Всупереч вимозі Нідерландів і Європейського Союзу. Всупереч тому, що прокуратура Нідерландів звернулася з офіційним листом про неприпустимість такого розвитку подій. Під особисте зобов’язання Цемах опинився на волі. Причому на свободі в умовах, коли по всій території України нишпорить невстановлена кількість путінських вбивць на службі ФСБ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Крах MH17: що відомо про ключового свідка Цемаха, якого відпустив суд
Процес звільнення Цемаха створює правову колізію. Тепер він може безперешкодно повернутися для проживання за місцем своєї прописки – тобто на територію окупованого Донецька. Правових основ для того, щоб перешкоджати його переміщенню по території України, а Донецьк – з юридичної точки зору – територія України, – немає.
Спрогнозувати подальший хід подій досить просто. Цемах поїде в Донецьк, звідки він був майстерно вивезений нашими спецслужбами, звідти його перекинуть на територію Росії. У Росії він дасть свідчення ФСБ і прокуратурі РФ. Свідчення про те, що сам Цемах непричетний до знищення літака. Бука не було. Російських військ він в ході громадянської війни за право Донбасу говорити російською не бачив. І взагалі вважає, що літак збила українська фашистуюча вояччина, для того щоб підставити Путіна. Ці свідчення Росія із задоволенням передасть міжнародному трибуналу. Потім, за прикладом інших путінських вбивць Петрова і Баширова, Цемаха повозять по ефірах російських телепрограм. В’язень сумління дасть інтерв’ю Russia Today. Після того, як юридичні формальності будуть пройдені, а пропагандистська програма відпрацьована, Цемах поїде кудись углиб Росії. Для проживання і спокійного життя. В процесі якого загине внаслідок нещасного випадку, “каральної операції” СБУ, раптового цирозу печінки, отруєння грибами або просто вдавившись вишневою кісточкою після збору плодів у власному саду. За прикладом інших “героїв Новоросії”. Адже у мертвих героїв, на відміну від живих, є незаперечні переваги. По-перше, їм можна встановити гарний пам’ятник, по-друге, вони більше ніколи не заговорять.
На даний момент абсолютно зрозуміло, що звільнення Цемаха є ключовою вимогою Путіна для звільнення українських заручників. Також абсолютно зрозуміло, що для досягнення пропагандистського ефекту Володимир Зеленський погодився піти на поступки Путіну. Не оцінюючи наслідки своїх рішень.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін заявив про фіналізацію переговорів про обмін ув’язненими між Україною та Росією
Якщо проаналізувати стратегію Путіна з обміну – стає зрозуміло, що вона за своєю суттю дуже послідовна. Останній ефективний обмін стався три роки тому, коли за двох військовослужбовців спецназу ГРУ ГШ РФ Александрова і Єрофєєва в Україну було повернуто Надію Савченко. Як згодом стало зрозуміло – на той момент вже глибоко завербовану ФСБ. Як і у випадку з Цемахом в Росію були повернуті люди, сама присутність в Україні яких забивала довгий цвях в теорію про “громадянську війну”. Одночасно в Україні був забутий чоловік, який ефективно використовувався для дестабілізації нашої держави. Правда на відміну від випадку Цемаха обмін не погрожував наслідками для міжнародних відносин України і самої міжнародної підтримки нашої країни.
Реальний обмін здійснюється Кремлем тільки в тому випадку, якщо присутність її військовослужбовців або агентів загрожує саме юридичній позиції Росії в міжнародних судах. Тоді, коли можливі свідчення людей, зібрані в рамках слідства, запротокольовані проливають світло на механізми російської агресії. Просто життя росіян або українців Путіна зовсім не турбують. Життя будь-кого саме по собі для Кремля – не цінність.
Українські заручники, “обмінний фонд” як прийнято називати їх у ФСБ, – просто інструмент впливу на українську політику і інструмент вигороджування Росії від відповідальності за злочини.
По тому як приймалося рішення про звільнення Цемаха можна цілком судити про те, який курс вибрав Володимир Зеленський у відносинах з Путіним. Минула влада в питанні звільнення українців сповідувала кілька принципів. По-перше, принцип прив’язки процесу до Мінських переговорів. По-друге, принцип узгодженості цього процесу з міжнародними партнерами та міжнародної позицією. По-третє, як у випадку з захопленими моряками, принцип верховенства міжнародного права.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Євросолідарність» вимагає від СБУ і Генпрокуратури відкрити справи через звільнення Цемаха
Прив’язка до Мінська була важлива для того, щоб не відривати питання заручників від загальної програми примусу Росії до миру. І для того, щоб кожен крок Росії в зворотному напрямку супроводжувався розширенням санкцій, принаймні супроводжувався спробами їх розширення. Узгодженість дій з міжнародними партнерами була потрібна з тих же причин – не дозволити за допомогою крапкових поступок або крапкових обмінів, що проводяться під егідою Медведчука, порушити санкційну єдність Заходу. Прив’язка до міжнародного права давала Україні можливість відстоювати свої позиції в судах і трибуналах. І тиснути на Росію можливими наслідками за їх невиконання. Наприклад, наступним кроком після невиконання вимоги Міжнародного трибуналу ООН з морського права про звільнення українських моряків, стала б заборона російським судам на захід до портів, з арештом російських судів.
Загалом, політика України була послідовною і скоординованою. Фактично, держава проводила єдину програму зі звільнення українців з упором на правову відповідальність Росії за агресію.
У разі очікуваного обміну Цемаха ми спостерігаємо повну загибель саме єдиної правової позиції української держави. Зрозумілим є те, що обмін відбудеться як крапкова подія. Завдяки тому, що президенту Зеленському Путіним були непрозоро дані нічим не підкріплені обіцянки. Обмін матиме непрогнозовані зовнішньополітичні наслідки для України. Аж до зміни позиції щодо санкцій з боку Нідерландів і ряду інших європейських країн. Ці особисті домовленості Путіна і Зеленського на тлі нерозуміння останнього важливості роботи інститутів держави може привести до того, що Україна опиниться в пастці.
Путін – досвідчений гравець. Його дії розраховані і скоординовані з МЗС РФ, ФСБ і СВР РФ. Обіграти Зеленського, що не має поняття про те, як влаштований складний світ міжнародної політики, для професійного вербувальника Путіна в особистому спілкуванні – як два пальці об асфальт. І саме тому президенту України необхідно, щоб за його спиною стояли український МЗС, українські спецслужби і українські розвідки. Чи можливо це в разі вибудовування авторитарної вертикалі, яка не сміє не послухатися вождя – невідомо.
В іншому випадку сприймаючий Путіна швидше як партнера, а не як ворога Зеленський підведе під монастир не тільки себе, але і всю Україну. Бути великим керманичем – це надмірна відповідальність. Відповідальність, боюся, непосильна для вчорашнього коміка.
