Про це мовиться у матеріалі The Wall Street Journal.

Протягом багатьох років європейські союзники США намагалися досягти спільного погляду на Путіна, тоді як Франція та Німеччина висували аргументи за взаємодію з авторитарним лідером на тлі зростання розчарування країн, географічно ближчих до Росії, які вірили, що лише рішучий опір може його зупинити від реалізації його експансіоністської програми на сході Європи.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому ці розбіжності зменшилися в порівнянні зі здоровим розумінням європейських демократій про те, що Україна має бути озброєною, аби дати відсіч спробі Росії силою змінити кордони континенту.

Та попри широкий консенсус від Португалії до Польщі, усі європейські союзники опиняються під впливом Вашингтона, реагуючи на курс, встановлений адміністрацією президента Джо Байдена.

Всупереч тому, що лідери Європейського Союзу нещодавно пообіцяли ще мільярди євро, аби утримати Київ на плаву, їм залишається читати підказки Вашингтона щодо основних стратегічних питань на найближчі місяці: скільки вогневої потужності має отримати Україна у своєму прагненні повернути тимчасово окуповану територію від російських сил вторгнення? Скільки західної зброї може загрожувати неконтрольованою ескалацією війни? І про які компроміси має думати Україна, якщо вона не зможе повністю вигнати російські війська зі своєї землі?

Всередині Європи опозиція прокиївській політиці залишається мовчазною. Ставка Путіна на те, що, обмеживши постачання енергоресурсів до блоку, він може послабити зобов’язання європейських країн допомагати Україні та санкції проти Росії, не виправдалася.

Його повномасштабний напад на Україну, включаючи спробу завоювати столицю Київ, численні повідомлення про воєнні злочини та регулярні ракетні обстріли українських міст, підштовхнули майже всі європейські країни до застосування справді потужних санкцій.

Колишній посол США в Білорусі Деніел Спекхард заявив, що попередні симпатії крайніх правих у Європі до Путіна майже зникли. Це було б не так, якби Путін продовжував воювати навколо східного українського Донбасу, куди Росія здійснила таємне вторгнення в 2014 році, Спекхард наголосив, що “Путін сам собі в цьому найгірший ворог”.

Війна Росії проти України є останнім потрясінням, який стався в Європі за минулі 15 років, від глобальної фінансової кризи до викликів масової міграції, виходу Великої Британії з ЄС і пандемії Covid-19. Країни ЄС часто розколювалися під час попередніх криз, що спонукало багатьох спостерігачів ставити під сумнів стабільність блоку, особливо на піку боргової кризи в єврозоні у 2010-12 роках.

Війна в Україні застала європейські військові ресурси на низькому рівні після трьох десятиліть скорочень на тлі закінчення холодної війни.

Відносно обмежені запаси зброї та боєприпасів у європейських країнах зробили Україну значною мірою залежною від військової допомоги США — цей факт відображено у виборі Зеленським Вашингтона для його першої закордонної поїздки після лютневого вторгнення Росії.

Багато офіційних осіб США, як і їхні французькі та німецькі колеги, залишаються скептичними щодо спроможності України повністю вигнати російську армію, за винятком посилення підтримки НАТО, що потенційно підвищить ризик прямої війни з Росією.

Голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал армії Марк Міллі заохочував Київ розглянути питання переговорів, викликавши гнів українських посадовців, які вірять. Водночас лідер меншості в Палаті представників Кевін Маккарті вказав на зростаючий скептицизм серед республіканців щодо військових витрат на Україну.

Разом з тим сам президент Байден заявив, що Путін не виявляє справжнього інтересу до мирних переговорів, заспокоюючи офіційних осіб як в Україні, так і в сусідніх з Росією союзниках, які поділяють таку оцінку. Президент підписав розпорядження щодо надсилання все більш досконалої зброї в Україну, включаючи пропозицію цього бажаної системи протиракетної оборони Patriot.

Східно- та північноєвропейські союзники стурбовані тим, що обережність адміністрації Байдена відносно рішучого озброєння Києва для перемоги — поряд з обмеженими запасами зброї в Європі — може приректи Україну та континент на довгу та кровопролитну боротьбу.

За словами міністра закордонних справ Чехії Яна Ліпавського, метою західних союзників має бути “повне відновлення територіальної цілісності та суверенітету України”, а також судове переслідування російських воєнних злочинів і обмеження здатності Москви погрожувати своїм сусідам. “Будь-який інший результат небезпечний як для України, так і для ЄС”, наголосив він.

Ми повинні припинити грати в цю половинчасту гру і збільшити допомогу Україні, щоб вона могла виграти війну”, – пояснив міністр оборони Латвії Артіс Пабрікс. Обмежена допомога просто посилює біль”, – зазначив він.