Своїми враженнями від ситуації поділився ресторатор Всеволод Поліщук.

Кілька днів тому було дуже образливо, коли люди, які упродовж місяця були “паньство ресторатори”, враз стали “баригами з генделиків”. Ті самі люди, які були щодня “привезіть 50 порцій туди, дайте продуктів сюди, і волонтерів теж погодуйте, і дядьків із будинкового блокпоста, які стоять під вікнами власної кухні”.

І тут, коли ці люди згадали, що аби якось жити, платити зарплату, оренду, і допомагати далі, треба заробляти, і хтось запустив рекламу, а хтось (а конкретно — я) запитав у мерії, чи не можна дозволити відкрити літні майданчики раніше, враз ці люди стали баригами. І не треба казати, що я пересмикую: одна з жіночок, котрі під моїм зверненням на сторінці мерії почали писати “які ресторани, йде війна, їдьте всі на фронт”, була та сама пані, котра в перші дні розкидувала по групах і чатах “ресторатори, поможіть, там і там на блокпостах голодні хлопці”, чим спричинила один із численних випадків, коли в паніці люди навезли забагато їжі, і подекуди цілий житловий масив довкола блокпоста міг собі дозволити не вечеряти. А часом доїдали ще дворові собаки.

Ну а ще через день, коли ресторатори попросили дозволити продаж слабоалкогольних напоїв, не тільки вони перетворилися на бариг, а ще й їхні заклади, які ще кілька днів тому були “ресторанами та кафе”, повально стали “наливайками та генделиками”. Алкоголь досі не можна, але всі стали наливайками вже. Круто.

Я не дуже хотів роздувати ту проблему, і публічно нічого не писав, але сьогодні почалася друга серія, і після звернення Садового до будівельників, щоб відновлювали роботу, львівські соцмережі загуділи новим меседжем. “На будівництво гроші є, на бронежилети нема”. З деяких пропозицій (наприклад, хай скинуться міській раді, а вона централізовано закупить вже всі потрібні броніки”), розумію, що самі “лідери думок” купувати бронежилети не пробували.

Так от, людоньки. Я особисто знаю деяких підприємців, які на старті ввалили в допомогу все, що мали. Збирати пожертви й координуватися чи не змогли, чи не доперли, чи погордували. Вичерпалися за два-три тижні. І зараз не те що не можуть допомагати, а й самі потребують допомоги. І бізнес перезапустити не можуть. І допомогти не мають із чого.

Припиніть чмирити український бізнес. Щоб допомагати, треба брати звідкись ресурс. Для того треба працювати і заробляти. Ми не можемо жити тільки з закордонних допомог і кредитів. А якщо вам дуже хочеться когось повчити, що треба допомагати армії, то найкраще звучить не “Хай ті-то дадуть гроші на те-то”, а “я роблю те-то, хто може допомогти тим-то?”