Онлайн спільнота “Ми разом” стала прихистком для жінок, чоловіки яких полягли на війні. Вони разом наново вчаться життю без коханих, завдяки взаємопідтримці безпечно виходять із горювання. Окрім психологічного благополуччя, спільнота опікується правовою та гуманітарною допомогою для дружин та дітей загиблих захисників.

Про життя за двох, продовження справи коханого, допомогу як метод збереження пам’яті та байдужість влади у боротьбі за відновлення справедливості – в інтерв’ю #Букв із засновницею спільноти “Ми разом” Оксаною Боркун.

Фото: особистий архів Оксани

Насамперед, поділіться, будь ласка, що допомогло Вам реалізувати задум спільноти в життя?

Створила спільноту дівчинка Таня. Вона також втратила чоловіка і об’єднавшись з друзями через інтернет, серед яких також були близькі загиблих, вони почали спілкуватися, ділитися горем. Спочатку це був невеликий чат. Мене долучили туди, коли вже було 15 дівчаток. У мене дуже великий досвід масштабування бізнесів, тож я почала цю спільноту масштабувати. 

Так вийшло, що якось зробила короткий рілс про коханого, яким поділилося близько 2000 тисяч людей і яке зібрало понад 2 мільйони переглядів сумарно у Фейсбук та Інстаграм. І я вирішила продовжити добрі справи свого коханого. Завдяки цьому відео, я почала писати про спільноту, збирати кошти на подарунки і ми об’єдналися з Танею. Наразі нас майже 700. 100 дівчаток приймають участь у написанні книги, деякі дівчата зараз планують знімати міні фільми про чоловіків. Також, тренерів запрошуємо, кожен тиждень в нас 2 тренінги від психологів.

Фото: особистий архів Тетяни

Фото: особистий архів Тетяни

Ви зазначили про продовження справи коханого. Поділитесь цим?

Він після 2014 року воював, пройшов Іловайськ, Широкине. Згодом в цивільному житті дбав про дружин полеглих героїв. Кожного року на День святого Миколая дарував діткам подарунки. 

Коли відео про коханого набрало понад 2 мільйони переглядів, на мою сторінку прийшло дуже багато людей. Тоді я вирішила продовжити його справу та дарувати діткам подарунки на Миколая. І так вийшло, що я назбирала грошей більше ніж на 25 сімей. Мені почали писати люди, про те, як вони створюють ручну роботу для дітей, дружин. Це і бомбочки для ванни, і сухофрукти, і якісь іграшки. Відгукнулись власники магазинів. Так, з Німеччини взяли під опіку 75 сімей. Також, великі приватні компанії взяли по 10 родин і відправили їм гуманітарну допомогу напряму. В результаті 222 дружини і 300 діток отримали подарунки. Також, отримали дарунки на Новий рік та Різдво.

Фото: особистий архів Оксани 

Фото: особистий архів Оксани 

Можете, будь ласка, окреслити місію та цінності Вашої спільноти. Яким є Ваше спільне кредо?

Спільнота сформована з метою створення затишної атмосфери для дружин полеглих героїв. Ми не називаємо себе вдовами, а саме дружинами полеглих героїв. Це місце, де вони можуть проживати горе, спогади і їх не будуть засуджувати. Місія – нести пам’ять про наших героїв. Тобто, створювати різноманітні проєкти або співпрацювати з компаніями, де ми можемо розповідати наші історії, щоб їх чув весь світ та бачив яких людей ми втрачаємо. Також, для нас важливо дбати про дружин та їх діток. Це переважно гуманітарна допомога. Додатково підтримка психологічна, духовна, юридична та інформаційна.

Щодо кредо, ми завжди, коли запрошуємо дівчат, кажемо “разом легше”. Також, мені дуже подобається фраза “живіть за двох, перемагайте за двох!”.

Фото: особистий архів Оксани 

Фото: особистий архів Оксани 

Щодо юридичної підтримки. З якими труднощами найчастіше зіштовхуються родичі загиблих захисників? 

Для безпеки дівчат, спільнота у нас закрита. Ми зіштовхнулися з такою проблемою, що суспільство не розуміє і не вміє підтримати. Починаючи від бюрократії, яка не дає змоги оформити документи по півроку. Деякі дівчата ні копійки не отримали від держави на дітей, похорони. 

Воєнні частини та військкомати, на жаль, не готові до такої кількості полеглих. Документи дуже сильно затримують, ніхто не поспішає нічого робити, потрібно просто оббивати пороги і вислуховувати зневажливе ставлення. Більшість навіть дають неправильну інформацію. Жінка може прийти, а їй скажуть “ти не маєш права на грошову допомогу”. Але вона має право. Ті гроші, про які говорить держава, їх отримали одиниці. Люди, сусіди ходять запитують “ну що отримав, отримав?”. Це так образливо насправді. По-перше, кожна хотіла б повернути живого чоловіка, а не ті гроші. По-друге, щоб їх отримати, потрібно пройти усі кола пекла. І в результаті їх отримають одиниці.

Фото: особистий архів Оксани 

На вашу думку, яких дій не вистачає для відновлення справедливості?

Звісно, нам потрібна допомога фінансова та юридична. Необхідно, щоб держава створювала якісь методички, щоб жінці було зрозуміло, що їй робити. Нам потрібно, щоб це поставили на контроль. Бо навіть, коли оформлюєш скарги, це не допомагає. Маємо привернути увагу до цієї проблеми.

У своїх соціальних мережах Ви зазначаєте про недоречність таких фраз як “відпусти”, “тримайся”, “життя попереду”. Можете, будь ласка, пояснити свою думку та поділитися тим,  як правильно підтримувати людей, які втратили близьких?

Ці стандартні “тримайся” вони дуже б’ють, тому що триматися ні за що. Люди порівнюють загибель військових зі звичайною смертю. А це різні речі. Військова загибель дуже часто травматична і жінки проживають це разом з чоловіками. Коли не стало мого Вови, а я про це не знала 3 дні, у мене було забите дихання. Я зовсім не могла дихати. Я не розуміла, що відбувається. Потім виявилося, що на нього впало три поверхи. І коли ти кожен день це згадуєш і проживаєш, це неймовірно боляче. 

Зараз йде війна, жінки залишаються без підтримки у її розпал. На їх плечах діти, їм треба пройти всю бюрократію. І коли кажуть “тримайтесь”, ну просто ні за що, розумієте. А ось це “ти собі ще зустрінеш” найболючіше. Бо це знецінення усього того, що було. Бо навіть не всі й знайдуть.  

Якось відгукнулася дівчина, у якої троє діток. Двоє її та маленька сестра залишилась. Вона вагітна, а її чоловік загинув. Дівчина казала, що думала про самогубство. Бо жити не хочеться в цей час і стандартні слова підтримки не підходять. Потрібно просто трішки потурбуватися про цю людину, послухати її. Є такі люди, які взагалі віддаляються. Вони не знають як підтримати і просто мовчать. Це ще гірше. Необхідне просте піклування. Бо жінка залишилась без кам’яної стіни, за якою вона була. Я 2 місяці з ліжка не вставала. Зараз минуло 6 місяців, а сил досі немає.

Фото: особистий архів Оксани

Поділіться, будь ласка, чи стала спільнота точкою опори особисто для Вас?

Знаєте, я туди дуже багато виливала сліз. Я спілкувалася з дівчатами і зранку, і вночі, просто писала туди без перестану. Я розуміла, що мою біль розділяють і мені ставало легше. Я могла казати про те, що не можу сказати цивільній людині, тому що вони цього не відчувають. Їм хочеться жити, радіти і це нормально. А жінка, яка теж втратила, вона скаже, що розуміє і заспокоїть.

У нас є деякі правила: ми не засуджуємо. Кожен проживає свій біль та горе як може та вміє. Кожен може безліч разів написати про свого чоловіка і всі підтримають. Тому спільнота і закрита. Туди можна потрапити через особистий контакт, листування зі мною, або Танею. Ми не можемо зробити її публічною, тому що це буде неправильно і нерозумно насамперед для безпеки дівчат. 

Повертаючись до проєктів, чи є нові плани щодо їх реалізації? Можливо у новому форматі?

Зараз ми створили з Танею благодійний фонд “Маємо жити”, що є співзвучно до назви нашої спільноти. Будемо запускати передусім з метою подарунків діткам на день народження, бо не у всіх жінок є змога забезпечити святкування, або не всі до цього морально готові. Але для дітей день народження – це найперше. 

Ми хочемо, щоб вони знали, що їх татусі герої і ми цінуємо те, що вони для нас зробили. Тож створили благодійний фонд, щоб робити це офіційно. Ми спілкуємося з їх мамами, зокрема про їх стан. До речі, на Новий рік вони навіть готували дописи вдячності тим компаніям, людям, чи навіть новій пошті, які допомогли з безкоштовною доставкою. Це доводить, що будь-яка підтримка не залишається непоміченою і має більше ніж матеріальну ціну.

Фото: особистий архів фонду

Фото: особистий архів фонду

Фото: особистий архів фонду

Фото: особистий архів фонду

Чи є історії за час Вашої діяльності, які можуть стати певною мотивацією для українців, меседжем до об’єднання?

У нас в спільноті є така традиція, коли дівчинка приходить і якщо в неї є сили, вона розповідає про чоловіка. Це своєрідне знайомство. Я хочу не відмітити когось особисто, а наголосити на спільних рисах. Всі чоловіки – це наш український скарб. Всі вони були в суспільстві самодостатніми, а в родині дуже правильними та люблячими. Кожен дбав про сімейний затишок, тваринок, дітей, мав кар’єру, будував плани, мандрував. 

Жінки діляться тим, як добре вони жили у мирі та гармонії. І коли все сталося, більшість з них пішли добровольцями. Вони розуміли, що це можливо їх остання зустріч із родиною. Багато є таких випадків, коли дівчата були вагітними, коли чоловіки прийняли таке рішення, але навіть це не зупинило їх стати на захист державі. Для кожного держава і наші люди було більше ніж їх родина. Вони поставили своє життя задля перемоги. Будучи на фронті, кожен заспокоював як міг, часто дружини не знали, що вони знаходяться у зоні серйозних бойових дій. Кожен намагався берегти і заспокоював. Це, як кажуть, цвіт нації. Це великі люди. Це титани! 

 

Фото: особистий архів Оксани

Сьогодні більшість українців об’єднані втратою близьких, але не всі готові до об’єднання та ділитися своїм болем. Чи маєте слова підтримки, які стануть для них поштовхом, щоб звернутися до Вашої спільноти?

Я теж доєдналась не в перший день. Коли мені запропонували, я була зовсім не готова. Я не хотіла нікого ні бачити, ні чути. Але з часом зрозуміла, що хочу говорити. Багато говорити. Тримати цей біль всередині не варто. Він роз’їдає, розмножується як ті ракові клітини. І коли ти живеш з цим всередині, тобі стає з кожним днем все складніше. 

У нас є багато дівчат, які з часом зріють до спілкування та просто спостерігають. Деякі знаходять себе в допомозі іншими, як наприклад я. Ми з Танею займаємося цим 24/7. Коли ми отримуємо слова подяки, від розуміння, що ми робимо це не марно, стає легше. У Тані також особлива історія: її чоловік каскадер, він знімався у фільмах. Вони дуже яскрава пара, яка змалку разом. Вона не уявляє свого життя без нього. Тому ми кожен день працюємо над тим, щоб зробити якомога більше. Працювати над збереженням пам’яті – допомагає найкраще.

Додаткова інформація

Для того, щоб приєднатися до закритої спільноти, необхідно написати засновницям:

Оксана: https://instagram.com/oksanaborkun?igshid=NmE0MzVhZDY= 

Тетяна: https://instagram.com/tetianka_vatsenko_bondareva?igshid=NmE0MzVhZDY=