Нещодавно Державне агентство розвитку туризму України спільно з Міністерством культури та інформаційної політики України представили програму “Мандруй Україною”, заявивши, що ця ініціатива народилась у тісній кооперації держави, бізнесу, креативних індустрій та туризму. Наскільки ефективною виявилась ця програма для розвитку внутрішнього туризму в Україні – наразі сказати важко. Проте абсолютно точно можна стверджувати, що вона викликала шквал критики у соцмережах, який призвів до того, що один із авторів змушений був відхрещуватись від подальшої участі в проєкті.

Офіційно про старт програми #МандруйУкраїною написало на своїй сторінці у Facebook Держагентство розвитку туризму ще 12 червня цього року. Трохи пізніше, 19 червня, вже Міністерство культури презентувало інстаграм-сторінку проєкту.

На інстаграм-сторінці програми вказано, що її концепт було створено за підтримки Андрія Федоріва та фундації Дарини Жолдак, а безпосередньою авторкою концепту є Ольга Селищева.


Андрій Федорів (засновник і CEO креативної інвестиційної компанії FEDORIV GROUP, до складу якої входить маркетингове агентство FEDORIV AGENCY, авторству якого належать бренди Моршинська, Нова Пошта, OLX, Ощадбанк, Rozetka, Ukrnafta, Фокстрот тощо) у своєму інстаграм-акаунті детальніше розповів про те, як створювався проєкт, поскаржившись на заморожування державного фінансування та розпал туристичного сезону, додавши, що класичного брендбуку чи логотипу робити на даному етапі не потрібно, однак представив ряд зразків візуального стилю проєкту #МандруйУкраїною, “щоб програма не була візуально бідною”. 

Що ж, візуальної частини проєкту ми торкнемось незабаром, лише кілька слів про нудне – договірні відносини та гроші.

На жаль, ані Державне агентство розвитку туризму України, ані Міністерство культури та інформаційної політики України не відповіли на наші запитання щодо того, чи виділялись з державного бюджету кошти на розробку проєкту та його “візуальної частини”, хто був отримувачем таких коштів, якщо вони все ж були виділені, та на яких підставах до кампанії було залучено пана Федоріва та компанії, які йому належать, а також кому належать права на об’єкти інтелектуальної власності.

Сам же Андрій Федорів опублікував допис на своїй сторінці у Facebook, в якому повідомив, що на програму було витрачено “0 гривень”, додавши, що за роботу художника заплатила Фундація Дарини Жолдак, а на сьогодні FEDORIV AGENCY ніяк не залучена до проєкту #МандруйУкраїною.

Тим часом у соцмережах активно обговорювали ідеї Держагентства туризму, Мінкульту та Федоріва. Реакції на лого  #МандруйУкраїною були досить неоднорідними: з одного боку, варто популяризувати українське, з іншого – а чи українське це взагалі? Однак більшість обурювалася: як би не хотілося знайти прив’язку до українських традиційних орнаментів, виходило лише до російських.

 

То, може, це ніяк не стосується українських орнаментів? Художниця, “перу” якої належить це лого, стверджує протилежне.

 Отже, йдеться-таки про “український ручний розпис на кераміці”, “традиційні образи”, “унікальну візуальну культуру”. То про яку та, головне, чию візуальну культуру йдеться? 

По-перше, потрібно зрозуміти, чи мають ці малюнки щось спільне з українськими розписами по кераміці (адже художниця саме на них посилалася). Український національний декоративний розпис обмежується не лише відомим усім петриківським. Це ще косівський, опішнянський і бубнівський. 

Косівський розпис народився в українських Карпатах, у місті Косів Івано-Франківської області, звідки й назва. Характерні кольори для цього виду розпису: білий, зелений та охра. Йому властиві зображення птахів, звірів, рослин, міфічних істот, різноманітні селянські та робітничі мотиви. Характерними є глибина та насиченість кольорів і відтінків, які роблять малюнок об’ємним. Підходить? Ні.  

Переходимо до петриківського розпису, зародженого в селі Петриківка на Дніпропетровщині. Його основа – рослинні мотиви у стилі українського бароко. Найчастіше зустрічаються зображення садових (жоржини, айстри, тюльпани) і лугових (ромашки, волошки) квітів, ягід калини, винограду та полуниці. Листя зображуються найчастіше папороті, перисті та ажурні. Людям, тваринам і птахам надається фантастичний вигляд, з великою кількістю деталей.  

Зображення виконується мазками, комбінацією технік “гребінець”, “зернятко”, “горішок” і “перехідний мазок”. Використовуються 7 традиційних кольорів: червоний, синій, жовтий, зелений, рожевий, білий, жовтогарячий, фіолетовий. Схоже? Ні. 

Третій вид — опішнянський розпис родом з Полтавської області. Характерними рисами є світло-жовтий колір візерунка, виконаний природним кольором глини на червоно-коричневому, білому або зеленому фоні. Колір візерунка посилюють контрастами блакитного, темно-коричневого, яскраво-зеленого, синього або чорного і поливають прозорою поливою. Точно не наш випадок.

 

Переходимо до останнього, бубнівського розпису. Його вирізняють казкові рослинні орнаменти та жовто-коричневі, білі, блакитні та сірі кольори. Також не схоже на те, що зображено на лого #МандруйУкраїною. Тож, якщо раніше вам суто на рівні національно-культурного чуття здавалося, що до тих орнаментів Україна ніяк не дотична, тепер ви це переконання можете підкріпити теоретичними знаннями.

Що кажуть самі творці?

Власник FEDORIV AGENCY Андрій Федорів під тиском негативних коментарів стверджує, що це не “айдентика, створена на віки”. 

Авторка ж охрестила всіх коментаторів таким нині популярним словом “хейтери” та відповіла у стилі інтернет-суперечок “спершу досягни чогось”: 

Художниця, однак, вказала, яким саме типом українського розпису надихалася, додавши ілюстрацію:

Це приклад косівського розпису, про який ми писали вище. 

Як бачите, кольори – не ті (косівський розпис передбачає три кольори), орнаменти – відрізняються, мотиви – різні. У декоративному оздобленні керамічних виробів цього стилю зображується рослинний і тваринний світ, жанрові композиції з міфологічною, релігійною й побутовою тематикою, сцени праці та свят, звичаїв та обрядів гуцулів (адже родом цей розпис із Карпат). Геометричний орнамент вільно й легко лягає на форму виробів, підкреслюючи їхні об’єми. Легкість малюнка не заважає сприймати пластику форм, орнаменти й сюжетно-тематичні композиції неповторні (на відміну від скандального лоґо, де ідентичні малюнки повторюються, створюючи самостійний орнамент). Майстер ретельно вимальовує кожен елемент за власним стилем і колоритом. Ще косівську кераміку відрізняють “фарбові сльозинки” — невеличкі патьоки фарби. Навіть маючи велике бажання, знайти спільні риси не так і просто, як між українською етнічною музикою та піснями Олега Винника. 

З чим же тоді можна знайти спільні риси? У коментаторів були свої асоціації: 

 

Було їх, насправді, значно більше: заставка радянських мультиків із каруселлю, російські флюгери у вигляді півників, матрьошки, хохлома і навіть півень із гною. Але нічого українського. Тому для справедливості ми вивчили російські мотиви і ось що знайшли:

Півник справа зображений у стилі мезенського розпису – традиційного для північної частини Росії. Основними особливостями розпису є архаїчність образотворчості, використання червоного та чорного кольорів (лого чорним кольором, до речі, також є), тричастинний поділ сюжету. А тепер подивіться ще раз на зображення #МандруйУкраїною та знайдіть там три сюжети: 

Не багатобарвні, умовні зображення несуть відбиток суворих природних реалій Архангельського краю (тому там переважають серед рослинних орнаментів хвойні дерева, як і на нашому лого).

Ось уривок із російської етнографічної статті: “У народному мистецтві часто можна зустріти зображення вісті птахів — і мезенський розпис не є винятком. Вони вільно парять на верхніх ярусах поруч з позначеними “вікнами”, через які відбувається спілкування з вищими силами. З пернатими перегукуються зображення коней — їх протиприродно довгі та тонкі ноги на кінцях прикрашені пір’ям. Червоно-помаранчеві тварини не тримаються покірно один за одним — вони стоять на дибах в напруженому протистоянні на середніх ярусах”. 

 

Мезенський розпис надалі ліг в основу традиційних російських і радянських ілюстрацій, тому багато хто міг знайти у цих малюнках щось знайоме: хтось – радянські казки, мультики, плакати, іграшки, цукерки чи обгортки. Так, це знайомо, але це не Україна! Півник – це із казок Пушкіна, як і гуси – з російського фольклору (“Гуси-лебеди” – відома казка). 

Порівнюючи це та косівський розпис, як вважаєте, чиєю культурою надихалася художниця? Ми за все українське, традиційне чи осучаснене, однак тут його немає. І, насправді, це справа лише години-другої – ознайомитися, що потрібно зображувати, чия це культура, особливо в період російсько-української війни. Тому що російські традиційні зображення із написом “Мандруй Україною” — це вкрай неоднозначний меседж у наш час.