Колядка стала вступом до мюзиклу 2001 року “Вечори на хуторі біля Диканьки” за мотивами однойменного оповідання Миколи Гоголя. В аранжуванні композитора Костянтина Меладзе пісня стала родзинкою кінострічки. Однак, на тому аранжуванні й було зосереджено всю увагу. Тоді акцентувати на українському не було в моді, і навіть мюзикл на українську тематику максимально перетинався з порядком денним по розмиванню культурних і національних кордонів.

Та цей мюзикл зробив неочікувану для його творців добру справу – колядку почули усі, і саме це зробило її відомою. До 90-х років ця обрядова пісня взагалі була маловідомою – її зафіксувала етномузикологиня Ганна Коропніченко у 1994 році, у селі Грузьке (Київська область).

У мюзиклі звучав саме видозмінений християнством варіант обрядової пісні, що стала космологічною колядкою. На початку ж ця пісня розповідала слухачам про створення світу на основі язичницьких міфів. У ній ішлося про те, що коли ще не було ні неба, ні землі, було лише синє море. Посеред цього моря був лише явір (за іншою версією – три явори), а на ньому сиділи три птахи (сині птахи, у пізнішій версії – голуби). І вони вирішили заснувати світ – пірнали на дно моря та діставали звідти камінці, які ставали небесними світилами та землею, з якої почали зростати рослини.

Одна із версій стародавнього варіанту виглядає так:

Ой як ще не було ні Землі ні Неба,
А що тільки було та Синєє Море,
А посеред Моря Зелений Явір,
На Явороньку три Синії Птаxи.
Три Синії Птаxи та Радоньку радять,
Та Радоньку радять як Світ засновати.
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини,
Тай винесли птаxи Жовтий Красен-Камінь,
Стало з того каменю та Яснеє Сонце.
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини,
Тай винесли Птаxи Злоту Павутинку.
Стала з Павутинки Ясна Твердь Небесна
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини,
Тай винесли Птаxи Синій Срібен-Камінь,
Став з того Каменю Блідесенький Місяць.
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини,
Тай винесли Птаxи Золотий Пісочок,
Стали із Пісочку Дрібнії Звіздочки.
Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини,
Тай винесли Птаxи та Темного Мулу,
Стала з того Мулу Чорная Землиця,
Тай зросли на Землі Жито і Пшениця,
Жито і Пшениця і всяка Пашниця.

Християнізація, яка зокрема зачепила і прадавні обряди, змінила образи цієї пісні, проте сюжет не зазнав значних метаморфоз. Тільки цього разу замість птахів були янголи або святі. Ще пізніше їх замінили Бог та апостоли Петро й Павло. У пізніх версіях тепер уже християнської колядки на яворах сиділи Господь з двома апостолами. І Бог сказав їм дістати з дна моря жовтого піску. Апостолу Петрові він сказав з цього пісну створити небо та землю, небеса покривши зорями, а землю – квітами. Проте, апостол не дістав до дна та не виконав завдання. Тоді Господь звернувся до апостола Павла – але той також не зміг виконати наказ. І так Бог створив землю та небеса самостійно.

Джерело: Музей Івана Гончара

До нас колядка вже прийшла у скороченому варіанті – без дерев, а з апостолів лишився лише Петро. Її виконували на Правобережній Україні на Різдво – у процесі християнізації народження світу було прирівняним до народження Ісуса Христа.

Ой як же було ізпрежди віка
Ой дай Бо.
Ой як не було неба і землі
Ой дай Бо.
А тільки було синєє море
Ой дай Бо.
На тому морі горіли огні
Ой дай Бо.
Коло тих огнів сиділи святи.
Ой дай Бо.
Радять радоньку, кого в море послать.
Ой дай Бо.
Ой пойди, Петро, по море на дно
Ой дай Бо.
Та достань Петро жовтого піска
Ой дай Бо.
Та посіємо по всьому світу,
Ой дай Бо.
Щоб уродилось небо і земля
Ой дай Бо.
Небо зорями, земля квітами
Ой дай Бо. 

Автентичне виконання космологічної колядки збереглося у виконанні хору. Виконують: Опар’єнко Віра Тихонівна (1922 р.н., соло, заводить); Машовець Марія Володимірівна (1921 р.н., сольний підголосок); Машковець Катерина Миколаївна (1929 р.н.); Піхур Одарка Онопрієвна (1913 р.н., соло); Моголівець Надія Григорівна (1914 р.н.); Цируль Раїса Гаврилівна (1929 р.н.). На жаль, у живих виконавиць уже не лишилося, але їх доробок живе крізь десятиліття, і, сподіваємося, буде жити у віках.

Запису вже 29 років, і якби не він – ймовірно, одну з найяскравіших обрядових пісень чекала б доля сотень скарбів прадавньої творчості наших земель – забуття.

Пісня перейшла з рівня суто фольклорно-наукового надбання та набула популярності у вигляді різноманітних аранжувань. Особливо вона актуальною стала у період культурного українського піднесення під час російсько-української війни – її виконували як сучасні попвиконавці, так й хори або просто аматори у соцмережах.

Багато хто, хто чує цю колядку вперше, відзначає відчуття спорідненості з мелодією “на генетичному рівні”. Попри суб’єктивність цього відчуття, воно є дуже вираженим – і це є черговим доказом того, що необхідно збирати та популяризувати скарби українського минулого, аби лишити його наступним поколінням.