Сьогодні ми торкнемося однієї з найбільш болючих тем — долі наших військовополонених, які більше ніж 2,5 роки перебувають у російському полоні після виходу з «Азовсталі». Тих, хто на власні очі пережив теракт в Оленівці та вийшов у почесний полон. До нашої розмови доєдналися співзасновниці громадської організації «Спільнота Оленівки» Олександра Мазур, Анастасія Гондюл та Анна Лобова. Анна та Анастасія – дружини військовополонених оборонців Маріуполя. Жінки поділяться своїм досвідом боротьби за повернення наших героїв додому.

​​За словами співзасновниці організації Олександри Мазур, спільнота виникла у січні 2023 року після розформування місії ООН, яка не змогла дістатися місця трагедії через перешкоди з боку Росії.

“Росіяни не допустили їх до місця злочину, тож місія просто розформувалася. На цьому моменті стало зрозуміло, що міжнародна спільнота занадто слабка, як проти цього злочину, так і проти РФ загалом”, — пояснює вона.

Анна Лобова, співзасновниця організації, досі не знає, де перебуває її чоловік, військовополонений Олег Лобов.

“Лише 17 серпня 2022 року з ворожих телеграм-каналів я дізналася, що він живий і перебуває в лікарні. Довгий час стресу та ступору, після того що сталося, а також надії, що все ж таки міжнародні організації туди поїдуть та врятують цих людей, привела мене особисто лише до очікування і подальшої тиші. Розформування місії ООН дало розуміння того, що треба брати все в свої руки”, — розповідає співзасновниця ГО “Спільнота Оленівки” Анна Лобова та зазначає, що її чоловік, військовополонений Олег Лобов продовжує перебувати в полоні по сьогоднішній день.

Анастасія Гондюл, співзасновниця ГО говорить, що її чоловік Артем пережив два важких поранення, втім досі перебуває у полоні.

“Перше поранення він отримав під час оборони Маріуполя. Операцію йому робили в умовах бункера Азовсталі, уламок і досі залишився в його тілі. Друге поранення — під час вибуху в Оленівці. Його внесли до списку важкопоранених під номером 25. Ми щодня боремося за його повернення, але час минає, а результатів немає”, — стверджує вона.

Як зазначила Анастасія Гондюл, громадська організація ініціювала пресконференцію з президентом, очільником ГУР та всіма перемовниками, які були в Маріуполі з 16 по 20 травня під Азовсталлю і домовлялися з російською стороною про вихід, так звану евакуацію у почесний полон.

За словами представниці ГО, інформація з відкритих джерел CNN підтверджує, що серед перемовників були Денис Прокопенко, командир 12-ї бригади “Азов”, генерал Усов і депутат Олександр Ковальов.

“На сьогодні ці люди відсторонені від перемовної групи. Вони взяли на себе зобов’язання і назвали цей полон почесним, обіцяючи нашим рідним обмін протягом 3-4 місяців. Але, на жаль, 3-4 місяці переросли вже у 31 місяць очікування. Наші рідні виходили з надією повернутися додому в серпні-вересні 2022 року, але це спрацювало не для всіх, лише для офіцерського складу. Особовий склад досі залишається в полоні”, – наголосила Гондюл.

Вона підкреслила, що членів організації не задовольняють відповіді про те, що уповноважені органи роблять усе можливе для визволення полонених.

“Ми хочемо знати, хто очолював перемовну групу під час виходу наших рідних у так званий почесний полон. Ми також хочемо, щоб ці люди, а саме Олександр Ковальов, повернулися до перемовної групи й виконали свої обіцянки, повернувши наших рідних. Обіцяли 3-4 місяці, але через місяць наших рідних підірвали. 59 важко поранених досі залишаються у ворожому полоні”.

Вона також додала, що організація надіслала відповідні запити до очільника ГУР, Офісу президента, Дениса Прокопенка та Олександра Ковальова, проте жодної відповіді поки що не отримали.

“Ми хочемо зустрічі з Володимиром Зеленським, тому що вихід в полон також коментував саме він та називав конкретні країни, які були долучені до гарантії збереження життя полонених. Він також називав ООН і Червоний Хрест. 

Проте ні ООН, ні Червоний Хрест, не стали гарантами безпечного виходу. Тому у нас виникає дуже велике питання, хто дав наказ виходить в цей почесний полон і чи існує взагалі цей наказ. Хто його особисто бачив на власні очі. Тому що за три роки, жодна людина не бачила цей наказ.

Крило Буданов сказав на зустрічі, що ми не готові знати всю правду про вихід з Азовсталі. Він зазначив, що уся країна не готова знати про оцей наказ на евакуацію у почесний полон задля збереження життя, де стратили більш ніж 50 захисників України”.

Громадська організація “Спільнота Оленівки” запропонувала встановити 28 липня як офіційний “День скорботи та вшанування пам’яті захисників, страчених унаслідок теракту в Оленівці”. Ця дата мала б стати символом пам’яті про всіх військовополонених, які зазнали тортур та жорстокого поводження з боку Росії. Петиція на підтримку цієї ініціативи швидко зібрала необхідну кількість підписів, але наразі залишається без розгляду.

“Нам пояснили, що є День пам’яті 29 серпня, і цього достатньо. Але це не лише про військових, це про всіх, кого катували й убивали в полоні. Ця трагедія повторюється щодня”, — пояснює  співзасновниця ГО “Спільнота Оленівки” Анна Лобова.

Співзасновниці громадської організації також висловилися щодо своїх заяв про недостатню ефективність акцій на підтримку полонених, які напередодні активно обговорювалися в соціальних мережах.

“Коли дані акції починалися — це був момент повної тиші про полонених, про яку нас постійно просили державні органи, в тому числі і координаційний штаб. Втім, за весь термін скільки тривають ці акції, вони не вплинули на повернення полонених додому. Тобто, це акції нагадування, що люди перебувають в полоні, але впливу на їх звільнення вони ніякого не несуть”, — пояснює Анна Лобова.

“Люди думають, що з полону рятує табличка. Ні, з полону рятує довгий переговорний процес. Це типова помилка, коли маленька дія здається великою. Проте, якщо вона маленька — це не означає, що її треба відмінити”, — додає Олександра Мазур.

Підтримує думку Олександри Мазур й Анастасія Гондюл. Вона пояснює, що не всі в змозі робити ті самі «великі кроки». Тож, доносити до суспільства що наші військові зробили для нас та нагадувати про те, що вони перебувають у полоні теж дуже важливо.