Справді, пандемія коронавірусу сильно вплинула на ситуацію в Білорусі. Країна не оголошувала карантин, до речі, не констатує спалахів COVID-19 під час масових протестів, проте чимало білорусів відчули, що модель «турботливої держави» не надто ефективно спрацьовує для них. З іншого боку, офіційна статистика стверджує, ніби жертвами коронавірусу у Білорусі стали менше ніж 800 людей, спалаху захворюваності, як не дивно, не принесли й численні акції протесту. Олександр Лукашенко пройшов протягом пів року шлях від запеклого ковід-дисидента європейського масштабу до людини, яка визнала, що перенесла коронавірус у безсимптомній формі. Система функціонування державної інформації в сучасній Білорусі не передбачає більшої відвертості.

Скандал з “вагнерівцями”  напередодні президентських виборів давав Лукашенку надію на політичне маневрування у вже звичній йому манері. Навіть здавалося, що перший та останній президент Білорусі більше схиляється до діалогу з Заходом. Проте екзитпол з результатом 80:10 на користь чинного  президента ввечері 9 серпня суттєво змінив зазвичай доволі спокійних білорусів.  В Україні у 2004 році, нагадаю, також люди вийшли на Майдан проти нахабної фальсифікації результатів волевиявлення. Вже можна говорити, що розрахунок влади, який полягав у швидкому та максимальному придушенні протестів, не зіграв, хоча кількість затриманих йшла на тисячі, а жорстокість силовиків – невиправданою. Протести тривають у режимі акцій вихідного дня у багатьох містах Білорусі.  До речі, перемогу Лукашенка визнала першою КНР, потім вже до Піднебесної приєдналися Росія, Вірменія, Казахстан.

Варто відзначити, що за 10 днів після початку протестів у Білорусі зібрали понад 4 мільйони доларів для допомоги жертвам репресій з боку влади. Сума, безумовно, разюча. Проте організувати загальнонаціональний страйк опонентам Лукашенка виявилося не до снаги. Це не має дивувати, адже стратегічні галузі економіки у Білорусі перебувають у власності держави.

Світлана Тихановська, мобілізована арештом чоловіка від плити та виховання дітей до великої білоруської (віднедавна – і європейської) політики навряд чи може називатися лідером опозиції. Вона і близько не підійшла до протестувальників у центрі Мінська, а потім влада її превентивно виштовхала за кордон. Перебування у ЄС допомагає Тихановській регулярно робити заяви на політичну тематику (чомусь серед їх адресатів часто – Володимир Путін), спілкуватися з тамтешнім істеблішментом, проте не надто зосереджуватися на практичній політичній діяльності.  Цікаво, що до України та українців символ білоруських протестів звертатися не поспішає, а білоруські опозиціонери на нашій території часто не можуть відповісти “Чий Крим?”

Керівництво протестами за допомогою анонімних телеграм-каналів – з одного боку, дозволило зробити їх більш ефективними, з іншого – подарувало Лукашенку аргумент про відсутність можливості для діалогу та чергових заяв про  “технології кольорових революцій”.  Тим часом Координаційна Рада, створена за ініціативою Тихановської для забезпечення процесу передачі влади, відчула на собі все різноманіття “батьківської уваги”  команди Лукашенка. 28 вересня Нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич, яка входить до КР, вилетіла до Німеччини. Перед тим від свавілля силовиків письменницю захистила група закордонних послів. Доля інших членів ради менш оптимістична: одні змушені були залишити територію країни, інші опинилися за ґратами. Марія Колесникова, можливо, найбільш харизматична серед опозиціонерів, порвала власний закордонний паспорт, аби не бути виштовханою за межі Білорусі в Україну. Нагадаю, що ще один незареєстрований кандидат у президенти, Віктор Бабарико, вже кілька місяців перебуває в ізоляторі КДБ.

Лукашенко на тлі протестів почав активно грати м’язами, збільшував ступінь боєготовності військ на західному кордоні, посилював прикордонний режим з усіма сусідами, за виключенням Росії. В діалозі з Кремлем він, навпаки, став лагідним та пухнастим, побував на зустрічі з Путіним, де той явно грав першу скрипку. Цього разу Росія не надто категорична у підтримці Лукашенка, дозволяє і критикувати жорсткі дії силовиків сусідньої держави. Проте саме з РФ висадився десант технічних працівників та журналістів для роботи на білоруському державному телебаченні. Офіційний Мінськ вже заявив про відновлення консультацій по дорожніх картах зі створення Союзної держави. Білорусь та Росія домовилися провести серію спільних військових навчань. Схоже, на порядку денному вже незабаром – встановлення РФ контролю над білоруськими підприємствами стратегічного значення. Вірогідно – з політичним дисконтом.

Натомість відносини Білорусі з західними сусідами та Україною суттєво погіршилися.Лукашенко за останні тижні неодноразово випускав критичні стріли на адресу США, Чехії, Польщі, Литви, України, звинувачуючи їх у прагненні занапастити Білорусь. Щоправда, далі риторичних вправ справа не пішла. Польща та Литва насправді демонструють високий ступінь зацікавленості у врегулюванні політичної кризи у Білорусі, яка, серед іншого, зумовлена їх достатньо високим товарообігом з сусідом. Але Мінськ, навпаки, вимагає від Вільнюса та Варшави зменшити чисельність персоналу дипломатичних представництв у Білорусі. ЄС створив непристойно довгу паузу між показово принциповою резолюцією Європейського парламенту та проголошенням санкцій проти Білорусі Для Лукашенка, який з європейськими санкціями стикається не вперше, така ситуація стала хорошим подарунком. І санкції проти 40 білоруських урядовців – далеко не ефективний інструмент тиску.

Дещо інщий має вигляд  ситуація з США. Вашингтон пішов на певну нормалізацію відносин з Мінськом, взимку там побував держсекретар Майк Помпео, на білоруські НПЗ надійшла перша партія нафти з-за океану. США та Білорусь узгодили повернення послів, і Сенат навіть затвердив кандидатуру Джулі Фішер. Проте “інавгурація”  Лукашенка 23 вересня, яка пройшла без попереднього оголошення, позбавила сенсу прибуття заокеанської дипломатки: як вона може вручити вірчі грамоти людині, чию президентську присягу Штати не визнали?

Відносини України та Білорусі зараз переживають, мабуть, найгірший період за роки незалежності. Після мало не тріумфального повернення затриманих напередодні президентських виборів у РБ “вагнерівців”  до Росії мотивацією офіційного Києва зберігати нормальні відносини з Мінськом стало прагнення зберегти у столиці Білорусі переговорний майданчик для врегулювання конфлікту на Донбасі. Причому Банкова робила це з такою енергією, наче Зеленський мріяв зазирнути в очі Путіну саме у конференц-залі мінського готелю !Президент”. Втім, посла України Ігоря Кизима викликали на консультації до Києва, а під час повернення до країни перебування його машину обшукали, що є брутальним порушенням Віденської конвенції. Заява Верховної Ради про ситуацію в Білорусі прозвучала зразу після зустрічі Путіна та Лукашенка, “інавгурацію”  останнього наша держава не визнала.

Проте це не означає, що економічні відносини між нашими державами зразу зникнуть. Торішній українсько-білоруський товарообіг у 5,8 мільярда доларів, з яких 4 мільярди становить білоруський експорт в Україну, підштовхуватиме Мінськ на пошук варіантів співпраці, адже там зацікавлені у притоці твердої валюти. У Білорусі зовнішня торгівля, на відміну від України, жорстко контролюється державою, а товарна пропозиція – нафтопродукти, добрива, вантажівки та тягачі – для України достатньо цікава. Оскільки у цих відносинах є помітний дисбаланс (не лише фінансовий, але і державних інтересів),  вони   відходитимуть у  тінь. У прямому та переносному сенсі цього слова.

Чим завершиться політична криза у Білорусі? Очевидно, що настільки масові протести не минуть безслідно, у цьому немає жодного сумніву. Проте говорити, ніби протестувальники поставили перед Лукашенком питання, на які той не мав відповідей, не доводиться. (Поява його з автоматом в руках лежить у сфері вивчення психологів, а не політичних експертів). Сьогодні можна констатувати одночасний сплеск процесу формування білоруської політичної нації та посилення у країні впливу Кремля. І ця діалектика визначатиме розвиток ситуації протягом щонайменше наступного року. Його, як очікують, у Білорусі присвятять не лише процесу обговоренню змін до білоруської Конституції, але і пошуку кандидатури нового президента. Є всі підстави припускати, що він (чи вона) ставитиметься до Росії з більшим за Лукашенка пієтетом.