Для початку нагадаю, що нинішня виборча система попри красиву назву “відкриті списки”  за фактом  є бридкою та гібридною моделлю мажоритарки. Де кандидати однієї партії змагаються між собою в одному виборчому макроокрузі, який у порівнянні з минулими виборами виріс у кільканадцять разів. При цьому час для агітації лишився той самий – місяць.

За цей короткий період штаби кандидатів сконцентрувались на донесенні виборцям прізвища та порядкового номера свого кандидата, а не його передвиборчої програми.

Тож оцінку ефективності виборчих технологій  оцінюватимемо  саме за таким критерієм.

1.Бігборди. Кандидати у ради різних рівнів витратили величезну кількість коштів на рекламування себе на бігбордах та сітілайтах. Однак чи не єдиний результат який вони змогли досягнути – підняти свою впізнанність.

І якщо для кандидатів на посаду міських голів витрачання коштів на цей вид політичної реклами ще допустимий, то для кандидатів на у депутати міських рад це були даремно потрачені кошти. Бо якщо прізвище кандидата виборці ще бачили, то два порядкових номери (округ та номер списку) їх повністю дезорганізовував. Особливо якщо врахувати, що дуже часто кандидати розміщували бігборди не на своїх округах, а так званих «прохідних місцях».

2.Робота в полі агітаторів “намети”,  “розтяжки”  залишаються доволі ефективним способом за умови якщо на палатках і в зустрічах беруть  участь самі кандидати. Особисте спілкування лишається, мабуть, одним із найефективніших і емоційно найважчих способів агітації для кандидатів.

Говорити з людиною віч-на-віч, брати персональну відповідальність на наступні 5 років, пояснювати помилки, прорахунки чи програму своєї партії – дуже не просто. А паралельно з цим на тебе йде постійний емоційний тиск.

На жаль, на цих виборах, більшість кандидатів у “поля”  не пішли. Не знаю, чи то коронавірусу наші місцеві політики бояться, чи просто не звикли людям в очі дивитись.

Та поки що в народ йти більшість з них не поспішає. Саме тому багато із кандидатів вирішили піти простішим шляхом — почали тікати в Інтернет. Але при цьому, більшість із них допустили стратегічну помилку.

3.Диджитал. На цих виборах склалась ситуація, коли кандидати вирішили, що саме соцмережі мають стати рупорами для виборців. Багато кандидатів памятаючи успіх ЗЕкоманди вирішили зробити ставку на цей напрямок. Ролики, сторіз в інстаграм та ФБ, персональні ютуб і телеграм канали – заполонили наші соціальні мережі.

Тепер ми всі знаємо, які у кандидатів машини, чим вони снідають, хто їх улюблені тварини та цитати класиків (з останнім правда часто виходять казуси).

Чому? Бо кандидатам легше говорити з камерою, ніж із виборцями, які ставлять незручні питання. Але таким підходом кандидати самі себе загнали в пастку. Тому що ролик — це лиш одна із форм агітації, яка здатна підвищувати впізнаваність, а не мотивувати виборців голосувати “за” певного кандидата  на місцевих виборах.

Тим паче всі красиві ролики написані фактично за одним сценарієм. Спочатку над містом”гордо літає квадрокоптер”. Далі кандидат (або команда) кудись чимчикують під пафосну музику та голослівні заяви.

І при цьому жодного слова як вирішуватимуться реальні проблеми виборців, якою буде стратегія розвитку міста, комунальна політика тощо.

Ну і найголовніше. Вести свою персональну сторінку та записувати ролики й вести виборчу кампанію в соціальних мережах це – дві різні речі.

Кандидати, як правило заради економії, повністю проігнорували найголовніші етапи виборчої боротьби в інтернеті: “репутаційний блок”, “партизанський посів”,  “ботоферми”, “мінусівка”  тощо.

Тож надивившись десятки таких однотипних красивих роликів виборець, на мою думку, все одно проголосує за того кандидата,  з яким спілкувався особисто або на ятці, або у дворі свого будинку.

І за цей прорахунок кандидати заплатять своїми результатами 25 жовтня.

4.Чорні технології. Контрпіар. Чорнуха. Це те,  без чого не проходить жодна виборча кампанія. Особливість цієї – чорний піар кандидати передусім  використовують не проти своїх політичних опонентів, а проти однопартійців, з якими балотуються на одному макроокрузі. Зривання зустрічей шляхом свого раптового приходу, макетування бюлетенів, де якісь кандидати або “забуваються” або навпаки “підсвічуються” – це лише невеличка частина з того контрпіару, що застосовується на цих виборах. А можна згадати як кандидати однопартійці фізично б’ються, не даючи один одному вести кампанію.

Оскільки це відбувається фактично у всіх партіях – це викликає інтоксикацію у всіх виборців до всіх кандидатів і “топить рейтинг”  всієї політичної сили.

5. Традиційні ЗМІ. Вони були й лишаються потужним гравцем на місцевих кампаніях.Місцеві телеканали дивляться зазвичай не менше 25-30% виборців, газети – читають. Радіо слухають. Окреме місце посідають  центральні ЗМІ, які теж часто використовують у політичній боротьбі як зі знаком “+” , так зі знаком “-“.

Як приклад мінусівки можу назвати сюжети, які виходили на одному з центральних каналів проти мера Чернігова Атрошенка чи Дніпра Філатова, в яких журналісти однієї із “розслідувальних програм” займались відвертим контрпіаром кандидатів.

Водночас низка каналів навпаки – займались просуванням певних кандидатів надаючи їм або “безлімітний прайм-тайм” для лідерів партій, або роблячи окремих кандидатів радіоведучими у прайм-тайм.

Тож судячи з рейтингів низки нових політичних проєктів – традиційні та центральні ЗМІ продовжують домінувати та впливати на виборців.

Звісно, ще рано робити висновки, які технології стали більш чи менш успішними. Але можна вже із впевненістю казати, що традиційні способи роботи в частині побудови свого “поля”, “мережі виборців”  та особистого спілкування продовжують лишатися  важливими елементами місцевих кампаній.

Разом із “шептунами”, “віндерами, “телефонними центрами”, “формувальними опитуваннями” та іншими технологіями, про які кандидати свідомо забувають, ховаючись у соціальні мережі.

Ті ж партії, які робили ставку виключно на “персональний диджитал кандидатів”, в основі якого містилися відео ролики, матимуть не дуже гарні результати

Бо, по-перше, в соціальних мережах на них чекає хайп і так званні “моргуни виборці”, а по-друге, більша частина активних виборців в “мережах не живе”.

Вихід? Ефективно поєднати технології 19-20 та 21 століть. Хто це зробив – побачимо за підсумками голосування вже 25 жовтня.