ракет, була ізольована від глобальних фінансових ринків і західних ланцюжків постачання.
І хоча зараз Росія контролює 17% міжнародно визнаної території України, вона залишила половину землі, яку захопила на початку війни, включаючи принизливий відступ із Херсона та Харківщини.
Але оскільки війна триває, Путін не дав жодних ознак того, що має намір відступити від своїх військових зусиль.
У своєму виступі 21 лютого Путін наполягав, що війна стосується “самого існування країни” і сказав, що Захід змусив його вдертися в Україну.
Навіть коли йому стає очевидною величезна ціна вторгнення для Росії, Путін налаштований продовжувати війну, зазначили особи, наближені до нього.
Оскільки початковий план розпався, російський лідер шукає нові обґрунтування, щоб виправдати військові зусилля, наполягаючи, що у нього не було іншого вибору, окрім як продовжувати вторгнення будь-якими необхідними засобами.
Особи, які знають Путіна, описують російського президента, який став ще більш ізольованим після початку війни.
“Сталін був лиходієм, але хорошим менеджером, тому що його не можна було обманювати. Але ніхто не може сказати Путіну правду”, – каже одне із джерел видання. “Люди, які нікому не довіряють, починають довіряти дуже невеликій кількості людей, які їм брешуть”.
Минулого року Путін не вперше приховував плани вторгнення від близьких радників. Коли Росія захопила Крим в України у 2014 році, він не повідомив про це свою власну раду безпеки — натомість одного разу всю ніч до 7 ранку програвав анексію півострова зі своїм міністром оборони Сергієм Шойгу та трьома високопосадовцями служби безпеки.
Спочатку радники закликали Путіна не вводити війська до Криму, за словами колишнього посадовця РФ та колишнього високопосадовця США.
“Путін сказав: “Це історичний момент. Якщо ви з цим не згодні, ви можете піти”, – згадує колишній російський посадовець.
Коли Захід, побоюючись ескалації напруженості відповів лише “легким ляпасом по руці”, Путін був переконаний, що прийняв правильне рішення.
Його ізоляція ще більше поглибилася, коли у 2020 році почалася пандемія Covid-19: через побоювання, що вони можуть заразити Путіна, навіть високопосадовці були змушені тижнями проводити карантин для особистої аудієнції.
Одним із небагатьох осіб, які проводили з президентом РФ тривалий час, був його друг Юрій Ковальчук, колишній фізик, який у 1990-х роках володів дачею поблизу ділянки Путіна під Санкт-Петербургом.
Ковальчук — банкір і медіа-магнат, який, за словами США, керує особистими фінансами Путіна — майже ніколи не виступає публічно і не відповів на запит про коментарі.
Особи, які його знають, кажуть, що він поділяє пристрасть до російського імперського реваншизму зі своїм старшим братом Михайлом, фізиком, чиї вигадки про теорії змови та плани США “розробити суперсолдат” і “етнічну зброю” час від часу з’являлися у промовах російського президента.
Під час розпалу пандемії Путін був значно відрізаний від відносно ліберальних, більш прозахідних довірених осіб. Натомість він провів перші кілька місяців у своїй резиденції у Валдаї, містечку на озері на півночі Росії, фактично в ізоляції з молодшим Ковальчуком, який надихнув Путіна на думку про його “історичну місію утвердження величі РФ”.
Путін дедалі більше зациклювався на Україні, оскільки його відносини зіпсувалися з її президентом Володимиром Зеленським.
Одним із перших кроків Зеленського було стримування впливу Віктора Медведчука, близького друга Путіна, який очолював найбільшу опозиційну партію в парламенті. Тоді як колишній президент Петро Порошенко використовував Медведчука як вирішального посередника з Москвою, команда Зеленського шукала інших посередників, вважаючи, що його вплив на Путіна почав слабшати.
Проте коли російський президент почав складати плани можливого вторгнення, Медведчук наполягав на тому, що українці зустрінуть російські війська “з розкритими обіймами”.
Його оцінка була підтримана ФСБ, наступницею КДБ, яка запевнила, що перемога Путіна є певною — і платила великі суми хабарів посадовцям в Україні, сподіваючись, що це гарантує успіх.
Одначе, на засіданні ради безпеки за три дні до вторгнення навіть Микола Патрушев, секретар Ради безпеки та найдавніший і найзлобніший союзник Путіна, запропонував дати дипломатії ще один шанс. За словами особи, близької до Кремля, Патрушев знав напевне, у якому поганому стані перебуває армія, і сказав про це Путіну.
“Путін був надто самовпевненим”, — каже колишній високопосадовець США. “Він знає краще за своїх радників так само, як Гітлер знав краще за своїх генералів”.
Розроблені плани Кремля, зокрема включали вплив російських агентів на вторгнення. Однак, більшість членів мережі Медведчука просто взяли гроші та втекли, відмовляючись приєднатися до вторгнення, або пішли прямо до української влади та попередили її про вказівки, які вони отримали.
Передвоєнні прогнози про те, що українська армія розпадеться, здебільшого ґрунтувалися на припущенні, що російська авіація швидко встановить контроль над українським небом.
Натомість, серед повсюдного безладу серед загарбників, російська армія збила кілька власних літаків у перші дні вторгнення. Деякі джерела зазначають, що росіяни насправді збили десятки власних літаків та гелікоптерів.
“Можливо, у них не було пілотів з бойовим досвідом, які б хотіли літати над Україною і ризикувати своєю шиєю в тому божевільному середовищі”,- припустив посадовець США.
На землі просування Росії відбулося ціною величезних втрат і не допомогло їй захопити жодного великого міста, окрім Херсона. До кінця березня війська вторгнення були в такому жалюгідному стані, що відійшли з більшої частини центральної та північно-східної України, що було представлено як “жест доброї волі”.
Геніальний план виявився невдалим.
Коли наслідки його вторгнення стали очевидними, Путін шукав “цапа відбувайла”, щоб покласти на нього відповідальність за помилки розвідки, що лежать в його основі. За словами двох західних посадовців, цією особою став Сергій Бесєда, керівник п’ятого управління ФСБ, що відповідає за операції за кордоном і заклало основу для вторгнення, заплативши українським колабораціоністам.
Згодом з’явились чутки у ЗМІ про смерть Бесєда, проте він сам їх спростував.
Швидке повернення Бесєди продемонструвало те, що радники вважають одними з найбільших слабкостей Путіна. Російський президент цінує лояльність над компетентністю; нав’язлива ідея приховування провини; він очолює бюрократичну культуру, де його підлеглі говорять йому те, що він хоче почути.
Водночас постійний барабанний бій пропаганди навколо війни та вимоги Путіна щодо лояльності з боку еліти лише посилили стимул для радників говорити йому те, що він хоче чути.
Для багатьох в еліті потік брехні є тактикою виживання: більшість членів президентської адміністрації та економічного кабінету Путіна сказали друзям, що виступають проти війни, але відчувають, що вони безсилі щось з нею вдіяти.
Путін почав розуміти масштаб прорахунків Росії, що спонукало його шукати більше інформації на нижчих рівнях. Когорта ультранаціоналістичних блогерів, які критикують військове керівництво, провела принаймні дві закриті зустрічі з Путіним з минулого літа; деякі були почесними гостями на церемонії так званого “приєднання” чотирьох українських областей у вересні минулого року.
Відповідаючи на запитання про розбіжність між заявами міноборони та скаргами солдат на фронті на погану техніку в грудні, Путін перефразував персонажа свого улюбленого серіалу, радянської шпигунської драми: “Не можна нікому вірити. Тільки собі”, тоді він засміявся.
Звернення Путіна 21 лютого продемонструвало його рішучість продовжувати війну.
Російський президент витратив порівняно мало часу на обговорення самої України, натомість зосередивши свій гнів на США, звинувативши у спробі “знищити” Росію та використати “національних зрадників”, щоб її зламати.
Ця промова ознаменувала його перше повернення до ядерної риторики з осені минулого року, коли він зробив завуальовані попередження “використовувати всі наявні в розпорядженні засоби” для захисту завоювань Росії та припустив, що РФ може завдати першого ядерного удару.
Водночас, зазначають джерела, близькі до Кремля, Путін уже продумав можливість застосування ядерної зброї в Україні та дійшов висновку, що навіть обмежений удар не принесе користі Росії.
Натомість Путін заявив, що РФ призупинить свою участь у New Start, останньому договорі про озброєння з США, який регулює ядерні арсенали країн.
Цього разу, однак, він не погрожував фактично застосувати ядерну зброю — аналітики витлумачили це як ознаку того, що господар Кремля почав усвідомлювати обмеження Росії.
Путін розраховує на те, що Росія більш віддана війні, ніж Захід Україні, і достатньо стійка, щоб подолати економічні обмеження.
Збільшуючи військову підтримку України, західні офіційні особи пам’ятають, що будь-що менше, ніж нищівна поразка Росії, ризикує не впоратися з цією проблемою.
“Ми повинні запитати себе: як ми хочемо це закінчити? Ми хочемо опинитися в ситуації, коли Путін виживе і у нього буде більше часу?” – каже міністр закордонних справ ЄС. “Щось на зразок затишшя між першою та другою світовими війнами”.
Президент РФ, навпаки, робить ставку на те, що він зможе побачити цю стратегічну турбулентність. Замість того, щоб наполягати на тому, що війна не торкнулася більшості росіян, як це робив Кремль у перші місяці, 22 лютого Путін застосував мобілізаційну риторику, закликаючи все суспільство “об’єднатися проти вторгнення”.
Деякі ЗМІ повідомляли, що десятки тисяч державних службовців і студентів отримували невеликі суми або були змушені відвідувати виступ. Той факт, що Кремль, очевидно, не думав, що зможе заповнити стадіон, щоб підтримати Путіна, не змушуючи людей, говорить про те, що посадовці знають, наскільки важко буде мобілізувати суспільство навколо війни.
Однак, за словами одного колишнього кремлівського високопосадовця, Путіну може бути надто важко подумати про альтернативу. Йому страшно подумати, що станеться, коли це закінчиться катастрофічною поразкою Росії.
“Це означає, що були зроблені катастрофічні помилки, і людина, яка стоїть за цим, повинна покинути це життя, чи то через кулю, ціанід чи щось інше”, – додає він. “Це як коли грають два шахісти. Один з них програє і б’є іншого по голові шахівницею. Це означає, що він переміг? Ні, це просто акт відчаю”.
- Президент США Джо Байден переконаний, що російський лідер Володимир Путін “вже втратив Україну”.
- Попри те, що вторгнення затягнулося набагато довше, ніж кілька днів, на які спочатку сподівався Кремль, і втрати досягли десятків тисяч, згідно з незалежними опитуваннями більшість росіян кажуть, що вони готові продовжувати боротьбу. За словами представника Кремя, лише приблизно п’ята частина росіян хоче швидко припинити війну, якщо це означає визнати поразку.
- Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес впевнений, що повномасштабна війна Росії на території України ще триватиме щонайменше рік.
- 23 лютого лідери 27 країн Європейського Союзу виступили зі спільною заявою напередодні річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
- Конгресмен-демократ, співголова українського конгресового кокусу Майк Квіглі переконаний, що “напівзаходами війну не виграти”, тож виступає за надання Україні усієї необхідної воєнної допомоги, зокрема сучасних винищувачів.
