Таку думку висловив бізнесмен і меценат Павло Фукс в своєму Telegram-каналі.
Аргентина відмовилася виплатити борги кредиторам. Її зовнішні зобов’язання досягли 100 млрд доларів. У ситуації, коли платити нічим, а економіка в рецесії, аргентинці обрали інтереси своєї країни.
Основним власником боргу Аргентини є Міжнародний валютний фонд. Після розширення програми в 2018 році йому Буенос-Айрес заборгував 57 млрд доларів.
Роки співпраці з МВФ ні до чого хорошого Аргентину не привели. Зберігається висока загроза дефолту, а економіка скорочується (мінус 1,7% ВВП за минулий рік). Віце-президент Крістіна Фернандес де Кіршне вважає, що для виходу з рецесії потрібно перестати виводити з країни валюту по боргах, а замість цього запустити програму великих державних інвестицій.
Аргентинці не соромляться свого становища. Почитайте однозначне висловлювання Крістіни: “Перше, що ми повинні зробити, щоб мати можливість платити, – це вийти з рецесії. … В разі рецесії ніхто не заплатить навіть півцента, а вихід з рецесії – через великі державні інвестиції”.
В Україні не вистачає цієї сміливості називати речі своїми іменами. Наприклад, те, що поради МВФ для розвитку держави, м’яко кажучи, сумнівні. По-друге, ми щороку виводимо мільярди доларів з української економіки на виплату боргів замість того, щоб інвестувати їх в себе. Дивно відмовлятися визнавати свій інтерес найголовнішим.
“Бідна країна, яка зберегла обличчя” – звучить безглуздо, а не гордо. Кабміну Олексія Гончарука потрібно нарешті це визнати.
Ми втрачаємо час. Час – це люди, що мігрують на заробітки, а зараз і на навчання. Їм часто нікуди повертатися. Адже втрачений зараз час – це також відставання в рівні життя, технологіях і економічний потенціал. З року в рік воно лише збільшується.
Напівзаходи могли допомогти в минулі роки, коли зберігалися великі можливості промисловців. Однак в кінці 2019 року скорочення промвиробництва прискорилося до 7,5%.
Україна зобов’язана реструктуризувати виплату боргів, відклавши їх на 15-20 років. Це не багато. Навіть в приватному бізнесі перспектива планування може бути на більш тривалий термін. Для держав це взагалі не термін. Потрібно брати відповідальність – за реформи, за майбутнє. Кабміну пора задуматися, з ким він: з МВФ або з українцями.
