Щодо переосмислення трагедії Голодомору в умовах російсько-української війни #Букви поспілкувалися з журналістом, публіцистом і письменником Віталієм Портниковим. 

– Раніше, попри те, що трагедія Голодомору торкнулася дуже багатьох родин і збереглася у моторошних історіях, ми усі мали розкіш не бути свідками цього злочину Радянського союзу проти українців, що давало простір для маніпуляцій — часто — сумнівів і байдужості. Зараз Росія чинить геноцид усюди, куди дістає. Як пояснити нашим сучасникам, що кровожерлива сутність цієї недодержави не змінилася та не зміниться?

– Я переконаний: ми усі прекрасно розуміємо, що боротьба з українським національним рухом як таким і з ідеєю існування самостійної української цивілізації завжди була важливою ідеєю Російської Імперії. 

Саме тому в 30-х роках виникла ідея голодомору, і геть не тому, що більшовикам потрібен був хліб, а тому, що саме українське село сприймалося Йосипом Сталіним і його оточенням як джерело насадження української національної ідеї. Для більшого комфорту більшовизму в Україні треба було знищити саме села. 

Зараз, безумовно, небезпеку для спадкоємців Сталіна, Володимира Путіна і всіх, хто його підтримує становить сама Українська держава — більш урбанізована, яка вже не плекає ідею українця саме в сільській місцевості. Тому знищуються вже і села, і міста. 

– Багато хто не зробив висновків з голодоморів, радянських репресій і незліченних злочинів цього режиму. У нас також є така загроза: пропаганда може звести усе до Путіна — і злочини, скоєні росіянами, забудуться. У випадку гіпотетичного завершення гострої фази війни, які у нас є переваги перед попередніми поколіннями, що ми можемо зробити, щоб цього разу висновки були зроблені правильно? 

– Я думаю, що це – питання розбудови української ідентичності. Це не питання того, що треба ставитися до російського народу якось по-іншому ніж до інших народів світу. Російський народ нічим не відрізняється від інших. Німці на українській землі коїли всі ті ж самі злочини, що і росіяни зараз, але Німеччина сьогодні допомагає Україні у війні з Росією, так, як мала б робити будь-яка країна цивілізованого світу. 

Проблема тут полягає саме у тому, що українці мають сповна відчути в собі окрему ідентичність. Якщо висновків щодо цього не буде зроблено, то, незалежно від результату війни, країна рано чи пізно стане частиною Російської держави. 

Вихід для українського народу один: усвідомлення того, що він живе в іншому цивілізаційному світі – і не озиратися на Росію. Не думати про те, яка вона, який там народ, а думати про себе і про побудову своєї держави так, як це роблять всі інші народи Європи. Українці повинні перейматися своєю мовою, культурою, історичною спадщиною та, зрештою, своєю церквою. 

Я вважаю це питання дуже простим. Не розумію чому ми весь час зводимо це до росіян. 

– Але ж Росії саме заважає наша ідентичність, яка з окупації ментальної підштовхнула до окупації фізичної. Отже, виходить, у нас як сотні років до того була війна з Росією в різні періоди, так і буде сотні років потому? 

– Сто років тому існуванню Російської Імперії заважала ідентичність поляків, зараз не заважає. Якщо Україна відновить свою територіальну цілісність і стане частиною НАТО/ЄС, не думаю, що когось буде цікавити ставлення Росії до нашої державності. 

За 30-40 років в Росії народяться нові покоління, які будуть ставитися до України так, як нинішні росіяни ставляться до Польщі – як до звичайної держави за кордонами Росії. Але якщо нам не вдасться це зробити, то звичайно ми приречені на десятиріччя війн з Росією.