Про це повідомляє американський телеканал CNN.

Так, колишня співробітниця заводу Еліна Цибульченко розповідає, що з 2 березня по 1 травня перебувала там із родиною у бункері. За її словами, вони вижили на супі, консервах і несолодкому чаї.

Вона розповіла CNN, що військові свідомо не знаходились у бункері разом із цивільними, аби не наражати їх на небезпеку.

“Я ніколи не думала, що земля може так трястися. Вона не просто тряслася. Бункер стрибнув і тремтів”, – зазначила Цибульченко, згадуючи події у Маріуполі.

Відповідаючи на запитання, чому вона вирішила не поїхати до РФ чи на територію ОРДЛО, містянка наголосила, що вона українка.

“Тому що я українка, і моя батьківщина в Україні, а не в Росії і не в ДНР. Маріуполь був моїм містом, а тепер його немає”, – заявила Еліна.

Вона також розповіла, що втратила цінну сімейну реліквію, традиційний вишитий костюм, якому було 150 років.

“Він пережив Голодомор, депортацію, Першу світову війну, Другу світову війну, навіть нацисти його не знищили. І фашисти не знищили Маріуполь. Але прийшли росіяни і зруйнували це”, – констатувала Цибульченко.

Після від’їзду люди ночували в російському фільтраційному центрі в селі Безіменне. По дорозі до Запоріжжя Еліна заплакала, коли побачила український прапор.

З 8 березня там перебував також співробітник “Азовсталі” Сергій Кузьменко. Ще у квітні бійцям заводу кожні кілька днів вдавалося завозити на завод крупи та консерви.

“Люди гниють у підвалах. Щоб ви розуміли, є 2-3 сходових марші в підвал, там вогкість, вентиляції немає понад 60 днів”, – зазначив він.

За його словами, коли вони евакуйовувались, то побачили, що два поверхи їхнього бункера були заповнені важко пораненими військовими.

Кузьменко зауважив, що російські війська обшукали всі його речі та оглянули на предмет татуювання. Він описав звивистий шлях з безліччю зупинок і об’їздів.

За твердженням очевидців, попри те, що багато евакуйованих здавалися приголомшеними, виснаженими, блідими та худими, водночас відчували полегшення через відчуття безпеки.