Про це пише Марʼяна Безугла на своїй сторінці у Facebook. Далі — її пряма мова:

Зараз замість того, щоб інтенсивно поповнювати вже діючі бойові підрозділи, знову йде створення нових. Пристроюють штабних, створюють нові підрозділи забезпечення під тиловиків і “розмазують тонким шаром” техніку. Ситуація настільки критична і “дерев’яна”, що змушена знову про це написати, тепер вже значно детальніше.

Лінія фронту. На ній воюють бригади з різним рівнем укомплектованості. Наприклад, укомплектованість піхотної бригади, як у 125-ї бригади ТРО, яку залишили одненьку відбивати новий наступ росіян на Харківщині, складала 40-50%.

Це середня цифра в бригадах, чи Содоль навмисно поставив найслабшу бригаду на напрямку наступу ворога? Обидві тези вірні. Багато таких бригад, але загалом він залишив на захисті Харківщини один із найслабших підрозділів за сукупністю характеристик.

Якщо “піхотні” батальйони у бригади доукомплектувати з 40% до 90%, вона зможе або проводити якісну внутрішню ротацію, або займе фронт удвічі ширше. Це навіть може дати шанс вивести на певний термін сусіда. Тобто, ми отримаємо комплекс внутрішніх і зовнішніх ротацій. Додам, якщо в бригаді укомплектувати ще й роту резерву навченими військовими, то командир бригади зможе провести допідготовку своїми ж досвідченими сержантами. Поповнення потрапить у злагоджені бойові колективи, матиме місце спадкоємність, підтримка від ветеранів, передаватиметься бойовий досвід та дух. Командири батальйонів із штабами командуватимуть ротами, а не взводами (загрузнувши в хаотичному ручному контролі непідготовлених і незлагоджених військових), командири бригад командуватимуть батальйонами, а не ротами. Люди матимуть більше шансів виконати завдання і вижити!

Отже, здоровий глузд “кричить” тут, що розглядати створення нових бригад можна ТІЛЬКИ після гарантованого укомплектування діючих та створивши навчений резерв. Але генерали його не чують. Вони роблять зовсім інше.

Вони створюють нові й нові бригади-зомбі. От ще, для створення нової бригади потрібно близько сотні старших офіцерів. Це знову про перспективи та якість управління. Зараз на посади командира батальйону та командира роти переважно призначають офіцерів з ТЦК або просто з цивільного життя, досвідчених сержантів немає. Штаби бригад та батальйонів наповнюють люди, яким надзвичайно складно “опанувати” посаду, особливо коли командування сухопутних військ їх до цього ВЗАГАЛІ не готує.

Потім відбувається наступне:

Перший варіант розвитку подій.
Нова бригада заходить, а стара не виходить, бо стара досвідчена бригада не може передати смугу відповідальності новій зомбі-бригаді. В результаті стару не виводять, під час спроби ротації гине більше людей, завжди втрачаються позиції, які тримались місяцями, а не виведені бригади тулять “трикутниками” одна до одної, де величезна основа — дискоординовані тилові штаби, а гостра верхівка — дискоординовані бойові позиції, які належать різним відповідальним.

Отакі “натулені” один до одного, як «шпроти в банці», десятки батальйонів та бригад з низькою укомплектованістю та надзвичайно малими смугами — це переважно і є український фронт, який скомпонували наші генерали. Це фірмовий стиль управління, зокрема у Сирського.

І це їм зручно, бо потім важко довести, хто з вищих військових штабів за що винний. А от у “консервній банці” опиняється величезна кількість командирів нижчої ланки, на яких можна завести службові розслідування і списати невдачі. Ідеальна схема!

Другий варіант розвитку подій.

Стару бригаду ротують на ще складнішу ділянку фронту. Цей варіант я називаю “генеральський лайфхак, як здати росіянам місто/село і добити бойовий підрозділ, щоб убиті українські громадяни забрали накопичений досвід у могилу”. У результаті нова злякана зомбі-бригада тікає, “сиплеться” і втрачає позиції, а кинута в чергове пекло стара остаточно “сточується”. Таке перекидання старої виснаженої бригади, як правило, не дає ніяких інших результатів, окрім зазначеного монструозного лайфхаку, вигідного тільки Росії.

Третій варіант.

Стару бригаду виводять, нова “сиплеться”, а старій дають пару тижнів “на відновлення” з установкою приймати як поповнення всіх, кого знайдуть, аби у звіті укомплектованість була такою, щоб полковник із вищого штабу міг поставити галочку. Через пару тижнів таку “відновлену” бригаду кидають у нове пекло.

Ось вам і ротації.

Ще кілька прикладів абсурду, що постійно відбувається. Чому навчених, зокрема на західних зразках техніки, артилеристів переводять у піхоту? Тому що зокрема артилерійських підрозділів створено більше, ніж є гармат та снарядів. Створюємо нові, витрачаємо ресурс на їх підготовку, щоб потім знову переводити в піхоту? І знову. Це не логічно та дуже дорого. 80% бюджету війни йде на утримання персоналу. Краще купити снаряди або дрони! Це мільярди викинутих коштів і втрачені шанси зберегти життя. Але трагічна проблема, що ні в Міноборони, ні в Генштабі досі не рахують кошти аналітично, там все ще «бухоблік».

Підрозділи РЕБ, БпЛА та інші, які потребують технологічних компетенцій, укомплектовують без системного врахування цивільного фаху. А таких людей ТЦК відправляють у піхоту. Абсурд!

Оголошення про створення нових бригад було зроблено спільною директивою Міністра та Головнокомандувача ЗСУ. На засіданні Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки надісланий Сирським начальник Генштабу ЗСУ Баргилевич ухилявся від відповідей і намагався брехати. Спочатку він стверджував, що це було рішення Президента, потім сказав, що це рішення Залужного, а пізніше заявив, що їм потрібно не більше 200 тисяч людей. Ні, пане Баргилевичу, саме цю чергову хвилю створення бригад лобіював ОСОБИСТО Сирський. Сирський, Баргилевич і Павлюк як командувач Сухопутних військ ЗСУ, продовжують цей абсурд.

Міністр їх не зупиняє (я мала численні розмови з ним перед тим, як писати тут з відчаю). Знаєте чому? Бо, на жаль, Рустем Енверович просто не розбирається в цьому. Це для нього “космос”. За 9 місяців свого перебування на посаді і добрих намірів він так і не зрозумів, що таке ЗСУ. Він підписує все, що йому каже Сирський, і мовчить щодо проблем. Обійми із Залужним, обійми і стояння над картою із Сирським, слайди. Прикриття Содоля. Бо Сирський попросив.

Це все відбувається просто зараз. Така система. Така кругова порука, яка пережила усіх президентів, міністрів і патріотів. Субкультура.

Трагічна пастка.

Наостанок, якщо у вас стоять 50 недобудованих будинків, частина з яких більше, ніж наполовину не готова, ви отримуєте обмежений ресурс і починаєте будувати поруч ще десять. Хто ви? Ви — некомпетентний дурень, або ж працюєте на сусідню будівельну компанію, яка потім забере недобудований неспроможний район за безцінь, або ж ви відмиваєте гроші і організовуєте схеми. Ці варіанти в повній мірі підходять до ситуації зі створенням нових бригад ЗСУ просто зараз.

На жаль.

Сьогодні День Конституції України.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.

Ми маємо боронити свою землю і своє майбутнє, ризикуючи життям і здоровʼям, це неминуче і це питання виживання України. Та от повага і цінність до життя українського громадянина — це те, що відрізняє нас від Росії? Мобілізовані українці — не отара аби так заганяти їх заради звітності.

ЩО ВИ РОБИТЕ???