Юрист компанії “Алєксєєв, Боярчуков та партнери” Ростислав Сачок у своїй авторській колонці для видання “Букви” пояснив, яка різниця між карантином та ізоляцією під час поширення інфекційних захворювань.
Що каже законодавство про обмежувальні заходи (карантин та ізоляція) під час поширення інфекційних захворювань?
Поняття карантин регулюється Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та передбачає адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Загальне поняття ізоляції чинним законодавством України не закріплене, проте передбачене в законодавчих актах щодо окремих хвороб.
Ізоляція – це відокремлення від оточуючих особи, яка має певну заразну форму хвороби, з метою унеможливлення передачі інфекції іншим особам, надання медичної допомоги та здійснення контролю за дотриманням протиепідемічного режиму цією особою.
Чим відрізняється карантин від ізоляції?
Карантин застосовується до окремої територіальної одиниці для здійснення профілактичних та інших заходів, та дещо тимчасово утискає права громадян, які не хворіють.
Ізоляція – це саме процес, який застосовується до особи, яка має певну заразну форму хвороби, для зменшення ризиків передавання інфекції здоровим особам, щоб запобігти поширенню інфекційної хвороби та, відповідно, з метою забезпечення для хворої особи стаціонарного контролю та надання спеціальної медичної допомоги.
Під час карантину встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них, визначаються межі території карантину, за які покинути територію до скасування карантину можуть лише особи, які надали довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, обмежувальні протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення.
Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період може змінюватися режим роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
Хто в Україні відповідальний за провадження цих заходів?
Обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у разі, коли виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційних хвороб – ст. 32 ЗУ “Про захист населення від інфекційних хвороб”.
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в умовах карантину мають право установлювати особливий режим в’їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі необхідності — проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів.
Як обмежуються права людини під час поширення інфекційних захворювань?
Юрист пояснив, що примусова ізоляція застосовується лише до хворих на туберкульоз, які становлять значну небезпеку для оточуючих та відмовляються від лікування, а також до осіб з психічними розладами. Своєю чергою, карантин встановлюється та скасовується Кабінетом Міністрів України та є обов’язковим для виконання усіх осіб, які перебувають на території щодо якої прийняте рішення про його встановлення.
Також існує таке поняття як обов’язкова шпиталізація. З огляду на загрозу розповсюдження коронавірусу питання обов’язкової шпиталізації є дуже актуальним сьогодні. Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб” передбачено, що обов’язковій шпиталізації спеціалізованих лікарень підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб. Особи, які, перебуваючи на території карантину, мали достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну інфекційну хворобу, підлягають госпіталізації в ізолятор.
Чи передбачена обов’язкова шпиталізація для хворих на коронавірус?
Процедура обов’язкової шпиталізації осіб хворих на коронавірус, чи будь-які інші небезпечні інфекційні хвороби, відповідальність за ухилення від обов’язкового медичного огляду та обов’язкової госпіталізації, чинним законодавством не передбачена.
Тому актуальними та неврегульованими на сьогодні є питання: до кого звертатись, якщо вбачається, що особа має особливо небезпечну інфекційну хворобу; як примусити особу, яка відмовляється проходити медичний огляд та уникає шпиталізації; яку відповідальність та чи взагалі нестиме відповідальність особа, яка має особливо небезпечну інфекційну хворобу та відмовляється від шпиталізації в ізолятор. Відповіді на дані запитання передбачені для осіб хворих на туберкульоз. Лише щодо даної хвороби за рішенням суду можливо застосувати примусову шпиталізацію.
